Вугільний договірняк

Тим, хто не буває поблизу лінії фронту, важко уявити, що насправді відбувається в зоні воєнних дій. У телесюжетах часто показують зону АТО в цілковитій блокаді, відрізану від України лініями окопів та мінних полів. Насправді це не так. Захоплені райони не втратили економічних зв’язків із рештою українських регіонів і лишаються частиною вітчизняної економіки. Між суміжними територіями ведеться торгівля. А в прифронтовій зоні панує такий самий неймовірний безлад, як і на окупованих землях.

Хоч як парадоксально, державі такий статус-кво може бути навіть вигідний. На сьогодні сепаратисти утримують найдепресивніші території двох областей, де рентабельні та перспективні про­мислові підприємства мож­на перелічити на пальцях. Зате саме там проживає найбільше донецьких і луганських пенсіонерів, які тепер не одержують соціальних виплат. Населення шахтарських селищ – це майже повністю люди пенсійного або передпенсійного віку, а шахтарські пенсії та регресні виплати були одними з найвищих у країні. «Позбавили» бойовики Україну також більшої частини нерентабельних шахт, із якими держава знову ж таки довгий час не знала, що робити.

Звісно, відібрали вони й рентабельні підприємства, але сепаратисти аж ніяк не ставлять перед собою завдання цілковито відібрати в Києва донецьке вугілля. Навпаки, ненависна «хунта» є для бойовиків єдиним перспективним торговим партнером. Терористи не приховують, що хотіли б продавати донецьке вугілля Україні. І навіть виступили з відкритим зверненням до уряду Росії, у якому попросили заблокувати поставки в Україну тих його марок, які видобуваються на Донбасі. Підписали його «голови народних зібрань» «ДНР» Андрій Пургін і «ЛНР» Олексій Карякін.

«Необхідно примусити Київ зняти економічну блокаду. Змусити купувати вугілля в наших шахт. Платити за нашу працю. Інакше сотні підприємств та мільйони людей будуть приречені на розорення і голод. Росіяни, ми знаємо, ви підтримуєте нас. Ви наші брати. Не дайте київській олігархічній кліці знищити нас і нашу промисловість. Не продавайте їм вугілля. Примусьте Київ взаємодіяти з Донбасом і відмовитися від політики геноциду», – було зазначено в тексті звернення.

Абстрагуючись від загальної шизофренічності документа, з тону послання неважко зрозуміти, що сепаратисти не мають ілюзій щодо «незалежності» захоплених ними територій та усвідомлюють, що без допомоги Києва мільйони людей помруть голодною смертю. Однак жодної економічної блокади, описаної у зверненні до уряду РФ, насправді немає. Вугілля з окупованих територій сьогодні вільно ввозиться в Україну вантажівками й поїздами. Покупцями є українські підприємці. Паливо зберігається на вугільних складах на півночі Донеччини, а також у Дніпропетровській та Харківській областях. При цьому воєнні дії та блокпости не є перешкодою для просування транспорту магістралями.

Фінансові інтереси вже давно превалюють над військовими та ідеологічними. Бойовики з проросійських бандформувань без сорому торгують із тими, кого називають своїми ворогами. Українська сторона також не поспішає душити сепаратистів економічною блокадою. Ватажкам терористів необхідні гроші, й Україна – єдина держава, яка по-справжньому потребує донецького вугілля. При цьому наші бізнесмени мають можливість купувати вугілля не за валюту, а за гривню й за порівняно невисокою ціною, держава більше не витрачається на дотації вуглепрому. У виграші всі, крім населення багатостраждальних шахтарських містечок.

Вугілля йде в Україну практично за всіма напрямками включно з найнебезпечнішими. Вантажівки з паливом нескінченним потоком їдуть через прифронтове Дебальцеве, незважаючи на те що місто регулярно обстрілюють бойовики «ДНР». Перетинаючи лінію фронту, вугілля транспортують у Харківську область автівками з харківськими номерами.

За інформацією волонтера Павла Лисянського, який деякий час жив у Дебальцевому й досліджував контрабандний вантажопотік, паливо везуть із Тореза й Красного Луча, а домовляються про його транспортування з військовими місцеві кримінальні авторитети, які курирують нелегальний вуглевидобуток. Зокрема, за поставки з Красного Луча через Дебальцеве, за даними волонтера, відповідає авторитет із Красного Луча на прізвище Міхалюта.

У нинішніх умовах, коли через тотальне безробіття, падіння курсу гривні й жорстку економічну кризу робоча сила в зоні АТО практично нічого не коштує, копанки стали максимально рентабельними. Нелегально добутий антрацит вигідно продавати в Україні навіть з урахуванням численних хабарів на блокпостах. Крім того, надходить в Україну і вкрадене вугілля з наших державних шахт. Про те, що терористи розпродують видобуті ще влітку запаси, зокрема, розповідав у своєму інтерв’ю і перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Юрій Зюков.

Купити антрацит, видобутий на окупованих територіях, сьогодні можна навіть за оголошенням в інтернеті. Його походження не викликає сумніву. Всі поклади антрациту – енергетичного вугілля, придатного для використання на ТЕС, – залишилися на захопленій бойовиками території. Антрацитові пласти вузькою смугою тягнуться вздовж російського кордону від Макіївки до Краснодона. На українській території є тільки коксівне вугілля, придатне для металургії, але не для енергетики.

Замовити вугілля з доставкою із зони АТО не становить труднощів. Журналістам телеканалу «1+1» навіть вдалося зв’я­за­тися безпосередньо з польовим командиром Козіциним і представитися покупцями. Отаман запевнив, що забезпечить провезення своєю територією і домовиться про доставку на територію, підконтрольну ЗСУ.

Цілком очевидно, що така ситуація збережеться незалежно від того, що в кінцевому підсумку підпишуть або не підпишуть у Мінську, оскільки жодна зі сторін не зацікавлена в тому, щоб руйнувати сформовані схеми. Бойовики, які захопили частину території Донецької та Луганської областей, по суті, запропонували українському бізнесу ефективну практику спільної хижацької експлуатації населення Донбасу, дуже вигідну обом сторонам.

Війна зруйнувала державу та обнулила всі її соціальні зобов’язання на Донбасі, перетворивши жителів окупованих районів на безправних бідняків, що радіють безплатній мисці юшки. І вибратися з цього важкого становища, у яке нещасні люди загнали самі себе, піддавшись весняним провокаціям російських «клікуш», буде ой як непросто.

Тиждень