УКРАЇНА І ГРУЗІЯ «НЕРВНЫЕ ОКОНЧАНИЯ РОССИИ» ?

«Росія має у своєму розпорядженні значні запаси енергетичних ресурсів і могутній паливно-енергетичний комплекс, що є базою розвитку економіки, інструментом проведення внутрішньої і зовнішньої політики. Роль країни на світових енергетичних ринках багато в чому визначає її геополітичний вплив».

(Енергетична стратегія Російської Федерації до 2020р.)

Відверто зверхня і зухвала поведінка Російської Федерації, зокрема останнім часом, стосовно своїх прикордонних сусідів може свідчити хіба що про зростання нервозності Кремля.  Прагнення Володимира Путіна зміцнити позиції Росії в світі, як великої і впливової держави поки що не увінчалися успіхом. Тому політичний тиск  на своїх сусідів переріс в тиск економічний з елементами бойових диверсій  (йдеться про вибухи на газових магістралях Закавказзя).

Вуха комбінаторів цих підривних дій, котрі визирають із-за  мурів Кремля, видно навіть з Брюсселя. Принаймні таких припущень дотримується більшість членів Європарламенту з числа балтійських  (пост-радянських держав) та країн колишнього Варшавського договору. Проте енергетичні провокації не примусили Грузію впасти навколішки  перед Москвою, а навпаки, поглибили тріщину в Російсько - Грузинських взаєминах. Зворотнього ефекту набирають і спроби Росії створювати економічний тиск на Україну, зокрема в енергетичному секторі,  та її подальших планах  досягнути контролю над енергомагістралями, які пролягають від Росії через терени України до кордонів Європейського Союзу. Однак нещодавні відвідини Брюсселя міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком змусили брюссельських бюрократів замислитись про те наскільки порядною є Росія в якості економічного партнера ЄС?  Бо якщо між Росією та Грузією, Росією й Україною суперечки лише набирають стрімких обертів, то між  балтійськими державами та Росією стосунки, за словами президента Латвії пані Віке-Фейберги, «вони вже знаходяться на точці замерзання».  Причому рів у взаєминах між Москвою і Латвією, її партнерами по ЄС - Естонією й Литвою, на думку литовського політолога Жигімантаса Павіліоніса, був викопаний не без  особистих старань Віке - Фейберги.

Чорна кішка перебігла дорогу між Путіним і Віке-Фейберги після того, як Латвійський Президент  вручила Володимиру Путіну підручник з історії Латвії,  до котрого вона особисто писала передмову і в котрому Віке-Фейберги змалювала Сталіна й Гітлера, як двох тоталітарних тиранів, котрі уклавши пакт Молотова й Рибінтропа, створили передумови для «унікального в  світовій історії конфлікту» Другої світової війни. Причому для  вручення цієї книги пані Віке-Фейберги, вибрала на її думку зручний момент. Це вона зробила в «Освенціумі» під час відзначення 60-річчя визволення концентраційного табору радянськими військами.  Очевидці розповідають, що одержавши такий «презент» Володимир Путін був досить роздратований. Пізніше російський лідер назвав пакт Рибінтропа-Молотова «законним кроком Радянського Союзу з метою забезпечення своїх інтересів і гарантій безпеки на західному кордоні». Натяк доволі прозорий. На таку заяву Путіна президент Литви Вальдас Адамкус  відповів адекватним реверансом - відмовився прибути до Москви на святкування 60-ї річниці перемоги над фашизмом. А між Латвією і Росією від того часу ще не проводилось жодної двосторонньої  зустрічі на найвищому рівні.

Такий стан взаємин ставить під загрозу втілення в життя проекту диверсифікації енергопотоків з Росії в країни Європейського Союзу через територію балтійських держав та по дну Балтійського моря в обхід України, - заявив журналу «Євроатлантика»  австрійський дипломат  Петер Сенекамп. ( Нагадаємо, що Австрія нині головує в ЄС). Крім того газові конфлікти між Росією та Грузією, Росією й Україною додали ще більше хмизу в огонь і сьогодні прибалти з обережністю  та підозрою відносяться до планів прокладання російських нафтогонів та газопроводів  через свою територію. Таким чином Україна й надалі лишається монополістом  головних транзитних потоків енергоносіїв з Росії в ЄС. Основні енергомагістралі на території України, можливо останній, зате  міцний козир в її руках,  і розуміючи це - мета Кремля цей козир відібрати за будь-якої ціни. Й ні для кого не є таємницею,  що для того, аби  провернути таку важливу оперцію без залучення своїх  спецслужб  Росії  не обійтись.

Подібний висновок мимоволі напрошується ще з однієї славнозвісної «хитромудрої» фрази колишнього премєр міністра Російської Федерації Евгена Примакова: «Чому США, коли десь хитається  режим, працюють з опозицією, а ми ні? Нас часто звинувачують, що в Грузії і в Україні «вовсю» діє наша розвідка, хоча Штати активно проявили себе і в Грузії, і в Україні. Причому в підготовці опозиції брали участь не лише фонди і неурядові організації, але й безпосередньо американські дипломати. Проте не думаю, що США досягли занадто великих успіхів, натискаючи на наші «нервные окончания».

Отже для Росії ми вього-навсього «нервные окончания»? Що ж, сказано хоч і зухвало та зверхньо, зате відверто. Так би мовити, «по добросусідськи»!

Ростислав ДЕМЧУК, Брюссель, для "ТЕМИ"