«Брати блюзу» підірвали «Хмільну бочку»

3 листопада у Київському клубі «Хмільна Бочка» ( вул. Б. Хмельницького 3„A – 1 )

відбувся рідкісний концерт групи «Брати Блюзу» - останній з серії концертів, присвячених 15–річчю «ББ» перед 3–місячною перервою, яка пов’язана з індивідуальними проектами музикантів. Група виступила майже у повному своєму складі «першого призову». А саме:

Мирослав Левицький : ( продюсер, композитор, клавішні ), що останнім часом

грає в спільному проекті з гітаристом з Відня - Ренсом Ньюлендом ( Австрія )

Олег Левицький : ( саксофон, вокал )- довгий час грає в клубі

«Ермітаж” , Нью – Йорк ( США )

Сергій Тафтай : (гітара) - давно мешкає в Монреалі ( Канада )

Андрій Вінцерський: ( барабани ) - разом з Олегом Левицьким тривалий час грає в

клубі «Ермітаж”, ( США )

Захар Валага : ( скрипка ) - син першого вокаліста і скрипаля групи

Андрія Валаги

Замість басиста групи Андрія Мельника , який мешкає в Нью – Йорку й через сімейні  обставини не зміг приїхати, грав давній друг групи - Віталій Савенко , відомий київський музикант.

Вів концерт й брав участь в окремих композиціях відомий скрипаль, музикознавець, композитор Кирило Стеценко.

На жаль, доводиться розповідати хто такі є «Брати блюзу», хоча їхній виступ мав би стати культурною подією не лише Києва, а й українського масштабу.

Команда була створена у 1992 році братами з Калуша Івано-Франківської області - Мирославом і Олегом Левицькими. Першокласний джазовий піаніст, композитор і аранжувальник, послідовник класичної російської фортепіанної школи Рахманінова, Чайковського і Скрябіна, Мирослав разом зі своїм енергійним, темпераментним братом - саксофон і вокал – наче магнітом притягували професіоналів. Скрипаль, фронтмен Андрій Валага, а пізніше авангардний Кирило Стеценко, унікальний у виконавській манері гітарист Сергій Тафтай, «гучний» ударник Андрій Віня Вінцерський, басист Андрій Мельник – могутній творчий союз прославив команду по всьому світу.

Sting, Pink Floyd, українська автентика, шаманська містика, космічна романтика – на схрещенні напрямів і проявів якісного музичного авангарду народжувався інструментальний рок-колектив «Брати Блюзу». Органічно об'єднуючи арт-джаз-рок, етно-фолк, ритм-енд-блюз, а також карпатський fussion, ось вже впродовж 15 років вони формують елітарну слухацьку аудиторію.

Двічі Біл Клінтон запрошував саме їх виступати на концерті з нагоди свого приїзду до Києва; саме з ними виступав на одній сцені Снові Уайт з легендарного Pink Floyd і Мік Тейлор з Rolling Stones; а в 98-му на фестивалі Pepsi-Sziget вони конкурували на головній сцені з Rammstеіn; їхніми композиціями доповнила свій репертуар Ані Лорак, Руслана; а в 93-му вони отримали єдину за історію існування фестивалю «Червона Рута» найвищу премію - Гран-прі.

3 листопада у «Хмільній бочці» «Брати блюзу» грали так, як і належить одному з найяскравіших українських колективів, який увібрав світову музичну культуру. Ця група грає беззаперечно музику європейсько-американського рівня. Все дуже фахово й талановито – величезна рідкість для сучасних українських виконавців. Але чому так сталося, що надбання сучасної української музики опинилося майже в повному складі за кордоном, а не виступає на головних концертних майданчиках на батьківщині? Чому, власне, цей рідкісний концерт «ББ» не став сенсацією для шанувальників музики?

Це питання я поставив блискучому гітаристу гурту Сергію Тафтаю, який давно вже оселився в Канаді.

Відповідь виявилася дуже простою. Виявляється, секрет в тому, що одна аудіо касета набагато дешевша за комплект якісної апаратури й інструментів для шістьох музик. Просто, хлопці з «Братів блюзу», так саме, як і кожен фаховий музикант в Європі та США, грають наживо. Це дорого, але ж це драв, емоції, якість. В Україні «піпл хаває» виступити «під фанеру». Це, звісно, набагато дешевше коштує бізнесменам від шоу-бізнесу. Саме тому, вибір шоу-менів щоразу падав не на власників Гран-прі, а на музикантів та співаків рангу значно нижчого, які виступають соло й згодні були робити це під «фанеру». Так виникли нинішні «зірки» українського поп-бізнесу. А справжні зірки мусили перетворитися на імігрантов, майже вигнанців.

Фото Олега Єльцова