Для багатьох кубинців, навіть для тих, кому не вистачає продовольства, Кастро як і раніше залишається тим же самим відданим своїй справі бійцем, що скинув диктатора Батисту й знайшов у собі мужність не підкоритися США. Вересень 1991 року, Нью-Йорк Таймс
СИН ПЛАНТАТОРА
Перш ніж стати кубинським плантатором, Анхель Кастро був галисійським селянином. В 1898 році його призвали в іспанську армію й послали втихомирювати визвольний рух на острові.
Повоювати Анхель не встиг: Куба стала формально незалежною. Острів йому сподобався, і на початку XX століття Кастро-старший переселився сюди в пошуках кращого життя. Спочатку влаштувався нічним сторожем на шахтах Дайкірі, потім будував залізницю. Зібравши грошенят, купив кілька упряжок биків і став підрядником - возив цукровий тросник на переробку. Доходи вклав у землю - придбав ділянку цілини, сам обробляв її та поступово розширював. Зрештою володіння родини склали без малого 10 тисяч гектарів. Ще стільки ж орендували. І тільки тоді Анхеля Кастро стали йменувати доном Анхелем.
Його дружина - теж селянка - Ліна Рус Гонсалес народила сімох дітей: Анхелу, Рамона, Фіделя, Рауля, Хуану, Емму й Агустину. Мати дуже хотіла дати дітям освіту й час від часу вмовляла скупого чоловіка не жаліти на це грошей.
Фідель виявився здібним. В чотири роки пішов вчитися. Потім були дві єзуїтські школи, а в 1945 році він закінчив коледж Белен, що вважався кубинським Ітоном. У випускній характеристиці викладачі написали: Відрізнявся завжди у всіх дисциплінах, повязаних із літературою. Його успіхи блискучі. Чудовий атлет, завжди мужньо і з гордістю захищав честь коледжу на змаганнях. Зумів завоювати любов і захоплення своїх товаришів. Не маємо сумнівів, що він заповнить яскравими сторінками книгу свого життя.
У Гаванському університеті Фіделя одразу обирають до складу керівництва студентської організації юрфаку. Але факультетські рамки йому тісні. У 1947 році він бере участь у підготовці експедиції в Домініканську Республіку для повалення тамтешнього диктатора Трухильо. Правда, організація цієї справи потрапила до рук недосвідчених людей, а серед добровольців було занадто багато балакучих шукачів пригод. Без зброї й чіткого плану вони сіли на пароплав і відчалили. А незабаром побачили, що на перехоплення йдуть військові кораблі. Фідель не став чекати розвязки: стрибнув з борту в нічне море й поплив до берега. Так вдалося уникнути арешту. На щастя, акул поблизу не було.
Через рік його делегують на студентський конгрес у Колумбії. Там він знову опиняється у вирі подій - у Боготі вуличні бої.
ПОВСТАНЕЦЬ
Одержавши диплом, Кастро із приятелями відкриває юридичну контору, яка часто бралася безкоштовно захищати права незаможних. Крім того, у газетах зявляються його уїдливі замітки про порядки, що панують.
Після того, як генерал Батиста вчинив переворот, Кастро публічно звинувачує диктатора в узурпації влади. Але суд відмовляється розглядати його позов. Тоді Фідель починає готувати збройний штурм казарм Монкада, розраховуючи, що ця акція стане детонатором масової боротьби із продажним режимом.
Вихідним пунктом для нападу стала ферма Сибоней, де й зібралися 134 добровольця. Перед атакою Фідель попросив товаришів не стріляти в солдатів без гострої потреби й запропонував ще раз зважити: хто не впевнений у своїх силах, міг відмовитися від задуманого. Таких набралося 11. Для інших напуттям були слова: Завтра ви або переможете, або загинете. Але що б не трапилося, розпочатий вами рух переможе.
Уночі 26 липня 1953 року сміливці пішли на штурм. Чим він закінчився, відомо. Шестеро загинули, за іншими почалося справжнє полювання. Карателі вбили більше півсотні монкадистів. Хатину, де ховався Фідель, оточили 1 серпня. Солдатами командував темношкірий лейтенант Педро Саррія. Йому було вже за пятдесят. В офіцери він, самоучка, вибився з рядових. Довідавшись, що перед ним Кастро, Саррія запитав:
- Ти знаєш, що про твою смерть уже оголошено?
- Тоді стріляй, лейтенант, і завтра станеш капітаном.
- Не на того натрапив, хлопець, - відповів Саррія.
Щоб запобігти розправі, він посадив Фіделя не в кузов до солдат, а в кабіну, поруч із собою, і відвіз арештованого в цивільну вязницю, де й здав під розписку. Доброта лейтенантові вийшла боком. Його кинули за ґрати майже на шість років. Після перемоги революції Кастро розшукав рятівника й призначив своїм адютантом.
75 днів Фидель провів в одиночній камері. Суд призначили на 16 жовтня 1953 року. Щоб збити суспільний інтерес до процесу, влада провела його не в просторому палаці юстиції міста Сантьяго-де-Куба, а в тісній роздягальні тюремного спортзалу. Саме там пролунала знаменита промова Фіделя, яку він закінчив словами: Ви можете мене засудити, але історія мене виправдає.
Знаково, що рівно через пять років, пять місяців і пять днів після штурму він все-таки візьме казарми Монкада. Причому, без єдиного пострілу. 1 січня 1959 року Фідель разом із братом Раулем розпропагандував гарнізон, і той перейшов на бік повстанців. Танком, на якому Кастро вїхав у Гавану, управляв механік-водій із цього гарнізону...
