Чернігів на день. Частина 2

 

         З Дитинця поїхали за пару кілометрів дивитися Єлецький Успенський монастир і курган “Чорна могила”.

 

   

 

            Діаметр кургану  40 метрів, висота — 10. В ньому були поховані чоловік і жінка, поруч з якими знайдено зброю, посуд, прикраси і три візантійські монети кінця 10 століття. За цими монетами курган датують 960 роками - епохою князя Святослава. Більшість артефактів з Чорної могили перебуває в Московському історичному музеї.

        Поруч знаходиться Єлецький монастир, заснований на початку ХІ століття.

        

 

         Монастир названий від російського слова “єль”, тобто, ялина, на якій князь Святослав Ярославич побачив ікону Божої матері. Цікаво, що тут знімали епізоди з радянського фільму жахів “Вій”. Крім Успенського собору, до якого прибудована усипальниця вже згадуваного Лизогуба, тут особливо дивитися нема чого. Тож ми скористалися безкоштовним туалетом і поїхали до музею Михайла Коцюбинського. Ще зі шкільних років пам'ятаємо повість “Fata morgana” і фільм “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова. Музей складається з меморіального будинку, де письменник прожив останні роки життя, саду і сучасної будівлі, де міститься музейна експозиція.

 

 

         Але нас вразив не стільки музей, який у вихідний був зачинений, скільки погруддя двох недекомунізованих друзів — Юрія Коцюбинського і Віталія Примакова.

 

 

         Примаков, про якого ми обіцяли розповісти іншим разом, був одружений на сестрі Коцюбинського — Оксані. А сам Юрій Михайлович був зятем відомої революціонерки Євгенії Бош. Але не довго. Після смерті тещі він одружився на доньці “всеукраїнського старости” Григорія Петровського. Того самого, прізвище якого нещодавно прибрали з назви міста Дніпро. Але це Коцюбинському не допомогло, в 1937 його розстріляли як ворога народу. З його другом Примаковим трапилася та сама прикра історія.

         Наостанок процитуємо одного з лідерів Центральної Ради Сергія Єфремова:  «Пане Коцюбинський! Я знав і любив вашого батька. І щиро оплакував вашого батька, його дочасну смерть... Я кинув свої квіти на його могилу. Але я не вагаючись кажу: яке щастя, що він помер, як добре, що його очі не бачили й уші не чули, як син Коцюбинського бомбардує красу землі нашої і кладе в домовину українську волю!»

В січні 1918 році Юрій Коцюбинський разом з Михайлом Муравйовим керував наступом більшовицьких військ на Київ. Про це детальніше розкажемо, коли відвідаємо  Крути, що біля Ніжина.

         А ми поїхали до чернігівських печер, сподіваючись побачити привида. Біля келії святого Антонія  іноді з'являється прозора фігура в чорній рясі, яку називають “Чорним ченцем”. Печери були також зачинені і огляд паранормальних явищ перенесли на пізніше.

 

 

         Біля печер залишили машину з собакою і повз могилу Михайла Коцюбинського пішли оглядати Троїцький монастир. Насамперед залізли на дзвіницю, щоб зробити фото величного Троїцького собору.

 

 

         Будівництво храму розпочалося в 1769 році на замовлення чернігівського архієпископа Лазаря Банановича за проектом польського архітектора Йогана Баптиста. У фінансуванні активну участь брав Іван Мазепа.

         Коли обходили навколо собору, несподівано натрапили на могилу українського поета-байкаря Леоніда Глібова.

 

 

         В дитинстві, читаючи його байки, звернув увагу, що вони абсолютно ідентичні творам російського поета-байкаря Івана Крилова, тільки українською мовою. Потім з'ясувалося, що обидва байкарі брали свої сюжети з віршів Езопа і Лафонтена.

         Написав Глібов і свою “Полтаву”, про яку зараз намагаються не згадувати. Для стислості нагадаємо лише перший і останній куплети:

 

“Открылись мне поля Полтавы
При свете утренних лучей,
Где кровь лилась для русской славы,
Где Карл разил к беде своей...

 

...Когда наш враг бежал толпою,
При кликах русского «ура»!..
И, в ней молясь, я всей душою
Почтил Великого Петра!”

 

         Біля могили зголодніли і поїхали обідати в сусіднє кафе «У Болдиной горы». Ціни смішні, все дуже смачно. За борщ з пампушками, салат Цезар та деруни з м'ясом заплатили 200 грн. Кава була у нас з собою.

          Далі за планом була синагога. Є думка, що наприкінці Х століття Чернігів підпорядковувався Хазарському каганату і половину населення міста становили іудеї. В 1968 році війська Богдана Хмельницького знищили чернінгівську громаду. Цікаво, що трошки раніше - в 1655 році козаки Хмельницького захопили Вільно (зараз Вільнюс), вирізали майже 20 тис. населення, переважно євреїв, пожежі тривали понад 4 тижні. До початку голокосту євреї становили третину населення Чернігова. Зараз їх кілька сотень.

         А от чернігівську синагогу так і не знайшли. Вже в Києві краєзнавці пояснили, що вона знаходиться біля скверу Богдана Хмельницького з пам'ятником гетьману роботи Кавалерідзе.

 

         Пам’ятник встановили 1955 року на честь 300-річчя так званої Переяславської ради, яке широко відзначали на теренах СРСР. За задумом архітектора, поруч з гетьманом мали бути фігури його побратимів — Степана Подобайла та Мартина Небаби. А біля підніжжя постаменту мали стояти кобзар і козак. Але грошей вистачило лише на Хмельницького. Як ми згадували, памятник Небабі встановили вже в незалежєній Україні біля входу на Дитинець, а Подобайло ще чекає свого часу.

         Іншою цікавинкою пам'ятника є те, що  за наполяганням партійного керівництва Чернігова скульптуру встановили спиною до центру міста та П'ятницької церкви і обличчям до Росії. В 2017 році гетьмана розвернули на 180 градусів, що коштувало міському бюджету  майже 15 тисяч гривень.

         Так що знайти наступну атракцію будо досить просто.

 

 

 

 

 

 

         П'ятницька церква, або храм Параскеви П'ятниці, побудована в кінці ХІІ ст., в 1670 році перебудована в стилі українського бароко, під час Другої світової війни зруйнована. В 1962 році відбудована, як пишуть путівники, в первісному, домонгольському вигляді. Проте, як виглядала церква в часи Київської Русі ніхто не знає, її зображення не збереглися, а фотографію тоді ще не придумали. Це саме стосується і церкви Богородиці Пирогощі на Подолі в Києві.

Тим часом в Чернігові почало сутеніти, ми вирушили додому, щоб не їхати в темряві з увімкненими фарами. Охочі можуть оглянути в селі Количівка дерев'яну церкву Різдва Богородиці, побудовану в 1788 році. Її унікальність полягає в тому, що вона не схожа на жодні інші храми України.

 

 

         Ми цю церкву бачили раніше, тому поїхали прямо до Києва писати цей звіт. Дорогою вирішили найближчим  часом повернутися до Чернігова, щоб побачити привида в печерах і хоральну синагогу.