Норвегія: дорого й красиво. Частина 1. Чи існує Норвегія після родини Єльцових?

Всього година льоту і наш літак сідає в Вільнюсі. Тут ще раз ми пересвідчились у принадах безвізу. Литовська прикордонниця подивилась в наші паспорти , на нас ,посміхнулась й поставила штампи. Проходження кордону  зайняло близько трьох хвилин (не рахуючи часу в черзі).

З аеропорту до залізничного вокзалу  можна доїхати двома шляхами: на автобусі - 1 євро й 20 хвилин в дорозі, або на мотріс і-  це двовагонний потяг з дизельним двигуном, більше схожий на автобус на рейки . Коштує він 70 центів і їде хвили 15. Відправляється раз на годину . Наш хостел  ChestNut Hostel знаходився біля вокзалу в непримітному будиночку , інтер’єр вельми цікавий, в стилі кам’яного середньовіччя.

Не втрачаючи часу, побігли дивитися місто і купити їжи, бо завтра слід вилітати в Осло , а там ціни зовсім не радували . Зробивши запаси на подальшу подорож  та повечерявши, нас потягнуло до прекрасного, тому пішли роздивлятися Вільнюс .

Дорогою до Старого міста заскочили в пивну, інтер’ер якої також сподобався . Підійшовши до стійки, замислилися: якою мовою краще звертатися до бармена?  Литовської не знаємо, тому вибір був  серед мов, якими більш-менш володіємо (українська ,російська , англійська та французька). Я  сформував в голові  питання англійською і після “лаба дена” ( добрий день по литовські) задав його бармену . Бармен не дуже володів англійською, але зрозумів, що нам потрібно пиво , а яке не зрозумів . Тут на допомогу нам прийшов місцевий мешканець, який сидів поруч з кухлем пива. Спочатку мы спілкувались з ним англійською, а потім перейшли на російську. На питання якою мовою розмовляти, він відповів ,що українцям можна і російською, і українською. Томас, так звали нашого знайомця, виявився дуже веселим та говірким . Ми  добре поспілкувались та знайшли багато спільних слів між українською та литовською мовами. Далі рушили дивитись вечірній Вільнюс .

 В старому місті зіштовхнулись з цікавим атракціоном:на великому крані  підвішена площина, на якій по периметру в кріслах пристебнуті люди , а по центру - стійка з барменами, які розливали алкоголь та подавали їжу. Кран піднімав майданчик на 40-50 метрів. Оцінивши конструкцію, ми замислились: як люди на такій висоті справляють фізіологічні потреби. А побачивши крановика, який сидів біля  крану  в кріслі,пив кока-колу та роздивлявся мобільний, зрозуміли, що це робота мрії. Адже піднімати та опускати клієнтів потрібно раз на дві години . Потинявшись вечірніми вулицями, рушили в хостел.

 

Наступного дня перелетіли в Осло, аеропорт  Саннефьерд-Торп . З’ясувалось, що до Осло треба їхати дві години. Друга неприємна новина - ціна на автобусний квиток: 580 крон (близько 58 евро), це вдвічі дорожче ніж переліт з Вільнюса до Осло. Електричка була трохи дешевша, але рушила за годину.

В Осло в нас було лише кілька годин до від’їзду нашого нічного потягу в Берген . Музеї та інші цікавинки залишили на зворотній шлях, тому просто пішли вештатись містом. Спочатку вийшли на набережну з видом  на порт. Небо прикрашали хмари, з яких деінде лив дощ, а в розривах поміж хмарами світило сонце. На березі височила модернова будівля оперного театру . Виглядає він чудернацько: навколо будинку йде доволі крута дорога, якою можна піднятися на самий верх театру. Дорогою гуляє народ, катаються велосипедисти, молодь робить селфі. Ми теж піднялись на дах, зробили кілька фото з чайкою, яка за пару шматочків хліба працювала моделлю для всіх бажаючих.

Спускаючись  долу, потрапили під дощ  і добігли до центрального входу, де сховались під накриттям. В оперному відбувався якийсь благодійний захід , тому туди бігли та їхали на велосипедах під дощем причепурені чоловіки в костюмах, жінки у вечірніх сукнях ,туфлях на каблуках  та із зачісками. Було трохи кумедно і  водночас сумно  дивитися, як дощ зводить нанівець години праці перукарів та стилістів .

За півгодини дощ закінчився: ми гуляли містом, періодично заглядаючи в сувенірні крамниці. Втомившись, зайшли в церкву, де походила репетиція завтрашнього концерту. Біля вівтаря стояли колонки,підставки для нот та чотири діджейські пульти, електроні клавішні, комп’ютери,  і на моє здивування - екзотичний інструмент терменвокс . За пультами знаходились три молодих чоловіка, якими керував імпозантний чоловік років 60,з довгим сивим волосся . Напроти них за пюпітрами стояв дідусь зі скрипкою. Було цікаво слухати, як в електронну музику дідусь вплітає скрипку, а часом награє класику,а діджеї доповнюють скрипаля електронними імпровізаціями. Ми сильно пошкодували, що завтра нас не буде на цьому концерті.

 

Нарешті рушили на вокзал. Щоб зекономити на готелі, купили квитки на нічний поїзд до Бергена,  аби й переночувати й доїхати. Потяг  відправляється об 11 вечора, а прибуває близько 7 ранку. Місця сидячі ,крісла широкі і зручні , спинки відкидаються, є розетки, а у провідника можна попросити ковдру. Є вагони з лежачими місцями, але це дорожче. Потяг, не зважаючи на велику швидкість, практично безшумний і неймовірно плавний. Ні, це вам не електричка Київ-Миронівка!

Продолжение следует