На Бучак бухать і культурно відпочивать. Частина 2

Те, про що так довго говорили представники національно-демократичних сил, відбулося 23 серпня 2010 року. У день Національного прапору четвертий президент України Віктор Янукович урочисто відкрив відреставрований музей Тараса Шевченка у Каневі. Ремонтні роботи тут почали ще за Леоніда Кучми, 5 років президенства Віктора Ющенка також нічого суттево не змінили. У листопаді 2009 року автор був запрошений в Канів на виїздне засідання парламентського Комітету з питань культури і духовності. Митці, письменники, поети та інші представники творчої інтелігенції довго і нудно вирішували, де взяти гроші на ремонт.

         Можливо, ремонтні роботи тривали б невизначений термін, якби в березні 2010 року новообраний президент України Віктор Янукович не вручав у Каневі Шевченківську премію. Стан музею його дуже засмутив, тому Віктор Федорович доручив негайно завершити ремонт. Як кажуть наші “друзі”-росіяни: “Пацан сказал, пацан сдєлал”. І вже в серпні того ж року архітектор Лариса Скорик особисто провела екскурсію відремонтованим музеєм для Януковича та інших офіційних осіб.

         Після ремонту музейні площі суттєво розширилися, з'явилося місце для інших експонатів, і Віктор Янукович під час вручення чергової Шевченківської премії закликав меценатів активніше наповнювати канівський музей. Першим відгукнувся відомий народний депутат України Юрій Іванющенко, який подарував картину Ільї Рєпіна “Прометей”. Фото з сайту Президента України:

         Оскільки ми про цю роботу раніше нічого не чули, як справжні шанувальники великого художника, який народився в Україні, одразу поїхали до Канева. Пригоди почалися на під'їзді до музею. Електронні навігатори на той час ще не набули великої популярності, паперової  карти в нас також не було, і Оля, звичайно, повернула не там де треба. На вузенькій вулиці, по суцільній кризі ледь виперлися на круту гору, поки не вперлися в глухий кут. Спускатися вона категорично відмовилася, то ж довелося сідати за кермо мені. Включив роздатку, диференціал, блокування коліс, понижену передачу і на першій швидкості якось розвернув машину і потихесеньку спустилися з криги на сухий асфальт. Там запитали дорогу, яка виявилася абсолютно пристойною, почищеною і відремонтованою, адже напередодні нею їхав сам Янукович.

         Він тоді зазначив, що не цікавився де Іванющенко взяв картину: “Ми не знаємо її історії, як вона потрапила до нього, але вона потрапила в музей”, - підкреслив Президент. А ми поцікавилися і виявили, що після смерті Рєпіна картина “Прометей” дісталася його доньці Вірі Ільїнічні. Російська газета “Комерсантъ» в 2008 році, писала, що “жоден шведський чи фінський аукціон не обходиться без робіт Ільї Рєпіна: саме в цих країнах переважно осів його куокакальський спадок”. За даними видання, на шведському аукціоні Uppsala Auktionskammare “Прометей” оцінений від 43-х до 54-х тисяч євро.

         Тут варто пояснити, що Прометеїв Рєпін намалював кілька. Перший датується 1908 роком, як ілюстрація до поеми Шевченка “Кавказ” з нагоди його ювілею. Біографи митця стверджують, що до теми міфу він повернувся в 20-х роках, коли вже мешкав в Фінляндії. Збереглися полотна, які повторюють композицію 1908 року, але доповнені пейзажами гір Кавказу і дещо зміненими крилами орла.

         Крім “Прометея” ми тоді оглянули могилу Тараса Шевченка,  і могилу доглядача могили Івана Ядловського.

         Цього разу на могили не заїздили, а вирішили відвідати село Межиріч й подивитися на стоянку мисливців на мамонтів. Дорогою, начитавшись путівників, вирішили заїхати в Канівський природний заповідник, розташований на пагорбах Дніпра. Але обіцяних мальовничих краєвідів та рідкісних рослин так і не побачили — все заросло чагарниками. Не побачили ми і житла, побудованого з кісток мамонтів 15 тисячоліть тому. Задовільнилися лише оглядом захисного ангару.

         В 1965 році один з селян, коли копав собі льох, знайшов велику кістку, як згодом з'ясували науковці — це була щелепа мамонта. Приїхали археологи і виявили аж 4 житлово-господарські комплекси з кісток мамонтів. Перше житло у відновленому вигляді зараз експонується в Палентологічному музеї НАН, а четверте під ангаром  в Межирічі. Фото з архіву Межиріцької експедиції.

         В пошуках другого і третього жител зателефонували по одному з телефонів, що були на інформаційному стенді, до Ніни Пустовойт, яка опікується стоянкою на громадських засадах. Вона повідомила, що кістки з цих двох комплексів знаходяться в ящиках також на території музею НАН України. Але, за її словами, зв'язок з ними втрачено і є підстави стверджувати, що кістки можуть струхнути.

         Ніна Олексіївна поінформувала, що коли їй хтось дзвонить, вона обов'язково залишає усі свої справи і йде проводити екскурсії. Плата символічна — хто скільки зможе. Раніше ці кошти йшли на благоустрій території, а зараз на потреби ЗСУ.

         Межиріч став кінцевим пунктом нашої подорожі. Дорогою до дому охочі можуть зупинитися в Ржищеві, оглянути  Троїцьку церкву 1860 року. На північній стіні збереглися фрески 19 століття.

         Крім церкви в місті була синагога і костел Святої Трійці, але вони зруйновані під час другої світової війни. Про це та інше можна довідатися в археологічному музеї, який розташований в приміщенні колишньої початкової земської школи. Неподалік збереглася єдина єврейська будівля — недільна школа-хедер.

         Прихильникам ідей письменниці і мандрівниці Олени Блавацької варто звернути праворуч на виїзді із Ржищева в бік Києва навпроти автобусної зупинки, щоб оглянути залишки парку колишньої садиби Долгоруких-Фадєєвих і мальовничі краєвиди Дніпра. Тут в дитинстві, якщо вірити деяким путівникам, могла відпочивати в родичів відома релігієзнавиця і окультистка, засновниця теософічного вчення.  Садиба належала її бабусі — княгині Олені Долгорукій, яка вийшла заміж за майбутнього губернатора Саратова й Тифліса Олексія Фадєєва. Тут народилася мати Блавацької — Олена Ган (в дівоцтві Фадєєва). Щоправда, на відміну від інших місць, документальних підтверджень перебування в Ржищеві самої теософині ми не виявили. Її батько, Петро Ган, був офіцером кінної артилерійської батареї, тому родина постійно змінювала місце дислокації. Олені Петрівні в дитинстві довелося пожити, окрім Катеринослава, в Одесі, Полтаві, Романькові, Умані, Осколі, Опошні. Як бачимо, Ржищева в цьому переліку нема.

         А тим, хто повертається до Киева через Кагарлик, традиційно радимо оглянути дві старовинні церкви. В центрі села Кадомка розташована  дерев'яна Миколаївська церква 1881 року.

         А за 5 кілометрів північніше Кагарлика в селі Слобода височить мурована церква Святих Іоакима і Анни 1852 року. Гроші на будівництво храму дав той самий Трощинський, про якого ми розповідали на початку звіту.

         Ми ці церкви бачили раніше, тому поїхали прямо до дому. Дорогою подумали, якщо вам ще не виповнилося 60 і ви не можете поїхати за кордон в Бухарест чи Бухару, сміливо їдьте на Бучак. Результат буде той самий!