Суд оголосив вирок: 15 років увязнення. Незабаром на острові Пінос, де перебувала копія відомої американської вязниці Сінг-Сінг, зявився ще один вязень. Першим ділом він, що памятав свою промову напамять, записав її й переправив на волю. Там нелегально видрукувану брошуру розіслали політикам, профспілковим лідерам та у редакції ЗМІ.
Історія мене виправдає по суті стало маніфестом руху за національну гідність й соціальну справедливість. Адже при Батисті країна остаточно перетворилася в гібрид цукорниці й публічного будинку для американців: як гриби плодилися казино й борделі, міста майоріли вивісками підозрілих фірм, які спеціалізувалися на відмиванні брудних грошей та інших темних справах. Кубинцям відводилася роль прислуги. Лікарською допомогою користувалася тільки заможна публіка. Безліч дітей не мали можливості вчитися.
Кастро кинув виклик цьому режиму. Режим у боргу не залишився. Фіделя запхали в камеру без вікон. 40 діб він не бачив світла. Потім до нього підсадили божевільного рецидивіста, що напередодні прикінчив двох увязнених. Без результату. Дали наказ отруїти - Кастро оголосив голодування. Зрештою, Батиста вирішив амністувати монкадистів, розраховуючи, імовірно, убити двох зайців: з одного боку, стати добреньким в очах громадської думки, яка була на боці Кастро і його товаришів, а з іншого - влада знімала із себе відповідальність за їхню безпеку. Смерть політичного супротивника легко списувалася на вуличну різанину.
З ПАРТИЗАНІВ - У ПРЕМЄРИ
Не маючи можливостей для легальної боротьби з диктатурою, Кастро їде в Мексику готувати партизанську війну. Звідти 2 грудня 1956 року бойовий загін відправився в дорогу на яхті Гранма. Важко уявити, як це суденце вмістило 82 повстанця зі зброєю й припасами. Яхта повзла убік Куби, тільки-но не черпаючи бортами воду. До місця, наміченого для висадки, затемна доплисти не встигли.
Під обстрілом охорони довелося звертати до берега, і по горло в болотному бруді продиратися крізь непрохідні кущі. До місця збору в горах Сьерра-Маестра добралися лише 12 чоловік із сімома гвинтівками. Здавалося, кампанія провалилася. Однак чутки про те, що купка сміливців воює проти диктатури, множили сили партизанів. У гори потяглися добровольці. У містах розгорталася підпільна боротьба. Через два роки прийшла перемога. Батиста втік.
Спочатку нова влада, що називається, шукала себе. Траплялося всяке: плутанина, інтриги й підковдрова метушня попутників. Кубинцям це швидко набридло, і по країні прокотилася хвиля мітингів з вимогами призначити командуючого повстанською армією Фиделя Кастро премєр- міністром. І 16 лютого 1959 року він очолив уряд.
У травні сталася переломна подія. У провінції Орьєнте за грубо збитим селянським столом підписується документ, що давав вірний шматок хліба кожному третьому кубинцеві, - закон про аграрну реформу. Закон залишав в одних руках не більше 400 га землі. За інше покладалася компенсація бонами держскарбниці з терміном погашення 20 років.
У числі перших під розукрупнення потрапив маєток сімейства Кастро. Однак латифундисти, серед яких було чимало іноземців, зажадали компенсацію не бонами й не на виплат, а твердою валютою й негайно. Таких грошей в уряду не було. Почався міжнародний тиск, що переріс в економічну блокаду.
У жовтні загострилася обстановка в провінції Камагуей. Місцевий воєначальник Убер Матос, що примкнув до повстанців незадовго до перемоги, на всі ключові посади провінційної влади поставив своїх людей і через їхню колективну відставку хотів інспірувати хвилю невдоволення. Він розраховував, що ця хвиля винесе його в лідери, до якого Гавана піде на уклін.
Довідавшись про заколот, у провінцію приїхав Фідель. Без охорони. Став розмовляти з людьми. Незабаром зібралася неабиякий натовп. Він рушив до казарми, де засіли змовники. Ворота виявилися замкненими. Тоді Фідель із такою люттю вдарив по них ногою, що запори не витримали. Вартові відкрити вогонь не посміли. Авантюристи здалися.
Цей епізод - не одиничний. Коли виникали гострі ситуації, Кастро в пошуках виходу, щоб уникнути кровопролиття, волів ризикувати собою. Та й мстивість не в його характері. Після того, як розкрили змову, у якій брав участь завербований ЦРУ колишній майор повстанської армії Роландо Кубелас (у той час звання майора було найвищим), у суд із всіх кінців країни посипалися вимоги розстріляти зрадника. Фідель теж послав у суд листа. Але протилежного змісту: Вважаю, що набагато важливіше для революції ліквідувати не людей, що стали зрадниками, а ті недоліки, які сприяли їхньому переродженню. І попросив не засуджувати підсудних до вищої мері.
Сам Фідель Кастро пережив 637 замахів, але залишився вірним собі.
НЕСПОДІВАНІ ЗІЗНАННЯ
Одного разу американські телевізійники, які інтервювали Кастро, запитали, хто на нього найбільше вплинув.
Фідель відповів без зволікання:
- Христос. Він зробив мене соціалістом і змусив увірувати в можливість соціальної справедливості й рівності.
Красномовний епізод зафіксував і Маркес. Він поцікавився у Фіделя, що б тому хотілося робити, якби в нього було безліч вільного часу. Реакція була в дусі романів великого колумбійця:
- Я б просто валандався по вулицях. 
Джерело: "Братство"
