Про співпадіння й перемир’я

Я вже звик, що пропагандою займаються навіть ті, хто знаються на предметі, справжні військові експерти. Вони оперативно встигли доповісти, що удар по росаеродромах зменшить можливості ворога з обстрілу України. Звідки ви це взяли? Якщо авіапарк тих класів літаків, що потрапили під удар дронів - понад сотню, то чому втрата третини парку має зменшити масштаби ударів? Ви вважаєте, що під час обстрілів України ворог піднімає у повітря увесь наявний парк бомбардувальників?  Звісно – ні. А в якому стані той авіапарк ніхто точно не знає, тому можна лише припускати, але не стверджувати.

Щойно сталася нова успішна операція – підрив опори Кримського мосту, як пропагандисти поспішили засвідчити: міст в критичному стані! Панове, звідки вам це відомо? Цього не знає навіть ворог. Бо для оцінки стану опори слід щонайменше зануритися під воду, дослідити ураження конструкції, заміряти напруження в елементах мосту… Казати про аварійний стан мосту можна за єдиної умови: візуально помітних ушкодженнях. Але якщо вони є, то сховані під водою. То ж нащо ганьбитися, тримати читачів за ідіотів? Втім, нікого це не дивує, тому, можливо розрахунок на ідіотизм виправданий.

То що тоді – нам взагалі немає сенсу бити по ворогові, завдавати втрат у людях й озброєнні, спитає допитливий читач? Звісно – треба. Але бажано вчасно й з максимальним ефектом. В нас чомусь ці удари відбуваються хаотично. Почали бити по НПЗ – не добили й переключилися на заводи, вдарили по аеродромах, підірвали кілька мостів… Чи завдано якійсь галузі економіки ворога відчутних втрат, десь перервано логістику? Ні. Але після кожного влучання українського дрону у будівлю якогось заводу спричиняє національну ейфорію. Пропагандисти звітують про перемогу української зброї, про зупинку ворожого виробництва.

Складається враження, що всіх цих людей спеціально вирощують у глухому хуторі, не випускаючи у місто, не дозволяючи відвідувати промислові виробництва. Але навіть ці неосвічені люди мали б включити логіку й замислитись: чому росіяне місяцями б’ють ракетами з боєголовками у сотні кілограмів й не можуть знищити українські виробництва. Тим не менш відео з влучанням в якусь будівлю на території російського заводу українського дрону з меншою у рази бойовою частиною – це зупинка виробництва…

Не применшуючи подвиг й професіоналізм наших військових й спецслужбістів, маю констатувати: подібні блискучі але штучні операції з ураження аеродромів ворога, які готують півтора роки, навряд відчутно знизять військовий потенціал рашистів. А от бойовий дух українців від таких атак суттєво зміцнюється.

Також помітив цікаву закономірність, яку аж ніяк не аналізують експерти. Останнім часом нНаші наймасованіші, найефективніші операції на території ворога чомусь стаються напередодні перемовин про перемир’я. Так було перед початком першої зустрічі в Стамбулі – тоді сотні українських дронів полетіли у різні регіони Росії, навіть у Підмосков’я. Так само перед другою зустріччю ми спочатку підірвали пару мостів в Рашостані, наступного дня атакували військові аеродроми. Раніше ледь наші партнери починали тиснути на путіна й створювати умови для лобіювати переговори, Зеленський неодмінно кидав у своїх заявах щось особисто образливе на адресу російського диктатора, або ж натягував футболку “Make russia small again”.

Чи сприяють такі «співпадіння» укладенню мирної угоди? Навряд. Хтось може сказати: та яка різниця – вони нас все одно обстрілюють й ніякого миру не хочуть. Може буть. Але нащо тоді домовлятися про перемовини й дратувати не лише путіна, а й Трампа? Мені особисто такі співпадіння більше нагадують прагнення зірвати перемовини, аніж рухатись у напрямку припинення війни.

Напевно це лише мені так здається, бо ані численні експертні пропагандисти, ані суспільство не здивовані й навіть не обговорюють цю тему.