Апологія споживання

Бурхливе зростання торгівельних мереж і споживацького кредитування, кількості автомобілів на душу населення й попит на божевільно дорогу нерухомість красномовно підтверджують офіційну статистику.

Можливо, при цьому збільшується розшарування. Можливо, успіх одних обертається спадковою бідністю та системним животінням інших. Але ті, інші, вже давно й ні на що не ображаються. Вони п'ють глюкодин або розбивають одне одному носи з перепою, вони забезпечують країні показники високої смертності та низької народжуваності, вони займаються заробітчанством, просять Христа ради й не вміють читати, вони – жертва богам Історії, принесена суспільством (або його елітою) за вхід у споживацький рай.

Є ще пенсіонери, пролетаріат і масова інтелігенція, які не належать ані до перших, ані до других, але це лише спадщина "проклятого минулого". Це громадяни колишньої "соціальної держави", їхня власна соціальність у минулому, і на них чекають нові ролі; це люди, яким судилося розділитись на тих, кому призначено спитися й зникнути, і на тих, кому пощастить одержати іпотечний кредит і стати "середнім класом".

Нас цікавить саме цей останній, "середній клас" - та більш-менш масова частка суспільства, яка, принаймні відносно, процвітає в демократичній Україні. Нас цікавить соціальна база системи, ті, на кого вона опирається, до кого апелює.

Отже, крім доларових мільйонерів, число яких (так само як і особистий статок кожного) за останні декілька років зросло на порядок, веселіше й краще стало житися так званому "середньому класові". З цією думкою згоден і сам "клас". Точніше було б сказати, що в людей з'явилися гроші. Бабло. Лаве. Кеш.

Чи стало від цього краще жити? Чи стало веселіше?

Світова статистична практика виробила цілий арсенал засобів, які дозволяють виміряти якість життя. Крім рівня статків і показників соціального розшарування тут фігурують і тривалість життя, і якість освіти, і свобода ЗМІ, і рівень розвитку культури, і десятки інших факторів.

Припустимо, у вас у країні повно грошей, в кожного середнього роботяги їх – як у дурня фантиків. Але медицина відсутня – тому що середній рівень освіти мізерно низький і всі зайняті приватною підприємницькою діяльністю в сфері виробництва наркотиків. Лікувати нема кому. Грошей багато, а здоров'ячко так собі. Споживацький кредит квітне, мов сонях; дорогих іномарок у столиці більше, ніж у Нью-Йорку; в кожній квартирі по свіжому гарнітуру й по п'ять кольорових телевізорів; але ніхто не доживає до п’ятдесяти років. Як оцінити таку якість життя?

Або по-іншому. У вашій країні не ростуть наркотики. Тому громадянин переважно працює у сфері послуг. Мільйони людей заробляють простатит, геморой та імпотенцію в тисячах одноманітних контор. Перекладають папери з місця на місце і розкладають мільйони пасьянсів на день. Потім ідуть і справно платять відсотки по кредитах. І вечірком встигають подивитися якусь вульгарну гидоту по телевізору. Що-небудь на кшталт "Секс із зірками" або "Дім-№"... Таке життя подібне на погану антиутопію. В такій країні нема чим зайнятися: за межами виру офісних паперів у ній нічого не існує. В ній не знімають кіна (окрім замовленого барахла у стилі "трайб"); у ній не пишуть книги (хіба дешеву белетристику); у ній немає музики, живопису, архітектури, взагалі жодного мистецтва в ній не виробляється; в ній помирає наука; в ній не завойовують космічні простори, не піднімають цілину, не будують нових міст і не ведуть війну за віру. В ній десятки мільйонів людей просто старіють і помирають – за пасьянсами та розмовами в офісних курилках. Як оцінити якість українського життя?

На тисячах різних рівнів люди виробляють різні форми комунікації, що перетворюють їх із натовпу особин на суспільство. Спільна кров поєднує рід; спільний тотем – плем'я; мова – народ. Є й більш складні форми солідарності, коли спільнота, Братство вибудовуються не через кров і не через культурну даність на кшталт мови, а через "набуті" сенси. Брати у Христі, однодумці й соратники – то люди, поєднані сенсами. Власне, така форма солідарности і є вищим сенсом та вищим призначенням суспільства. Сенси не позичаються суспільством зі стелі і не висмоктуються з пальця. Вони виробляються разом із культурою, разом із тією тканиною, яка організовує людей, формує їхні взаємні стосунки. В залежності від того, навколо чого вибудовується "суспільне виробництво", формуються й формулюються сенси. Якщо суспільство будує посеред боліт та степу наукогради і залізниці, воно приречене заразитись ідеєю прогресу; якщо воно бореться проти тиранії та гноблення, свобода і справедливість стануть у ньому реальною цінністю – не ритуальним кліше, а ґрунтом стосунків між людьми; якщо суспільство будує класичну модель ліберального капіталізму, то ідеологія особистого успіху стане закономірним підсумком цього будівництва.

Але буває так, що суспільство не будує нічого конкретного. Це не означає, що взагалі нічого не відбувається. Це означає, що нічого серйозного, масштабного, проектного таке суспільство свідомо не створює. Хтось десь робить свій ґешефт; хтось щось успішно розпилює та освоює; більшість якось виживає. Але історику і літератору важко було б визначити, у чому був егрегор цього суспільства, його місія в історії. І тоді жодні сенси взагалі не виробляються. Та святе місце порожнім не буває, замість сенсів виробляється щось інше. Релігійно обізнана людина могла б сказати, що інше – це "інферно"; просунутий марксист назвав би це Капіталом. Але можна для простоти залишити звичне (хоч і не зовсім точне) - "бабло".

Якщо в країні руйнується культурний простір, місце сенсу займає "бабло". Коли в суспільстві зруйновані всі сенси культури, коли вони девальвовані й зведені до дрібниці, а їхнє місце зайняло споживання, то суспільство руйнується. А жити стає нестерпно. Навіть якщо гроші є.

Коли в країні немає сенсів, тому що нічого не робиться, то єдиним зв'язком, який втримує людей одне з одним, стають гроші. Власне, все, що виробляється цими людьми, - то гроші; все, заради чого ці люди встають із ліжка, їдуть в метро й перекладають папери; гроші – то головне, що обговорюють у курилках, у транспорті, на вулиці й за родинною вечерею. Яка якість життя в такій країні? Чи весело в ній жити?

В Україні руйнується і деградує культурний простір, а отже, і всі зв'язки між людьми. Водночас у країні стає дедалі більше «бабла». Проте видавати зріст грошової маси (та навіть реальних прибутків) за поліпшення ситуації не варто. Це була б відверта брехня. Формула: "чим більше грошей – тим краще" є, звичайно, банальністю. Але банально – не означає правдиво. Скоріше, навпаки. Це саме той випадок, коли говоріння банальностей стає пропагандистською основою. І далеко не нешкідливою. Під гучну музику з реклами не чути стогонів країни, що помирає. Ролики транслюються на телеекрани під час чуми, яка вбиває наше суспільство, випалюючи всі зв'язки між людьми. Ще трохи, і громадяни забудуть, як говорити дієслова та йменники рідної мови. Залишаться тільки числівники. Замість культури буде калькуляція. Ідеальна, прозора, ефективна. І банальна.

Сайт "Братство"