Державна жінка: начос, гіпюр, жабо і ніякої приязності

З одного боку, можна звичайно не погодитися з такою моєю візуалізацією, та й взагалі посперечатися чи такою вже важливою є зовнішність, тим паче для держслужбовця, головне ж, щоб людина була хороша і роботу свою добре виконувала. З іншого боку, всі ми живемо у цій країні і бачимо наскільки ефективним є державний апарат, тож чому б не звернутися до теми стилю. Принаймні тут не треба здогадуватися, як з професійною компетенцію, є він чи його немає, бо й так одразу все видно.

Отже, якщо ж говорити про стиль українських чиновниць, то починати слід з обличчя, на обличчі якраз все й написано. І тут я навіть не дуже хочу торкатися питання макіяжу, бо ніяким макіяжем не замалюєш виразу обличчя, в якому читається "ви всі мені зобов'язані та й взагалі світ крутиться навколо мене".

У сучасних реаліях приязне обличчя за просто так в держструктурах не знайдеш. Причому для того, щоб в цьому переконатися, зовсім не обов'язково глибоко занурюватися у світ української чиновниці, достатньо навіть незначного контакту: це може бути візит до паспортного столу, податкової чи жеку, який подарує вам невимовну радість спілкування з жінками, що для широкого загалу не надягають ніякого іншого виразу обличчя, окрім як "мені воняє, а тут ще й ви". Це і є головна складова їхнього стилю.

А якщо вам хочеться побачити приязне обличчя, то тоді вам на сайт установи чи в глянцевий журнал, саме там українська чиновниця зображена і берегинею, і попелюшкою, і пані люб'язністю. На жаль, здебільшого лише там.

Хоча якщо вже говорити про макіяж, то стриманість не завжди є чеснотою український чиновниць. Тут навіть згадується анекдот про те, що якщо індіанці малють обличчя перед війною, то й жінки теж таким чином готуються до бойових дій. Можна зробити висновок, що робота в українських держструктурах - це та ще війна. А якщо не війна, то кіно. От, наприклад, Жанна Усенко-Чорна здається вирішила організувати просто на робочому місці сіквел фільму "Смерть їй личить".

Між іншим, забавно, що це одна "через дефіс Чорна" в державному апараті теж є білявкою і теж з неябияким почуттям стилю.

І раз ми вже говоримо про голову, то зауважу, що українським чиновницям треба обов'язково дивитися на голову, адже часто з того, що споруджують собі дами у вигляді зачіски, можна судити й про те, чи все нормально під цією самою зачіскою. Зважаючи на те, якою популярністю користується зачіска "вічний карлсон", зрозуміло, що у чиновницькому апараті у нас не все добре.

Тепер нижче. Ще кілька років тому багато хто з відомих широкому загалу жінок робив ставку на пишний бюст, який, справедливості заради відмічу, і не заховаєш так легко. Особливо в цьому плані відзначилася Ірина Бережна, яка взяла від вагітності усе і дарувала цю красу оточуючим. Наразі пані Ірина доводить, що навіть з досить багатими формами можна виглядати пристойно і скромно. Хоча, можливо, така переміна сталася лише завдяки виборам, бо завдяки скромному вбранню виборцю легше буде запам'ятати кандидатку в обличчя.

З іншого боку, Ганна Герман довела, що навіть в дуже скромному вбранні можна прикувати до себе всі погляди.

Час минає, пані Герман очевидно найняла стиліста і стала виглядати набагато стриманіше, але пам'ять про її стилістичні витребеньки залишається, бо таке просто неможливо забути.

Це ж правило підтверджує і пані Кужель. Наразі вона дозволяє собі з'являтися лише у продуманих вбраннях, але всі вже знають, ЯК вона може.

Хоча що там приховувати, згадуючи про чиновниць так би мовити "вищого ешелону", я зовсім не розкриваю тему (хоча за їхнім стилем легше прослідкувати, на відміну від поодиноких фото нікому не відомих дам). А взагалі в держструктурах знайдеться багатенько жінок, фігури яких далекі від стантартних модельних, тож або вони виглядають отак.

Або отак, коли гарненько вбираються. Як великий, святковий, блискучий білий прямокутник.

Втім, у боротьбі за красу українські служительки народу звертаються і до іншої зброї. Серед якої і пістряві кольори…

…і пишні жабо…

…і багаті хутра…

…і гіпюр з капроном.

Хоча не варто все-таки забувати, що вся ця краса - це зовсім не те, що хоче побачити середньостатистичний українець під час зустрічі з чиновницею. Головне все-таки не стиль чи його відсутність, а професійність і бажання якісно робити свою роботу. Інакше єдиним шансом для сучасних чиновниць залишитися в пам'яті нащадків буде хіба що увіковічення у витворах мистецтва на кшталт бронзового бюстика роботи російського скульптора Аполлонова.