НАТО-бліцкріг провалився. Але Ющенко не втрачає надії

– У 2007 році партнерству НАТО – Україна виповнилося 10 років. Як би Ви охарактеризували це співробітництво?

– Підсумовуючи першу декаду нашої активної співпраці, можна впевнено сказати, що вона мала винятково позитивні наслідки.

Основне досягнення – це укріплення атмосфери дружби і довіри з усіма країнами-членами Альянсу, особливо тими, хто є нашими безпосередніми сусідами. Наша співпраця є гарантією стабільності і запорукою безпеки не лише в регіональному вимірі, а й масштабі всієї Європи.

На сьогодні ми задіяні в всіх сферах співробітництва з Альянсом, починаючи від основоположних безпекових консультацій, проведення регулярних спільних навчань і налагодження стабільного діалогу – до поглиблення співпраці у військово-технічній сфері, обміну досвідом реформування і модернізації збройних сил і протистояння сучасним викликам світовій безпеці, таким як тероризм.

Від підписання Плану дій на Празькому саміті НАТО у 2002 році і до сьогодні ми значно поглибили нашу взаємодію у сфері миротворчих та антитерористичних операцій. Хочу наголосити, що Україна – єдина держава, яка, не будучи членом Альянсу, бере участь в усіх його миротворчих операціях, які, в свою чергу, проводяться під егідою ООН.

Як видно з цих прикладів, наше співробітництво є більш ніж ефективним. З багатьох питань ми вже перевиконали існуючий формат взаємин. І я вважаю, що настав час офіційно визначити перехід до тіснішої інтеграції зусиль. Ним має стати приєднання України до Плану дій щодо набуття членства в НАТО.

– Що означає, з точки зору зовнішньої політики України, встановлення стратегічного партнерства із Північноатлантичним альянсом, враховуючи комплексність регіонального контексту?

– Розрахунок дуже простий і базується на чіткому розумінні того, що безпека і стабільність як Європи в цілому, так і східноєвропейського регіону зокрема, нерозривно пов'язана з безпекою України.

Від поглиблення співробітництва, а в перспективі і приєднання України до НАТО, виграють усі сторони. Оскільки це означатиме остаточну неможливість повернення до системи біполярного протистояння у світі, насамперед на європейському просторі. По суті, процес входження України у структури НАТО стане процесом побудови нової безпекової формули для Європи. А для України це буде фінальне розривання всіх пут, які прив'язують нас до негативного досвіду європейського минулого.

–  Які реформи передбачає партнерство України та НАТО у формі ПДЧ?

– План дій ставить чіткі вимоги  щодо  проведення широкого комплексу внутрішніх реформ. Україні такі реформи вкрай необхідні, оскільки спонукають досягати відповідності сучасним європейським стандартам у багатьох сферах життя. Серед найбільш невідкладних завдань, які ми ставимо перед собою, – це завершення військової реформи, а також реформування всього сектору національної безпеки та системи правоохоронних органів. Військове реформування  – це основна вимога, і ми зацікавлені в якомога швидшому її здійсненні.

Не менш важливим є досягнення стабільних показників економічного розвитку держави. Бо саме вони гарантують адекватний внесок України у рамках її співпраці не лише з НАТО, а й у перспективі з Європейським Союзом. Тому ми твердо налаштовані на досягнення усіх передбачених у цій сфері критеріїв. 

Політична стабільність та демократичний розвиток суспільства – це умова «a priori». Але якраз у цих питаннях Україна не просто відповідає вимогам та критеріям, а й частково, можна сказати, «випереджає графік». Думаю, що наші партнери як в НАТО, так і в ЄС, поділяють таку точку зору.

– Рівень співробітництва між Росією та НАТО незрівнянно вищий за аналогічну співпрацю України з Альянсом. Як вплинула інтенсифікація співпраці між Україною і НАТО за останні роки на розвиток українсько-російських відносин?

–  Давайте почнемо одразу з позитиву. Посилення співпраці між Україною і НАТО сприяло виробленню більш прагматичних відносин між Україною і Росією.

Ми вдячні нашим російським партнерам за розуміння того, що вибір форм безпекової політики є суверенним правом кожної незалежної держави, в тому числі й України.  Зрештою, і українці, і росіяни розуміють:  настав нарешті той час, коли потрібно відходити від ідеалістичних, а часто й утопічних кліше у наших двосторонніх відносинах. Ми ведемо постійні дипломатичні консультації з нашими російськими колегами, і думаю, вони поступово визнають,  що питання приєднання України до НАТО – незворотній процес, незважаючи на будь-які сантименти минулого.

