Осінні барви Грузії. Частина 3

  До церкви можна попасти на машині, але дорога лише будується, і якщо у вас неиає джипу, то шансів доїхати мало. А на цей випадок в центрі села  стоять місцеві жителі на джипах- мікроавтобусах Міцубіші деліка, чимало з яких з правим кермом: за 70 ларі довезуть вас до церкви.  Ми з тих туристів, які при нагоді завжди ходять пішки, тому поснідавши та  поклавши в наплічник пляшку води й енергетичні батончики, вирушили в дорогу.   Глянувши на навігатор, замислилися яким шляхом йти: якщо тим, що їздять машини,то підйом не такий вже крутий, але відстань 7 з половиною кілометрів. А альтернативний маршрут крутіший - стежка траверсом гори - 4 кілометри. Ми обрали другий шлях. 

Пройшовши через Степанцминду,форсували Куру та пішли через селище Гергеті. Все вказувало на те, що люди живуть с туристів, всюди щось будувалось, ремонтувалось, лагодилось. На стовпах та парканах висіли об’яви з різними туристичними забавами: від дегустації вина, куштування національної кухн , проката квадроциклів  до організації підйому на Казбек.

Пройшовши через Гергеті ми взяли лівіше на стежку, яка вела вгору,  де розташована церква.  Підйом зайняв  близько години з декільками зупинками на відпочинок. Погода радувала: сонце, ані хмаринки, не було вітру , температура близько 0+5 внизу в тіні, але на сонці було так тепло, що довелось знімати верхній одяг. На горі, оглянувши церкву ,та  зробивши фото Казбека й панорами селища  Степанцминди, ми почали спуск, але навкруги було настільки гарно, що ми знайшли чудове місце й просто вляглися на траву:дивилися  на яскраво білу вершину  Казбека, насолоджуючись тишею й і дивним відчуттям, що ти розчиняєшся у цій  гірській красі.

Сонце вже нависало на гірським масивом, ще година –дві й воно сховається за  темні скелі. Ми потихеньку поплентались вниз, щоразу обертаючись, аби кинути погляд на цю красу.

Тільки внизу, дійшовши до селища Степанцминди, зрозуміли, що не їли зі сніданку о 9 ранку, а зараз вже 5 година вечора. На горі зовсім не хотілось їсти, а внизу прокинуся звірячий апетит й закортіло хачапурі з шашликами та гарячого харчо. Все це ми знайшли в місцевому генделику, який амбіційно називався рестораном.  Замовили два харчо ,шашлик, хачапурі та хінкалі. Було дуже смачно,  гігіантські порції та великі шматки м’яса.  Наостанок потинявшись по селищу,  купивши в місцевого дідуся корольок на вечерю й рушили до хати.