Звалити в Індію

Дійсно, навіщо заробляти сколіоз в дурному офісі, якщо можна сидіти під пальмою десь на березі Індійського океану, щодня отримувати нові враження, тусувати в незвичайній культурі, релігії. Можна, нарешті, зайнятися здоров’ям – наприклад, практикувати йогу, а можна - залипнути в Гоа, чи просто тусувати з міста в місто, з ашрама в ашрам….

Маючи триста доларів на місяць, в Індії можна почувати себе раджею. Але я знаю людину, яка прожила там півроку, маючи всього двісті – виходить 33 бакси на місяць; втім, хлопець вів дійсно аскетичний спосіб життя.

Шикарно харчуватися можна за 1-2 долари на день.

На базарах є три види цін. Нереальні: вони зазвичай виставляються явно багатим туристам – європейцям, американцям, ізраїльтянам. Помірні: вони звучать, коли кажеш, що ти з СНД, і індійські – зовсім приємні, але, зазвичай, тільки для індусів або майстрів торгуватися.

Життя полегшує знання більшістю міського населення англійської, принаймні на достатньому для порозуміння рівні. Щоправда, по селах знання англійської – досі рідкість.

Можна знайти варіанти працювати віддалено. Якщо можеш працювати через інтернет, то чому це робити з похмурого Києва чи Донецька, якщо за ці самі гроші можна прекрасно тусувати десь в Гоа з ноутбуком – благо, вай-фаю в Індії предостатньо.

Поки що, окрім туристів і йогів, основний контингент „в Індію на зиму” – творча молодь, яка не боїться нового, або люди, які дійшли до тієї точки, коли безглузде хоботіння в офісі готові проміняти на незвичайну подорож. Щороку таких подорожніх стає все більше й більше. Як окремий феномен, схоже, виникає нова хвиля – „економічні” переселенці, які втратили перспективу забезпечити собі бажаний життєвий рівень, але ще мають гроші, щоб добратися до гостинної Індії і спробувати „починати все знову” там.

Їхати в Індію потрібно надовго – там все коштує дуже дешево, найбільша ж стаття витрат - дорога. Акційні квитки туди-й-назад з Москви коштують десь 600 у.о. Якщо дуже постаратися, можна знайти й дешевше. Їхати краще пізньою осінню чи зимою, - прохолодніше, і нема жорстких дощів. Це погода, в якій слов’янину легше акліматизуватися – кажуть, що влітку в Індії непристосовані легко можуть отримати сонячний удар. Найкращий сезон для Північної Індії (Делі, Уттар Прадеш, Раджастан, Мадхья Прадеш) - це жовтень-листопад, лютий-березень. Якраз не жарко і не холодно.

Дехто для першого знайомства обирає вестернізований Гоа. У цьому туристичному раю створені умови для полегшення шоку від зустрічі з індійським життям. Дехто рекомендує навпаки – ніякого Гоа зі страшними руссотуристами, а відразу кидатися в „справжню Індію” – наприклад, Варанасі, Карнатака, Рішикеш.

Індія – величезна, там більше мільярда населення, багато культур, релігій, пам’яток архітектури. Індуси дуже гостинні (хоча білу людину часто перш за все сприймають як мішок з баблом). Населення (окрім, іноді, мусульманських районів) рідкісно толерантне в ставленні до інших способів життя. У містах дуже брудно, але збереглося достатньо незайманої природи, особливо в горах. Ходити туди краще з досвідченим гідом, який добре знається на місцевій флорі, фауні та релігійних звичаях – у деяких віддалених районах до середини ХХ століття фіксувалися людські жертвоприношення, а випадки безслідного зникнення туристів зустрічаються й сьогодні.

Індійські консульства видають першу візу лише на три месяці. Потім можна спробувати продовжити її на півроку. Для гарантійного продовження візи користуються таким прийомом – їдуть в сусідній Непал, продовжують в місцевому індійському консультві, потім повертаються в Індію, а коли чергова віза закінчується – в Шрі-Ланку, де знову продовжують, і так далі… Двічі візу в одному консультві давати зазвичай не хочуть.

Особисто я, їдучи в іншу країну, люблю „культурно підготуватися” – хоч мінімімально підучити місцеву мову, дізнатися хоч щось про звичаї, релігії, історію. Індія – країна саме для такого підходу. Древні традиції, виточнені релігійні системи, культури, які в своєму розвитку обігнали нашу на багато століть…

Особливий варіант поїздки для екстремалів „духовного розвитку” – паломництво з крішнаїтами. З ними важко увійти в контакт, але кращих гідів (достатньо параноїдальних стосовно безпеки і чистоти, чого не скажеш про паломників з „хіпового стану”) по святинях вайшнавізму годі й шукати.

Іще важлива інформація - в Індії біла людина, що знає англійську, завжди легко знайде собі роботу з наданням житла. Може, й не високооплачувану, але цілком пристойну, щоб себе повністю забезпечувати.

Так от, до чого це я – замість мерзнути тут невідового чого, збираєм трохи бабла, хапаєм Lonely Planet, наплічник, і летимо…

фото – lj sagitarian