ТЕМА

Юрій Макаров: немає якоїсь творчої еволюції, а є творча людина

22 марта 2008 | 13:26

Письменник, журналіст, режисер, телеведучий, автор кількох передач, кінознавець. Тепер ще й шеф-редактор нового україномовного тижневика "Український ТИЖДЕНЬ" Юрій Макаров нещодавно відвідав Львів, де й дав ынтерв"ю журналу "Вголос про культуру".


Ваша передача "Документ" зараз виходить у не зовсім зручний час, більшість зацікавлених глядачів не мають можливості слідкувати за всіма випусками. Чи будуть якісь певні теми "Документу" з’являтись в "Українському ТИЖНІ"?

Напевне, взаємодія існує. Я набираю теми і переношу їх у журнал, якщо ж я не сам їх роблю, то їх робить хтось з наших, воно не пропадає. А що стосується самого "Документу", то я сподіваюсь, що з наступного сезону мені вдасться якось його загострити, щоб він не підсував якісь такі поточні події, а спробувати зробити з цього такий дискусійний клуб, щоб торкатись більш гострих тем.

У нас їх не бракує і я дуже дивуюся, коли виявляється, що люди або соромляться, або не наважуються, або чогось гальмують назвати якісь речі вголос. Я думаю. Що такими є три колонки стосовно мовної політики в останніх трьох числах. Мені здається, що це настільки очевидні речі, що нам потрібно когось соромитись, і не потрібно брехати.

Я сподіваюсь, що "Документ" ще не остаточно себе вичерпав в якості дискусійного майданчика. А що стосується першої години, є таке прислів’я "тут робиш, тут стрибай". Я б дійсно комфортніше почувався на якомусь каналі "Культура", якби він у нас був хоча б московського зразка. Це єдине на російському телебаченні, що гідне, щоб його дивитись зранку до вечора. Це клас! Це рівень!

А у нас, о 10 вечора пускають трансляцію концерту Павла Зіброва. Дай йому Боже здоров’я, але яке це має відношення до культури? Фе. Тому є перша година ночі, я буду працювати о першій ночі, якщо пересунуть на дванадцяту – велика подяка, якщо не пересунуть – буду о першій.

Передачу транслювали зранку, але відколи поміняли формат "Сніданку", вони вирішили працювати на молодшу авдиторію, а молодша авдиторія, звісно, цього культурного продукту не сприймає. Я не кажу культури, їм потрібно все це подавати в інший спосіб.

В який саме?

Це визначається методом спроби та помилок. На телебаченні дуже рідко вдається розрахувати результат наперед. Дивіться, взяли формат "Няні", яка мала приголомшливий успіх, побила всі рекорди, збила всі планки. Це ж колумбійський формат. Потім її купили американці, а потім росіяни купили його вже в американців. Але від самого початку це Колумбія, така собі дрібненька країна, там просто грошей багато, кокаїн росте, а він дорогий.

Потім росіяни купили інший проект, називався "Петя великолепный". Все теж розрахували, все мало бути бездоганно, але щось не так пішло. Вони пустили його один раз в ефір і зняли негайно, не працює. Здавалося б, ті самі люди робили, такі самі розумні, так само рахували на калькуляторі. Тому, яким чином, в який спосіб – не знаю, потрібно сідати, брати і робити.

Документальне кіно в Україні має перспективи як розвитку так і сприйняття?

Я думаю потрібно змінювати процедуру сприйняття документального кіно. Скажімо така фішка, абсолютно несподівана здавалось би. Є такий у Лондоні клуб і він має близько 50 філій по цілому світі. Це звичайний клуб, зразка "Дзиги", теж паб на першому поверсі. Я там не був, мені розповідали, так от, там на другому поверсі є переглядова зала і вони там показують документальне кіно. Не знаєте про таку фішку?

Ні

А потім ведуть дискусії і виявляється, що ця штука виявилась раптом надзвичайно перспективною і потужною. Це означає, що люди ладні у свій вільний час їхати кудись, щоб сісти в одній залі і передивлятись документальне кіно. А здавалося, що документальне кіно уже може існувати тільки або на фестивалі, або на телебаченні.

Потім дивіться, що робиться в мережі, ті ж ролики, які вішаються на Youtube, це документальне кіно чи ні? А я не знаю. І ви не знаєте? Але це знімається камерою, там щось рухається і воно якось монтується. Добре, візьмімо якісь інформаційні ресурси, в яких є відеосторінка, це просто документальний фільм, сюжет може тривати три-п’ять хвилин і зніматися на камеру від мобільного телефону і озвучуватися просто в кімнаті та монтуватися на звичайному лептопі, але це, за всіма ознаками, документальне кіно.

Щодо документалістики, я думаю, що вона розвиватиметься, я якраз сподіваюсь, що таку лінійку ми запустимо на сайті "Українського тижня", що у нас будуть такі відеосюжети. Я думаю, що все, що стосується документалістики, передусім, це питання не інструментарію, це питання ідей. Якщо є ідеї і теми, то яким чином їх втілити – питання техніки, яке вирішується по ходу. Проблеми із постановкою завдання, а не з їх вирішенням.

