У міліцейських застінках. Вийти живим

Це сталося у ніч на сьоме березня цього року. Напередодні, приїхавши у село Городницю Гусятинського району, господар застав обкраденим свій пустуючий будинок – пропали ковдри і подушки. Поряд, за два-три метри, - хата Степана Корнила. Це 33-річний місцевий житель, одружений, має дітей, але живе окремо від сім’ї - із співмешканкою. Заробляє на життя тим, що періодично їздить на заробітки  у Київ, Москву, Одесу, Польщу.

Господар запитав у Степана, чи не знає, хто повиносив подушки, ковдри. Той відповів, що має свої подушки, власне, на тому розмова й закінчилася.

Степан поїхав у Гримайлів довідуватися, чи відкрили йому візу у Польщу. А тим часом міліцейська машина прибула на виклик обкраденого господаря. У хаті Степана у присутності співмешканки провели обшук.

Увечері Степан приїхав додому на таксі. Повечеряли і полягали спати. Десь о дванадцятій ночі у двері постукали: «Відчиняй, міліція!» Господарі не поспішали, але стукали так, що двері могли «вилетіти». Зайшли четверо міліціонерів, наказали одягатися. Аби пришвидшити процес, самі натягували на Степана светра. Коли ж господар почав заперечувати, мовляв, чому ви прийшли серед ночі, йому зацідили кулаком у зуби.

-   Коли я від удару падав, то зачепив ногою одного із міліціонерів, той, напевно, подумав, що я його копнув, повалив мене на диван і приставив до шиї дуло зі словами: «Зараз замочу!»

Степана посадили у машину і повезли у райвідділ міліції. Його протримали від дванадцятої до третьої години ночі. Вимагали зізнатися у крадіжці з сусідньої хати. Мовляв, спільник (назвемо його Євгеном, оскільки  я не мала можливості поспілкуватися з цим жителем Городниці, тому не маю права без його дозволу оприлюднювати інформацію про нього – авт.) написав явку з повинною, у якій зазначив, що крадіжку з будинку скоїли вони удвох із Степаном Корнилом.

Про ці три години Степан розповідає якось просто, без емоцій, наче не про себе. Били руками, ногами, гумовим кийком. Відливали водою, а коли просив напитися, просто лили її по голові. Знімали взуття і били кийком по п’ятах. Я зауважую: кажуть, це нестерпний біль. Степан підтверджує, що й досі п’яти болять.

У той час у райвідділку  був і Євген. «Його теж били, але не так сильно, як мене», - розповідає Степан. Запитую, хто саме бив. Степан перелічує прізвища та імена трьох працівників карного розшуку, четвертого знає лише з вигляду.

…Для мене досі залишається незбагненним: якщо побиття, катування відбуваються у кабінеті райвідділу, то чому не знайдеться у цілій установі жодної людини, яка б могла  це припинити… Адже жертва кричить від болю, і жодні стіни не можуть поглинути того крику. Власне, це стосується не лише справи, про яку йде мова, - доводилося писати про десятки аналогічних справ, у яких винесено вироки проти міліціянтів-мучителів.

Зі Степана «не вибили» зізнання, каже, що хотіли, аби визнав відразу дві  крадіжки – із сусідської хати та з будинку у Гримайлові. Але не збігалося – у той час, коли сталася гримайлівська крадіжка, Корнило був у Польщі.

«Перестали бити, коли побачили, що у мене дуже червоні очі. Запитали, чи хочу переночувати у райвідділі. Я сказав, що такий, побитий, не зможу показатися на люди, а тому піду вночі. Мені простягнули чистий аркуш паперу, щоб я написав, що претензій до міліції не маю. Я написав, бо хотів якнайшвидше вийти з того пекла… Мені дали півпляшки пива, три сигарети  і відпустили. Прийшов додому вдосвіта, відразу ж зателефонував двоюрідному брату», - розповів про цю зловісну ніч Степан.

Двоюрідний брат Степана – адвокат Андрій Ліщинський. Саме він повідомив тернопільську громадську приймальню Української Гельсінської спілки з прав людини та редакцію газети «Свобода» про свавілля над його братом. Зі слів адвоката, того ж ранку він завів Степана у поліклініку. Там зафіксували побої: перелом носа зі зміщенням, перелом ребра, численні синці на усьому тілі. Степан декілька днів пробув у Гусятинській лікарні, найбільше непокоїли очі - за словами окуліста, при більш боковому ударі він міг би осліпнути. Приписали рік носити окуляри.

Адвокат звернувся із заявами у райпрокуратуру, відділ внутрішньої безпеки УМВСУ в області.

