Вірджінська трагедія: безумці й зброя

Річард Коен з Вашингтон Пост: у світі немає нічого, небезпечнішого за людину, і нічого, більш непередбаченого, аніж хід людського мислення. Чо був ненормальним, може, не завжди, але в ті страшні години, напевно. Свідомість відстає від техніки. Світ у владі безумців. Скоро всі почнуть говорити про контроль над зброєю. Проблема проблем: як перешкодити доступові до сучасної зброї безумцям? Після одиннадцятого вересня США зїхали з ґлузду, схваливши війну, з якої ніхто не знає, як виплутатися. Щодня безумці зі зброєю атакують нас, активізуючи найвіддаленіші ділянки мозку, роблячи і нас трохи безумними. Ми є абсолютна зброя і абсолютна загроза, пише оглядач Дік Коен в Вашингтон Пост.

 

Більш технічні питання трагедії заторкує редакційна Крісчен Саєнс монітор. Здавалося б, пише часопис, в епоху миттєвих комунікацій по інтернету, мобільним телефонам, тощо реакція на події на кшталт вірджинських має бути також миттєвою. Однак цього не трапилося. Наприклад, вже знаючи про перший напад ЧО на гуртожиток, керівництво не скасувало всі зайняття, а поліцаї не могли запобігти найкривавішій частині двохактної трагедії, пише Крісчен саєнс монітор. Джонатан Зіммерман, оглядач часопису, пише, що, дивлячись на події в університеті по телебаченню, він був засмучений, але не шокований. І це мусить шокувати нас всіх, каже він. Чому? Бо все це вже було, в менших масштабах, але траплялося--у школах в Кентуккі, Орегоні, Колорадо. неможливо позбавитися відчуття дежавю і в цьому випадку--вже почали аналізувати хвору психіку Чо, вплив відео-ігр, культури насилля тощо. Зіммерман пропонує натомість встановити на федеральному рівні День жалоби і роздумів над насиллям в Америці. Цей вихідний, на його думку, спонукав би до дебатів на тему: хто ми такі, американці, ким хочемо бути?--пише Монітор, запитуючи, між іншим, чому це понад половини сімей у США мають зброю?

        

Трохи світла проливає на це запитання редакційна стаття лондонської Таймс. В Європі запитують, чому в США не введуть обмеження на торгівлю зброєю? Але у США деякі оглядачі кажуть, що якби студентам було дозволено приносити зброю в аудиторії, Чо ніколи б не зробив те, що зробив. Ясно, що це лише початок нових дебатів про торгівлю зброєю і другу поправку до Конституції, яка дозволяє володіння зброєю, пише Таймс. Наприклад, редакційна Вашингтон Таймс застерігає, щоб в період жалоби і каяття не зазіхати на цю поправку, яка приймалася як запорука проти тоталітаризму.

        

Ці злочини схожі --пише британська Ґардіан. І схожі запитання: чому вони тривають? І чому так часто подібне трапляється в Америці? Напевно, тому, що стрілянина на кампусі--це вже жанр літератури, мас-медія. Щоразу, як про це передають ЗМІ, шанс нової бійні збільшується. Далі, неодмінним елементом жанру є репресивність навчального закладу, безліч засобів--бюрократичних, статусних, психологічних, тощо--придушення особистості, і, як відповідь, бунт проти відчуження і влади, що й довів у понеділок Чо Сен Ху. Чи задовольнять вас такі відповіді? Напевно, ні. Але що робити, пише Ґардіан, маємо те, що маємо

        

Трохи спробувала розібратися з американською трагедією британська Індепендент: так, пише редакційна стаття часопису, володіння зброєю--це неодмінна частина американської культури, годі сподіватися, що тут станеться щось радикальне. Але американські громади і поліція, які донедавна пишалися своєю окремішністю, чи не довели вони зараз, під час атак Чо, що їм бракує досвіду дії в інших подібних випадках, що були зовсім недавно? Себто, як поєднати окремішність, якою пишаються американці,  із загальним досвідом?--це філософське питання перебуває в підвалині американської трагедії. Без його розвязання бійня в Вірджинському технологічному буде найгіршою в американській історії лише до наступної бійні, пише Індепендент.

 

Володимир Звіглянич, Голос Америки

Вашингтон

---

Останні фото й відео вбивці можна подивитись тут