В Україні зникають мігранти

У 2000 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 18 грудня Міжнародним днем мігранта, враховуючи велику та постійно зростаючу кількість мігрантів у світі.

Нині близько 191 мільйонів людей проживають за межами країн свого походження. І випадки експлуатації та дискримінації мігрантів все ще мають місце в світі.

На сьогодні неврегульована міграція залишається стабільно високою, адже люди з країн, охоплених війнами та природними катаклізмами, намагаються у будь-який спосіб врятувати себе й свої родини за межами власної країни. Однак занепокоєння викликають зростаюча кількість спроб нелегально перетнути кордони ЄС, примусова праця мігрантів та торгівля людьми.

До всіх цих проблем, як зазначають експерти Коаліції з протидії дискримінації в Україні, біженцям в нашій країні доводиться зіштовхуватися з корупцією, неможливістю легально працювати, вступати в шлюб та лікувати дітей.

Крім того, як виявляється, існує питання й з утриманням осіб, що затримані за незаконне перебування на території України або очікують відповіді держави щодо надання статусу біженця. Схоже, що Україна з метою економії бюджетних коштів вирішила нишком прикрити частину цих закладів.

Отже, згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті Державної прикордонної служби, тільки за 9 місяців поточного року прикордонники затримали 1 317 незаконних мігрантів, з яких 678 – за незаконне перетинання кордону, 613 – за порушення правил перебування та 26 – за інші правопорушення. Цікаво, що в вищезгаданому звіті ДПС не наводиться кількість іноземців, депортованих до країн походження та повернених за договорами реадмісії.

При цьому кількість осіб, які вже незаконно знаходяться і проживають на території нашої держави, залишається невідомою, оскільки Уряд роками не може визначитись з органом, який би опікувався цим питанням.

Враховуючи, що в Україні працює лише 1 відповідний пункт тимчасового перебування іноземців (Волинський ПТПІ «Журавичі»), а також додаючи кількість осіб, які з початку року отримали статус біженця або додатковий захист в Україні, постає логічне питання: «Куди зникають мігранти?»

Нагадаємо, відповідно до Плану дій Україна-ЄС в сфері юстиції, свободи та безпеки, зокрема, у сферах міграції та притулку, першочерговим завданням нашої країни було створення єдиного органу у сфері міграції, яким стала Державна міграційна служба (ДМС), а також відбудова в її складі спеціальних пунктів для тимчасового перебування іноземців.

Сьогодні в Україні існує 2 види закладів утримання мігрантів, які знаходяться під юрисдикцією Державної міграційної служби:

1. Пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ). Такі пункти є державними установами, призначеними для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні і підлягають адміністративному видворенню за її межі в примусовому порядку. В Україні існує 2 відповідних пункти – у с. Розсудів Чернігівської області, розрахований на одночасне розміщення 208 осіб, та відповідний пункт у с.Журавичі Волинської області, обладнаний 165 місцями для поміщення іноземців.

До речі, за результатами моніторингу, проведеного представниками Єврокомісії у 2009 році, Чернігівський ПТПІ було визнано однією із п’яти найкращих установ даного типу в Європі.

2. Водночас з так званими «закритими пунктами» (ПТПІ), існують пункти тимчасового розміщення біженців (ПТРБ). ПТРБ – місце тимчасового розміщення осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця в установленому порядку.

Як показує практика, в ПТРБ проживають і особи, які раніше звернулися за статусом біженця, звільнилися з ПТПІ та знаходяться в процедурі оскарження рішення ДМС щодо себе.

Як повідомляє Департамент у справах біженців та іноземців ДМС, на даний час в Україні діють пункти тимчасового розміщення біженців у м.Одеса на 200 місць, у Закарпатській області – м.Мукачеве (на 70 місць) та с.Перечин (на 50 місць). Наразі ведеться робота щодо завершення реконструкції і забезпечення функціонування аналогічного пункту у Київській області (м.Яготин) на 250 місць.

Але в реальності, з 2012 року в Україні дійсно працює лише 1 (один!) пункт тимчасового розміщення біженців – у м. Мукачеве, оскільки відповідний пункт на Одещині було закрито нібито на планову реконструкцію.

А з червня 2013 року до закритих та непрацюючих пунктів приєднався й ПТПІ в Чернігівській області. Версії представників ДМС щодо причин зачинення вищевказаного пункту дещо розхожі. За однією з них, на початку червня 2013 року сталася аварійна ситуація з резервуарами води. За іншою – аварії не було, а ремонтні роботи були плановими, на проведення яких ще на початку року державою було виділено кошти. Але, попри всі переконання ДМС щодо проведення саме «планових ремонтних робіт» в обох вищезгаданих пунктах, на сьогоднішній день фактично вони залишаються непрацюючими, більше того, держава не дає жодних прогнозів і коментарів щодо відновлення їх роботи в найближчий час.

З цього приводу є й неофіційна версія, а саме – фінансова невигідність утримування одночасно двох ПТПІ в Україні, що виглядає більш правдоподібно, особливо на фоні того, що на початку 2013 року Міжнародна організація з міграції (МОМ), яка до цього допомагала у підтримці Чернігівського та Волинського ПТПІ, припинила означену програму фінансування та у зв’язку з завершенням проекту, ці функції було повністю передані до компетенції Української Держави.

Необхідно зазначити, що за роки співпраці міжнародні організації взяли на себе більшість поточних питань щодо утримання, добровільного повернення, лікування та забезпечення незаконних  мігрантів, які знаходяться в пунктах тимчасового перебування.

Тому не дивно, що після завершення фінансування пунктів з боку МОМ, Україні довелося відшкодовувати додаткові витрати, пов’язані з утриманням мігрантів, що, очевидно, розпорядником державних коштів враховані не були.

Поруч постає низка важливих запитань. Якщо чисельність затриманих за 9 місяців поточного року незаконних мігрантів значно перевищує кількість місць в єдиному працюючому на сьогодні пункті тимчасового перебування іноземців, то яка доля тих, хто не потрапив до стін цього ПТПІ? Як саме Уряд виконує своє зобов’язання перед європейською спільнотою в сфері боротьби з незаконною міграцією? І головніше: якщо під різними приводами закриваються існуючі пункти, навіщо й для кого Україна будує нові в Миколаївській області та під Києвом? До того ж, було заявлено й про необхідність створення пункту у Харківській області.

До речі, розпорядженням Кабінету Міністрів України №605-р від 22.08.2012 р. затверджено «План заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року», яким передбачено й «розбудову мережі пунктів тимчасового розміщення біженців у регіонах їх найбільшої концентрації». Щоправда, заплановано здійснити цю «розбудову» протягом 2014-2016 років. Чи будуть будувати нові пункти, якщо не можуть дати ладу існуючим – невідомо.