Кінець епохи рок-романтиків

Перелік доступних нехитрих розваг обмежувався катанням на велосипеді, купанням у річці, риболовлею та походами в кіно (на дубльовані французькі детективи з Бельмондо та Делоном і ен-де-ерівські вестерни з незмінним Гойком Мітичем у головних ролях). У вихідні в місцевому будинку культури (або просто клубі) були танці. На цей час припадає пік популярності портативних транзисторних радіоприймачів, найкрутішими з яких вважали ВЕФ і Океан, польських джинсів фірми Одра (про справжні фірмові більшості з нас доводилося лише мріяти), а також європейських та американських рок-груп, які викликали в підлітковому середовищі справжній фурор.

Свій перший радіоприймач ВЕФ-205 я отримав у подарунок на день народження, коли мені виповнилося 16 років. Відтоді почалося моє зацікавлення рок-музикою, палким прихильником якої залишаюся донині. Я знав напамять час виходу в ефір усіх музичних програм російської служби Голосу Америки (її глушили не настільки інтенсивно, як українську): Концерт популярної музики, Музика для записів, Звуки часу, з яких по крихтах виловлював і записував у спеціальний зошит інформацію про склади команд, назви пісень та альбомів, роки їх виходу, концертну діяльність, а також багато іншого, що було недоступним за залізною ідеологічною ширмою комуністичного режиму.

У той час у країнах колишнього соцтабору, попри шалене цькування, починала формуватися власна рок-культура, заснована на національних традиціях, пронизана завуальованими протестними мотивами. Яскрава ілюстрація цього процесу львівський гурт Супервуйки, тернистий творчий шлях якого колоритно та з гумором описав Ілько Лемко у відомій книзі Львів понад усе. Ще активніше ці процеси відбувалися за нашим західним кордоном у тодішній Польській Народній Республіці. Комуністичний режим польського зразка й у царині економіки, й у царині культури був більшим лібералізмом. Польські громадяни мали змогу більш-менш вільно подорожувати світом, займатися човниковим бізнесом, дрібним підприємництвом, відкривати валютні рахунки. У Польщу з концертами регулярно навідувалися найпопулярніші на той час рок-групи та виконавці, тоді як радянська компартійна пропаганда називала їх не інакше, як агентами міжнародного імперіалізму та ЦРУ, отруювачами свідомості радянської молоді, носіями чужої радянському суспільству ідеології та багатьма іншими штампами, розробленими в надрах брежнєвсько-сусловського ідеологічного апарату.

Найпопулярнішою і чи не найталановитішою постаттю польської рок-музики 60-70-х рр. уже минулого століття був, без сумніву, Чеслав Нємен. Із його творчістю я вперше ознайомився завдяки все тому ж транзисторному радіоприймачу та музично-розважальній програмі польського радіо Лято з радіом, яка тоді займала нішу сучасних FM-станцій. Він, без перебільшення, був культовою особистістю для багатьох із тих, кому зараз 45-50.

Чеслав Нємен народився
16 лютого 1939 р. в одному з польських сіл поблизу Гродна. Після окупації Західної Білорусі радянськими військами його родина як репатріанти переселилася до Ґданська. Майбутній рок-виконавець із ранніх літ виявляв інтерес до музики, а з підліткового віку почав виступати із сольними концертами які, однак, не були особливо популярними й не приносили ні слави, ні грошей. Так тривало багато років. Попри спроби недоброзичливців почепити на нього ярлик невдахи та бездари, Нємен продовжував чимало та наполегливо працювати.

І раптом вибух! 1967 року на музичному фестивалі в Сопоті він презентував рок-композицію Світ, який є, яка відразу стала незаперечним хітом і візиткою цього непересічного співака й композитора та зробила його шалено популярним на батьківщині й поза її межами. В ній ідеться про недосконалість світу, в якому панує насилля, несправедливість, ненависть і жорстокість, де люди принижують одне одного, про потребу змінити його на краще. Рок-музика, власне, й виникла як одна з форм протесту молоді проти фальшивих суспільних цінностей, лицемірства політиків, непомірного збагачення одних і жебрацького існування інших, соціальної несправедливості, неоколоніальних воєн тощо, а рок-музиканти виступали неформальними лідерами молодіжного бунту на Заході кінця 1960-х. Нємен став ідолом польської молоді. Він і далі наполегливо працював, широко застосовуючи у своїй творчості найновіші на той час досягнення електроніки музичні синтезатори, а також багато гастролював за кордоном. До нього уважно придивлялися західні продюсери та фірми грамзапису, вбачаючи перспективну для розкрутки зірки світової величини.

Попри це, комуністична польська влада ставилася до Чеслава Нємена не надто прихильно довге волосся, підозрілий зміст пісень і незвична манера їх виконання дратували ідеологів ПОРП (радянський аналог КПРС) теле і радіоефір були для нього малодоступними. Та він знову випускав платівки і їздив із концертами всім світом. Настав його зоряний час.

Хоча жодній іншій композиції Нємена так і не вдалося повторити приголомшливого успіху сопотського фестивалю 1967 року, його, без сумніву, можна поставити в один ряд із такими легендарними особистостями, як Філл Коллінз, Іан Гіллан, Роберт Плант, Девід Ґілмор, Річі Блекмор, Мік Джаґґер та іншими, які стали класиками рок-музики.

На початку 1980-х Чеслав Нємен несподівано припинив концертну діяльність і все рідше показувався на різноманітних творчих тусовках. Востаннє він був присутнім на публічному зібранні з приводу вручення йому якоїсь чергової відзнаки 1986 року.

Переконаний, що більшість 18-20-річних про нього навіть не чули. У них є свої кумири з примітивним, але розкрученим попсовим репертуаром, багатомільйонними гонорарами, розкішними віллами та авто, прикидами від наймодніших кутюрє, яким немає жодного діла до проблем Маленької Людини. В епоху жорстокого прагматизму романтики, які закликали до милосердя та порозуміння, стали смішними, неактуальними та нецікавими. Їм не вдалося змінити цей світ на краще, навпаки, він став ще жорстокішим і небезпечнішим. Але їх уже ніхто не хоче чути. І вони помалу відходять у Вічність до кінця не вислухані та мало кому зрозумілі: Джим Моррісон, Джиммі Гендрікс, Фредді Меркюрі, Джон Леннон, Джордж Гаррісон, Віктор Цой...

Чеслав Нємен помер 17 січня 2004 року в одній із варшавських клінік, як зазначено в медичному висновку, внаслідок тривалого онкологічного захворювання. Жодного ажіотажу довкола цієї події не було вона залишилася майже непоміченою для телеканалів, FM-станцій і преси.

Хай там як, а представники мого покоління, які його любили і розуміли, довго відчуватимуть душевний біль від цієї втрати. Над нами зажди витатиме дух Великого Співака, Поета і Композитора з німим запитанням: що зробив Ти, щоб змінити цей світ?

Іван Великий, "Львівська газета"