Смердюча Черкащина: все для курей!

Донедавна половина Черкащини відносилась до четвертої чорнобильської зони - зони посиленого радіологічного контролю. Тодішній прем’єр Яценюк, сидячи в кабінеті, вирішив, що четверта зона вже чиста від чорнобильських наслідків і її слід ліквідувати “з метою оптимізації видатків державного бюджету”. Скасували компенсації та пільги громадянам, які належать до 4-ї категорії постраждалих, окремі виплати сім'ям з дітьми та доплати за роботу в зонах радіоактивного забруднення. І начхати було чиновникам, що мешканці тієї 4-ї зони масово хворіють тяжкими недугами. Як повідомляли місцеві ЗМІ, за даними медиків, впродовж 2012-2016 років лише в Канеіа та Канівському районі Черкаської області зафіксували 895 випадків різних видів онкопатологій, з яких 7 випадків у дітей віком до 14 років та 2 випадки - до 17 років. Уряд цим не цікавився і не цікавиться. Для чого чиновникам зайвий головний біль?

Яскравий приклад ставлення до простого люду - “окупація” Черкащини (й не тільки) курятниками “їхньої ряби”. Вулицями “духовної столиці”, як колись називали Канів, тепер цілодобово сновигають смердючі вантажівки — сотнями перевозять через місто напівживих курей в забійні цехи. Так Канів перетворився з “духовного” міста  на смердюче...

А тим часом окупація Черкащини курячими цехами триває. Складається враження, що ні обласних, ні районних чиновників це не стосується. Вони ж не сміють підняти голоси на адресу Героя України, якому належить це страхіття для навколишньої екології — курятники, які розростаються по всій області.

Читач, який не стикався з впливом цих новобудов на людей, напевно поцікавиться: ну, далися вам ті курятники — нехай будують, більше м’яса буде. Не знаю, хто ще купує ЦЮ курятину, я особисто і багато моїх знайомих, надивившись, в якому стані нещасних курей везуть вулицями Каніва у забійні цехи, відмовились купувати м’ясо такої птиці. Та, власне, справа не в нещасних курях, а в тому, які наслідки від вирощування й утримання курей матиме цей “бізнес” для наших дітей та онуків, яким жити на цій землі...

Позаминуло року спілкувався з мешканкою села Грищенці, що за 15 кілометрів від Канева. За її словами в селі на кладовищі провалюються могили, яким вже багато років. А за півроку почув таку саму історію в міському транспорті: два чоловіки обговорювали проблему з могилами в селі Грищенці, говорили про те, що одна за одною могили разом з пам’ятниками зникають під землею...

Тема «зачепила» й я поспілкуався із давнім знайомим з Грищенець, який не помічений у фантазерстві. А у відповідь почув: “Та якби ж тільки проваленими могилами та  пам’ятниками все обмежувалось! В селі у криницях майже не стало питної води, чого раніше ніколи не було. У сусідній Козарівці люди вже велику рогату худобу не тримають, бо нічим поїти — геть нема води у криницях”.

Зібрався я до цих двох сел. Ось що з цих відвідин вийшло: https://www.youtube.com/watch?v=sv2uHRylygw

Як видно на відео, нещасне село Козарівка буквально оточене з усіх боків курячими цехами, біля кожного цеху — водонапірна башта. А чого б це витрачати бізнесменам кошти для закачування води з Дніпра, якщо можна використовувати питну воду з-під землі. Ну, подумаєш, зникла у людей в криницях вода... Головне, щоб кури родили й ваги набирали!

Тут варто зазначити, що Канівщина, мабуть, один з небагатьох районів, розташованих недалеко від Дніпра, вживає не дніпровську, а підземну воду — глибинні насоси в домівки мешканців 25-тисячного Канева постачають чисту питну воду. Як заявив на прес-конференції років п’ять тому керівник водоканалізаційного господарства міста, за останніми дослідженнями, підземної питної води, якщо не порушувати технологію її використання, вистачить мінімум на 25 років...

Тоді, п’ять років тому, не було цього геноциду в навколишніх селах. Що маємо тепер? Напевно, про 25 років мова не йде — про це свідчать зафільмовані події...

Коли це відео з’явилось у мережі, пролунали чиновницькі гасла на зразок: “ми забезпечимо села району питною водою, курятники тут ні до чого”.

Екологи дотримуються іншої думки. Але в екологів немає влади, у чиновників є. Але, напевно, до влади додаються певні зобов’язання до власника «Нашої ряби». А до селян, напевно, в них зобов’язань немає. То, може чиновники переплутали кабінети: нехай переходять працювати до «Нашої ряби», а громада обере тих, хто реально опікуватиметься їхніми потребами й екологією регіону.