Україна неодноразово заявляла і продовжує наголошувати, що поглиблення співпраці між Україною і НАТО ні сьогодні, ні в майбутньому не становитиме ніяких загроз для Російської Федерації. При потребі ми готові гарантувати це  нашим російським партнерам у будь-якій формі.

Врешті-решт, сама Росія  продовжує нарощувати  співробітництво з Альянсом. Скажу більше – на сьогодні ні для кого не є новиною той факт, що рівень співпраці між Росією та НАТО  незрівнянно вищий за аналогічну співпрацю України з Альянсом.

Отже, на моє переконання, безпосереднього зв'язку між зовнішньополітичними ініціативами України і станом нашого співробітництва із стратегічним партнером  Росією немає. Нас і надалі пов'язуватимуть тісні економічні та торговельні інтереси; у нас спільне історичне та культурне минуле. Тому принципи добросусідства, дружби і взаєморозуміння будуть завжди  актуальнішими за будь-які політичні оцінки.

–  Якою мірою статус України, як партнера НАТО, й статус Румунії, як члена Альянсу, впливають на обговорення розбіжностей між двома країнами? Маються на увазі дискусії навколо гирла Бистре та щодо острова Зміїний.

–  Зазначу, що стратегічні цілі як України, так і Румунії щодо зміцнення співробітництва в рамках Північноатлантичного альянсу співпадають. Тому не сумніваюсь, що у реалізації євроатлантичних прагнень України поруч з нами румунський народ і румунський уряд.

Також я впевнений, що ті розбіжності, які ще існують у наших двосторонніх відносинах, ми  маємо врегулювати на двостронньому рівні, як це зазвичай роблять добрі сусіди. Про це ми вели мову з румунськими друзями під час мого офіційного візиту до Бухареста у жовтні минулого року.

Стосовно українського проекту з відновлення глибоководного суднового ходу «Дунай - Чорне море»  хотів би  відзначити, що введення в експлуатацію глибоководного судноплавного шляху відкриває значні перспективи для нарощування транзитних можливостей у регіоні, для пожвавлення роботи дунайських портів, насамперед українських і румунських. Розширення Європейського Союзу збільшує інтерес потужних західноєвропейських чинників до транспортних мереж країн Центральної та Східної Європи.

Ми розуміємо, наскільки чутливою є екологічна складова цього проекту для румунської сторони, для Європи, для українців. Тому сьогодні ще раз хочу підтвердити і наголосити:  Україна  дуже чутливо і уважно ставиться до екологічної безпеки цього важливого для Європи проекту і виконує усі взяті на себе зобов'язання в рамках міжнародних конвенцій. Ми зацікавлені у розвитку всебічного діалогу і здійсненні спільного моніторингу всієї Дельти Дунаю. Бо наша спільна мета - збереження цього унікального заповідника в цілому.

У вирішенні цього питання Україні і Румунії немає потреби ставати конкурентами. Ми можемо бути тільки партнерами – щоб спільно шукати можливості для  збільшення обсягів вантажоперевезень по Дунаю за рахунок залучення інших європейських країн, щоб відкривати нові морські шляхи, щоб визначати напрямки двостороннього співробітництва у сфері екологічного супроводження економічних проектів у дельті Дунаю.

Що стосується розмежування морських просторів навколо острова Зміїний, то нагадаю, що ця проблема нам обом – і Україні, і Румунії – дісталася у спадок ще з сумнозвісних радянських часів. Сьогодні, як відомо, справа делімітації континентального шельфу між нашими державами у цій зоні Чорного моря, за ініціативи румунської сторони, знаходиться на розгляді у Міжнародному суді ООН в Гаазі. Рішення Суду для України буде безумовним до виконання. Водночас, залишаюся при думці, що найкраще було б знайти шляхи вирішення цієї проблеми на політичному двосторонньому рівні.

Хочу також зазначити, що питання, пов‘язані з островом Зміїним, є прикладом цивілізованої дискусії між країнами-сусідами, що ніяким чином не впливає на їхню безпекову політику.

– Чи можете Ви визначити реальний термін щодо можливого запрошення України приєднатися до НАТО?

– Як тільки Україна досягне всіх критеріїв, передбачених ПДЧ, і вступ до НАТО отримає підтримку більшості громадян на загальнонаціональному референдумі – оце і буде реальний термін.

Ми свідомі того, що це справа не одного дня. Вона потребує історичної виваженості, розумних кроків, професійних зусиль. Але ми готуємось і будемо готові. І не маємо наміру розтягувати цей процес  на десятиліття.

Україна буде в НАТО рано чи пізно, і виклик перед нами полягає лише в тому, щоб пройти етап підготовки якомога швидше і досягти таких  показників, які б  ні у кого не викликали сумнівів.

http://www.president.gov.ua/news/9515.html