ТЕМА

Садиби та млини півдня Житомирщини. Частиина 2

08 ноября 2021 | 08:19 , Віктор МІНЯЙЛО для «ТЕМИ»

фото автора

Маєток Терещенка в Червоному, достопам’ятності Бердичева, два пам’ятники Шевченку на одній площі в Андрушівці. Продовжуємо звітувати про подорож Житомирською областю.


 Вранці прокинулися від реву старенького “Жигуля” ще зі старими радянськими номерами, на якому - білі цифри й літери на чорному тлі. «Жигуль» чомусь, під'їхав впритул до нашої машини.  Довелося вилізти з намету й варити каву. На вулиці була зима! Весь майдан вкритий інієм, на термометрі -3. Потім селяни вивели на пашу молодняк ВРХ (велика рогата худоба), з яким Пухнастик радісно познайомився.

            Зійшло сонечко, ми зігрілися, поснідали й рушили оглядати садибу Терещенків, яка зараз належить православній церкві Московського патріархату.

         Біля входу нас зустрів хлопчина Тарас Коновалов і повідомив, що на волонтерських засадах проводить екскурсію маєтком.   Щоправда, за його словами, монахи вимагають носити маски і забороняють перебувати на території з собаками. Остання забаганка московських попів абсолютно незрозуміла, адже територією монастиря вільно гуляли кілька коней та якісь козли. Але сперечатися не стали, відвели Пухнастика в машину.

         Дуже сподобався як палац, так і екскурсовод Тарас. Перерозповідати тут історію не будемо, щоб не відбирати у нього хліб. Лише зазначимо, що в середині садиби був театр, де співав сам Шаляпін.

         Іншою цікавинкою Червоного є копія фонтану “Три грації”, оригінали знаходяться в Луврі та Барселоні. Раніше фонтан стояв перед палацом, а тепер перед закинутим будинком культури, де за Терещенків розміщувався Інститут шляхетних дівчат.

         Якось трапилося, що ми здолали вже половину маршруту, а попереду залишалося ще два вихідних. Коли вирішували, що б ще подивитися, по радіо пролунала пісня “А поезд тихо ехал на Бердичев!» Отож, питання  вирішилося само собою, тим більше, що ми там не були, а новігатор показував, що до міста лише 30 км.

         На в'їзді в Бердичів побачили ресторан в піратському стилі “Чорна борода”, де вирішили перекусити. Дуже сподобалося! Кава-лате, борщ з пампушками, картопля по селянськи з м'ясом і зажаркою, салат з язиком – все дуже смачне і в достатній кількості. Вирок — лише 350 грн.

         Насамперед оглянули костел, в якому вінчалися Ганська і Бальзак. Ця подія одразу опинилася на перших шпальтах європейської жовтої преси. Антон Чехов навіть згадав про неї в п’єсі “Три сестри”:

“Чебутыкин (читая газету). Бальзак венчался в Бердичеве.

Ирина напевает тихо. Даже запишу себе это в книжку. (Записывает.) Бальзак венчался в Бердичеве. (Читает газету.)

Ирина (раскладывает пасьянс, задумчиво). Бальзак венчался в Бердичеве”.

         А ще Бердичів називали Волинським Єрусалимом. Це, крім Ізраїлю, було найбільше місто в світі по співвідношенню євреїв до неєвреїв (евреїв було приблизно 80%). Як кажуть, було да сплило, вірніше з'їхало. Хоральну синагогу перетворили на фабрику для виробництва рукавичок. Її перебудували так, що попри усі старання, ми так і не зрозуміли, яка із будівель колишня синагога. Про євреїв Бердичева зараз нагадує хіба що величезний кіркут біля вокзалу. 

         Зате в пошуках синагоги знайшли красивий Нікольський собор.

         На завершення оглянули величезну фортецю-монастир босих кармелітів. На відміну від православних в Червоному, кармеліти не мали нічого проти перебування Пухнастика на території монастиря.

         Цікаво, що ремонтно-консервативні роботи в фортеці здійснені за рахунок Міністерства культури і народної спадщині Республіки Польща, про що інформує табличка на паркані. Якось важко уявити, щоб Міністерство культури України фінансувало відновлення численних українських церков Надсяння, які опинилися на території Польщі.

         В Бердичеві прикупили свинину на шашлик собі і телятину на вечерю собаці, повернулися в Червоне і поїхали далі - в Андрушівку оглядати чергову cадибу Терещенків.

            Екскурсоводи розповідають, що Терещенки дбали про своїх робітників, тому після революції селяни виконали прохання не руйнувати садибу, а використати її на добре діло. Спочатку в палаці був Волинський ревком, потім штаб Першої кінної армії. З балкону  виступав сам Семен Будьонний, що не завадило будьонівцям розграбувати палац. Зараз тут школа.

         Цікаво, що в Андрушівці на центральній площі аж два пам’ятники Шевченку. Перший Тарас Григорович стоїть перед адміністрацією, на постаменті, де колись височів Ленін.

         Другий Кобзар розташований на іншому боці майдану. Спочатку подумали, що це якийсь рок-гітарист, але коли підійшли ближче, прочитали: “Наша дума, наша пісня, не вмре не загине”. Т.Шевченко”.

         Здалося, що тут доречнішим був би пам’ятник Миколі Терешенку, скромний бюст якого в 2014 році встановили в парку біля палацу.

         А ми, сповнені враженнями, поїхали до річки Гуйва смажити шашлик .

         Ніч виявилася не такою холодною, як минула, тим більше добре зігрілися біля багаття. Тож всі міцно спали без задніх ніг та лап.

Закінчення буде



Комментировать статью
Автор*:
Текст*:
Доступно для ввода 800 символов
Проверка*:
 

также читайте

по теме

фототема (архивное фото)

© фото: Noname

Военная тайна...

   
новости   |   архив   |   фототема   |   редакция   |   RSS

© 2005 - 2007 «ТЕМА»
Перепечатка материалов в полном и сокращенном виде - только с письменного разрешения.
Для интернет-изданий - без ограничений при обязательном условии: указание имени и адреса нашего ресурса (гиперссылка).

Код нашей кнопки:

  Rambler's Top100