Якщо говорити про рівень українських видань, то у минулому столітті була на багато цікавіша картина. Різноманітних журналів, газет було на багато більше. Сьогодні, здавалося б жодних поблем, ні технічних, ні ідеологічних, то ж в чому річ?

Я можу припустити, що енергія людей, котрі б могли робити щось таке, спрямована кудись, в інший бік. Це речі зазвичай дуже суб’єктивні, тобто немає якоїсь творчої еволюції, а є творча людина, яка каже собі: "мені набридло спати, а давай я щось зроблю".

Їй могло це спасти на думку, могло не спасти, їй спало на думку вона почала робити і відкрила новий напрямок в творчій діяльності, а якби вона проспала, можливо цього б і не сталося. Це не індустріальні речі, те, що робиться за законами індустрії, це Голівуд. Але там все одно мав би з’явитися якийсь Пітер Джексон, навіжений з якоїсь там Австралії, який сказав, що приїде в Голівуд і зніме "Володаря перснів".

Не було б Пітера Джексона, не було б "Володаря перснів". Там, принаймні, розрахунок має більшу ймовірність до реалізації, а все, що стосується креативних речей – це продукт волі, індивідуальної волі, індивідуального чайника, який вирішує, що сьогодні він змінить світ.

Яка роль держави у цій ситуації?

Держава має бути донором і давати абсолютно безконтрольно гроші і не питати куди вони йдуть. Я кажу страшні речі, можливо держава має визначати якихось аксакалів, котрі оці гроші якось контролюватимуть. Але залежно який аксакал. Це може бути якийсь ідіот чиновник, може бути дуже освічена, або дуже цинічна людина, на кшталт нашого недавнього гуманітарного віце-прем’єра, який знає все, все читав, він просто, як кажуть "ведмідь на вухо наступив", а йому наступив на інший орган, який за емоції відповідає.

Може бути такий божевільний як Сергій Проскурня. Він занадто, як на мій смак, світська людина, він занадто богемна людина, але у нього погляд свіжий. Він зараз радник у Вовкуна і ми з ним майже у щоденному режимі ведемо дискусії як нам "обустроить Россию", вірніше Україну.

От такому аксакалу я б довірив бюджет, нехай розподіляє, на якусь абсолютну дурню, рано чи пізно з цього щось проросте. А коли держава починає серйозно керувати, нічого з цього не вийде, не вірю.

От у сусідній державі є геніальний міністр культури, маю на увазі Михайла Швидкого, щось вони цим досягли? Якщо вони чогось досягли в Росії, то не завдяки зусиллям Російської держави і лічно таваріша Путіна, а виключно всупереч. Там просто багато грошей, реально багато грошей. Чому в Колумбії – одне з кращий телебачень у світі? Тому що – кокаїн. А методом суміжних посудин, ці гроші так чи інакше перетікають в культуру.

В Україні тільки гроші вирішують справу?

Коли є креативна енергія, то, як практика показує, без грошей це не проходить.

А що у нас є цікавого?

У нас непогана література, є десяток імен, за які б не було соромно жодній літературі в світі, скажімо французькій, англійській. Є Жадан, Дереш. Прохасько – просто нобелівський лауреат, аби тільки писав, бо щось дуже повільно він це робить. Та ж Забужко, її книжка про Лесу Українку – атпад, при чому, ніхто від неї такого не чекав.

Тобто, хтось там щось, якась розетка працює, можна до неї підключитися, є джерело якоїсь енергії. Це якісь смакові речі, Андрухович ясно – метр, патріарх, а Софійка? Хто б міг подумати, а класна проза. Інша річ, можливо тематично там звужено, то таке.
Мені здається, що Жадан мав би продовжувати писати вірші, бо це якраз прорив ще не дуже усвідомлений. Ми зараз в Харкові попробуємо, щоб Закус грав, а він би читав.

У нас непоганий живопис і склався артринок у Києві. Якщо можемо сказати про 10 письменників, то художників є 30-40 першокласних, а режисерів немає. Зараз приїхав театр Курбаса, це була сенсація в Києві, бо в Києві театру немає, ну немає.

А кіно? Чи проблема в ідеях, чи все ж таки в грошах?

В ідеях, я наполягаю. В українському кіно немає ідей, є Санін. Те що я дивлюся, крім Олеся… Мене якось запитали про Бадоєва, ну навіть… сьогодні мала бути прем’єра дуже гучного фільму "Сапфо", щось таке виразно лесбійське, мені здається, коли ти знімаєш кіно, то не потрібно знімати конкретно про способи кохання, потрібно знімати про кохання. А якщо тебе цікавить спосіб, то це не зовсім про кохання.

фото Олени Танчук
Джерело: "Вголос про культуру"

Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: Сиднейский музей полиции и юстиции

26 июля 1929 г. Хейзел МакГиннесс (на фото) арестовали вместе с матерью Адой МакГинесс - за хранение кокаина в существенных количествах. Во время ареста Ада бросила сумку с кокаином дочери, крикнув "Беги, Хейзел!". Детективы выступили в защиту Хейзел в суде, утверждая, что в преступление ее втянула мать, которую они охарактеризовали как "самую злую женщину в Сиднее".

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки: