Купуйте крадене – допомагайте ЗСУ!

Напевно хтось «кому за 30-40-50» пам'ятає рокера Олега Скрипку й групу «ВВ», в якій він рвав глотку й баяна. Починала група яскраво й драйвово – виступала на одній сцені з «АукцЫоном» та іншими пристойними людьми, й навіть гідно стартонула на фестивалі Ла бурже у Франції. А потім – жодного творчого просування, розвал групи… Учасники команди створили власті проекти («Борщ» Здоренка, «Атрактор» Піпи й щось ретро-сольне Скрипки, але що саме навряд чи хтось згадає). З цього переліку приємно згадати лише Піпу: той грає пристойну музику й не торгує краденими футболками…

У Олега Скрипки видатні здібності похєріть все, що потрапляє до рук. Спочатку він похєрів «ВВ», потім – фестиваль «Країна мрій», який за стартовими умовами був приречений на успіх. Власний ретро-проект він похєрів одразу після народження: це я зрозумів, побачивши Скрипку на сцені «Джаз Коктебеля». Потім він поставив хрест на своїй персоні, ставши ресторатором й запросивши повечеряти у своє гніздечко на Печерську (до речі, хто пам'ятає оте «рок-кафе від Скрипки»?) протеже Януковича - токсичного мера Києва Попова.

Я не є шанувальником й біографом Скрипки, тому знаю не про всі спаплюжені ним проекти. Якось доводилось слухати платівки, видані за його участі мізерним тиражем, де записані українські гурти 60-70-х. Оригінальні записи колись належали «Укррадіо», але нині права на них не сіло не впало належить бозна якійсь канадійській діаспорі. Якщо Олеже патріот української музики (а записи, мушу відзначити, гідні уваги), то принаймні міг збільшити наклад. Але й тут налажав…

"Комсомольская правда", тираж 19 млн. екз.

Якось Володя Нестеренко («Адольфич») попросив фронтмена «Братів Гадюкіних» Кузю порівняти їхню групу із «ВВ», чиї зірки зійшли одночасно. Кузьминський відповів стримано: «Да я, в общем-то, никогда с ВВ близко не общался. И с музыкой знаком весьма приблизительно: «Танцы» там, - больше и не помню ничего. Так что хуй знает, чем мы отличались. Они были студенты, а мы - нарколыги. Со сроками на горбу. Хули тут общего вообще.»

Головною відмінністю стало те, що «Гади» закарбовані у скрижалі українського року, а «ВВ» залишились групою-одноденкою зі своїм «У клюбі будуть танці».

«Братів» помітила й дала творчого пенделя Ала Борисівна, запросивши в телевізор. «ВВ» тягнули енергійні арт-директори й певною мірою, одна фотка мого авторства.

З цією фоткою сталася детективна історія. Колись я нафоткав «ВВ» після їхньої репетиції. Мені сподобався результат. Вевешникам теж. Юра Здоренко попросив в мене негатив, типу роздрукувати «для себе». Я, позбавлений комерційних талантів,  видав йому цілу плівку, нарізану на шматки по шість кадрів. Юра їх наче повернув, але я не перераховував чи все є в наявності (ми ж типу друзі…) А потім я почав в усіх медіа помічати кадри з цієї зйомки, але без вказування авторства. Провів коротку розвідку й з’ясував, що фотки роздавав той самий Здоренко. Із ним в мене не було бажання спілкуватися, тому я наїхав на тодішнього арт-директора Сергія Галузіна. В нас відбулася повноцінна «стрілка», як це водилося у злих 90-х. В результаті Здоренко визнав факт крадіжки. Ну а далі ми уклали усну угоду: я дозволяю й наділі друкувати й розповсюджувати фотки з мого вкраденого негативу за умови вказування авторства; мені було виплачено відступні, яких вистачило на купівлю блоку японських сигарет (були такі).

Якось пізніше  подзвонив Скрипка й запропонував зробити нові фотки групи до альбому, що готувався на лейблі «Буратіно продакшн». Але оскільки на той момент я вже не відчував дружніх почуттів до вевешників, я назвав певну суму, за яку готовий був зробити цю роботу. Скрипка зник й більше не відсвічував. А потім «Буратіно продакшн» видало диск, на обкладинці якого знаходилася та сама крадена фотографія, яку «ВВ» використовувало всюди. Я уважно дослідив конверт платівки й свого прізвища не знайшов. Скандалити не став – просто виставив моральний рейтинг уродів з «ВВ»: п’ять зірок!

Бог не фраєр – він все бачить. Крадії моєї інтелектуальної власності були жорстоко покарані часом. Власне крадій негативів Юрко Здоренко давно поховав свій «Борщ» й нині через безгрошів’я вимушений виступати з акустичними концертами у «Докер-пабі», залучаючи до виступу гітариста й доньку Соломію. Гітарист розкішний. Донька явно потребує батькових витрат на репетитора з вокалу й музичного лікнепу. Але Юрко, напевно, не може оплатити ці уроки. Шкода. Можливо вчитель повідомив би Соломії, що вона мила дівчинка, але її місце не на сцені… Знаю, що гонорарів Юрку вистачає лише на випивку.

Скрипка у музичному сенсі теж ні на що не здатен. Вирішив проявити себе на ниві благодійництва. Не за власний кошт, ясна річ. Зараз дуже багато людей прагнуть стати відомими та шанованими на чужі гроші, які вони намагаються збирати. Мене це дивує з перших днів війни. Ти хочеш допомогти військовим? То купи те, що потрібно за власний кошт. Чи вважаєш, що по вулицях швендяють українці, які ламають голову: на що ж їм витратити власні гроші, аби допомогти війську?

Дехто ховає власний бізнес під доброчинність. От, скажімо, студент-рокер-фест-менеджер-ресторатор Олег Скрипка взявся продавати футболки. Чи як воно зараз модно називати: «мерчі»? Коротше, Скрипка пропонує задонатити армії, купивши футболку за грубі гроші – 1000 гривень - з фоткою на грудях, яка понад двадцять років тому вкрадена у Олега Єльцова, чиє ім’я ви ніде не знайдете. Та біс із ними – з авторськими правами! Буду радий, якщо частина вартості від моєї інтелектуальної власності надійде на потреби військових.

Але, Олеже, де фінансовий звіт про кошти від продажу футболок, направлені на потреби війська? Запитання риторичне, бо я переконаний, що Скрипка й Здоренко здатні лише вкрасти й похєрити, але не поділитися й відзвітувати.