Далі почалися події, логіку яких годі й збагнути. Хоча канва їх цілком зрозуміла: пішов процес «домовлянь», який чомусь зірвався. За словами Степана Корнила, до нього часто приїжджали працівники міліції, привозили горілку, закуску, пропонували  «не мати до них претензій». Споювали і його, і Євгена. Слабкість Степана до оковитої є очевидною, і, здається, він її не приховує. Я запитала, чи мав він раніше проблеми із законом. Відповів, що був судимий у 1999 році до трьох з половиною років позбавлення волі за крадіжку (з його слів, «узяв» покататися чужого велосипеда). Відбував покарання у Копичинській колонії, звільнився у 2003, з того часу закон не порушував. Степан запевнив, що у нього нема грошових нестатків, бо, окрім того, що сам заробляє, має маму, яка перебуває на заробітках в Америці, та сестру, яка працює в Іспанії. Врешті, в одному з ним селі живе і брат-адвокат. Здається, таким чином  Степан доводив, що не має стосунку до зникнення тих зловісних подушок…

Але незбагненним для мене є те, чому Степан і Євген далі продовжують товаришувати, хоч, як запевнив Степан, Євген його обмовив у явці з повинною… До речі, як довідалася у райпрокуратурі, винуватців крадіжки подушок досі не встановлено, кримінальну справу порушено за фактом (а не проти конкретних осіб).

Одного дня працівники карного розшуку привезли Степана у райвідділ і там запропонували йому  написати заяву, що не має до них претензій. Розповідаючи про це, Степан обмовився, що сказав їм: спочатку – гроші,  а тоді заява. Каже, що був нетверезим – по дорозі до райвідділу  у лісосмузі працівники міліції його пригощали горілкою. У кабінет принесли десять тисяч гривень. Він написав заяву, що тілесні ушкодження отримав, падаючи з драбини, претензій до міліції не має. Йому вручили гроші, знімаючи «процедуру» на мобільні…

Мені шкода, що у райміліції відмовилися від коментарів. Начальник райвідділу Сергій Марків, до якого я зателефонувала з проханням зустрітися і висловити свою позицію стосовно справи Степана Корнила та працівників карного розшуку, відповів: у райвідділі коментувати нічого не будуть, наразі триває перевірка. Втім, після дзвінка у Гусятинський райвідділ мені зателефонували із прес-служби обласної міліції і запропонували коментар начальника інспекції з особового складу УМВСУ в області. Цей коментар вміщений наприкінці цієї публікації, бо у зв’язку з минулими триденними вихідними саме у день друку газети я зустрінуся із цим начальником.

Власне, повернімося до розповіді Степана. З його слів, через декілька днів після того, як взяв гроші, написав заяву протилежного змісту, в якій наполягає на притягненні працівників карного розшуку до кримінальної відповідальності, а попередню заяву – про падіння з драбини – просить не брати до уваги, оскільки написав її під психологічним тиском працівників міліції.

Прикметно, що про «угоду» на  десять тисяч гривень у райпрокуратурі не знають. Прокурор Гусятинського району Валерій Кураш та його заступник Юрій Кнобель повідомили, що такої інформації у матеріалах  нема. Втім, адвокат надав мені копію пояснень Степана Корнила від 19 травня майору міліції Бобришову (очевидно, працівнику відділу внутрішньої безпеки УМВСУ в області), у яких Корнило детально описав цю «угоду».

Після останньої заяви до Степана Корнила знову приїжджали працівники карного розшуку.

Подальші події, про які розповів Степан, здаються майже неймовірними. За його словами, працівники міліції розшукали його на березі Збруча, де він рибалив, завезли у райвідділ, а звідти, натягнувши на обличчя чорну шапку, вивезли до лісу. Там, випиваючи, примовляли: «Зараз тебе завеземо до лікаря, є клієнт на нирку».

Про те, що Степана забрали зі Збруча, довідався адвокат. Він почав телефонувати у райвідділ, де заперечили, що Корнило тут був. Адвокат зателефонував на «гарячу лінію» у Міністерство внутрішніх справ і повідомив про вивезення Степана працівниками міліції у невідоме місце. За декілька хвилин йому зателефонували з обласної міліції. Сам же Степан згодом розповів адвокату, що, очевидно, був дзвінок і працівникам карного розшуку, бо вони відразу завезли його під село.

У райпрокуратурі стверджують, що за цими фактами проводили перевірку, однак вивезення Корнила працівниками міліції не підтвердилося.

Я запитала Степана: чому він, узявши десять тисяч гривень, все ж наполягає на покаранні працівників карного розшуку? Він пояснив доволі просто, мовляв, не зразу до нього дійшло, що його «посадять» за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, бо ж спочатку винуватив міліціонерів, а потім написав, що впав з драбини. «Я вже був у тюрмі, більше  туди не хочу, нехай тепер вони «посидять», - майже по-філософськи відповів. А десять тисяч гривень вважає моральною компенсацією за катування.

У мене склалося враження, що саме взаємні домовляння «зам’яти» конфлікт з допомогою грошей і спричинили таку затяжність дослідчої перевірки, яка триває уже понад три місяці(!). Адже досі кримінальної справи не порушено. Втім, як мені повідомили у районній прокуратурі, нині усі матеріали скеровано до прокуратури області. Ймовірно, що цими днями обласна прокуратура поверне матеріали і райпрокуратура порушить кримінальну справу. «Підстави і приводи про вирішення питання про порушення кримінальної справи є», - так відповів Валерій Кураш.

Знову ж таки, у райпрокуратурі довідалася, що працівники карного розшуку не визнають побиття, більше того, заперечують, що Степан Корнило був у райвідділі. Але, каже Юрій Кнобель, це спростовується і розпискою Корнила (про відсутність претензій), і опитуванням Євгена, й іншою інформацією. До речі, зі слів заступника прокурора, цей чоловік теж був побитий. Коли вранці він вийшов із райвідділу, його зустріла мати. Ідучи у бік автостанції, він втратив притомність, упав. Мати викликала «швидку». Йому надали першу допомогу, діагностували розсічену травму губи, від госпіталізації Євген відмовився. Юрій Кнобель переконаний, що у стаціонарі в Євгена виявили б інші ушкодження. Річ у тім, що наступного дня заступник прокурора опитував Євгена у приміщенні сільської ради і бачив, у якому він стані. Пропонував пройти судово-медичну експертизу, однак той відмовився.

Я запитала про працівників карного розшуку. Усі вони молоді, офіцери…

І ось у переддень виходу номера цієї газети я зустрілася із начальником інспекції з особового складу УМВСУ в області Тарасом Дорогінським.

За його словами, після того, як громадянин Корнило звернувся у лікарню з тілесними ушкодженнями, відразу повідомлення лікарів було відображене у журналі повідомлень про злочини Гусятинського райвідділу міліції, і упродовж трьох діб матеріали скерували у прокуратуру району. «Тобто для об’єктивності хочу наголосити, що предметом службових перевірок стала саме оця первинна реєстрація повідомлення у райвідділі міліції. На підставі доручення райпрокуратури було долучено до перевірки відділ внутрішньої безпеки обласної міліції. Ще у березні матеріали відділу внутрішньої безпеки передані у прокуратуру. Відділ внутрішньої безпеки є незалежним органом, підпорядковується безпосередньо міністру внутрішніх справ. Тоді на основі усіх зібраних матеріалів прокуратура району відмовила у порушенні кримінальної справи - у зв’язку з відсутністю у діях працівників міліції складу злочину», - зазначив Тарас Дорогінський.

-                    Тож які висновки зробила внутрішня безпека?

-                    У висновку наведено констатацію фактів про те, що з пояснень громадянина Корнила є неправомірні дії працівників міліції. Інша частина висновку містить категоричні заперечення з боку працівників міліції про  такі неправомірні дії. Остаточний висновок: є підстави вважати, що неправомірні дії мали місце. Проте на цьому етапі не здобуто доказів, які підтверджували б це, зокрема про перебування Корнила у райвідділі, заподіяння йому саме там тілесних ушкоджень.

-                    Степан Корнило у поясненнях працівникові внутрішньої безпеки зазначив, що працівники карного розшуку заплатили йому 10 тисяч гривень…

-                     Працівники міліції категорично заперечують цей факт.

Загалом хотів би наголосити: якщо працівник міліції причетний до скоєння неправомірних дій – слідує безальтернативне звільнення з органів внутрішніх справ. Така позиція міністерства, обласної міліції, такою є всеукраїнська практика.

Що стосується справи, про яку ведемо мову. Щиро кажу, не для того, щоб захищати когось, - ситуація дуже затягнулася у часі, неоднозначна – маю на увазі суперечливі заяви громадянина Корнила, і органи прокуратури не мають поки що визначеної позиції. За таких обставин і зважаючи на презумпцію невинуватості, нема підстав звільняти гусятинських працівників карного розшуку з органів внутрішніх справ чи відстороняти їх від посад. Проте при проведенні службової перевірки була низка претензій до роботи сектора карного розшуку, у результаті минулого тижня начальника карного розшуку понизили у посаді до оперуповноваженого, ще один працівник написав рапорт про звільнення. Якщо буде порушено кримінальну справу, очевидно, ставитиметься питання про звільнення й двох інших працівників карного розшуку.

"Свобода"