Чоловіки «залізних» українок: Стабілізатор Віри Ульянченко

Можна припустити майже напевно, що в цьому не останню роль зіграв чоловік губернатора Київської області - уродженець Одеси Віктор Анатолійович Івченко.
Якби не він, то, хто знає, Віра Іванівна могла б так і залишитися правити нудні тексти в редакторсько-видавничому відділі секретаріату Верховної Ради, де вона працювала протягом 1991 - 1992 років. Саме на рубежі десятиліть відбулися дві знакові події, які і вивели, кінець кінцем, випускницю філологічного факультету КДУ і вчорашнього інструктора ідеологічного відділу Радянського райкому КПУ Києва у вищий ешелон українського політикуму.

Довгий час багато хто ламав голову, коли ж Віра Ульянченко і Віктор Івченко поєднали свої долі. Нарешті, в одному з інтерв'ю Віра Іванівна сказала, що заміжньою жінкою вона стала в 32-річному віці. Отже, саме в 1990 році вона витягнула свій щасливий квиток, якщо взяти до уваги, що на світ з'явилася в 1958 році.

Шлюб з Віктором Івченком міг би вважатися цілком вигідним, але все-таки він не обіцяв запаморочливих перспектив. За плечима 40-річний одесит вже мав один шлюб і двох дітей. Зате у той час він працював головним інженером комунального підприємства Одесаоблтара, але найголовніше - був близький до голови Одеської обласної ради Валентина Симоненка.

Щоправда, навіть ці достоїнства навряд чи були так успішно реалізовані, якби не відбулася ще одна подія. У 1991 році розпався Радянський Союз. А вже в 1992 році ми бачимо Віктора Анатолійовича на посту відповідального секретаря Координаційної ради з питань економічної реформи при Кабінеті Міністрів України. Чи потрібно говорити, що в пріснопам'ятні 90-і роки «економічні реформи», які зводилися до форсованої приватизації державної власності, були головним пріоритетом в будівництві молодої незалежної держави.

Перший кар'єрний стрибок Віри Іванівни приходиться на 1992 рік. Тоді молода дружина перебралася ближче до чоловіка в Кабінет Міністрів, де очолила службу Валентина Симоненка, який посів посаду першого віце-прем'єра в уряді Вітольда Фокіна.

Але незабаром в країні відбулися зміни, і на чолі виконавчої гілки влади встав тоді ще не одіозний Леонід Кучма. Віктору Івченку і його шефу Валентину Симоненку довелося піти з Кабінету Міністрів. За ним через деякий час послідувала і Віра Іванівна. Але молодому подружжю, вже загартованому в апаратній боротьбі, це пішло тільки на користь. Віктор Анатолійович без зусиль влаштувався радником спікера Верховної Ради Олександра Мороза. А Віра Іванівна, мимоходом попрацювавши помічником радника Президента України Леоніди Кравчука з питань науки, сіла в крісло Генерального представника Державної акціонерної судноплавної компанії «Бласко».

Саме причетністю до цієї структури Віра Ульянченко понад усе заплямувала свою біографію, з чим вона і сама погоджується. «Єдине, чим мене можна зачепити, так це тим, що я колись працювала в системі «Бласко», - зізналася вона в 2006 році тижневику «Дзеркало тижня».

«Бласко» - одна з найчорніших сторінок в історії незалежної України. В кінці 80-х років Чорноморське морське пароплавство СРСР, на базі якого і була створена «Бласко», входило в трійку найбільших судноплавних компаній світу. До 2000 року це підприємство було фактично знищене, а велика частина його судів перейшла у власність іноземних судновласників. За це колишнього директора «Бласко» Павла Кудюкіна навіть засудили до 10 років позбавлення волі, з яких він реально відсидів тільки половину.

За деякими даними, Віра Іванівна теж проходила у цій кримінальній справі. Злі язики стверджували, що саме вона була тим кур'єром, який отримував в аеропорту Бориспіль валютні суми, які поступають з розрахункових центрів «Бласко», відкритих в країнах всього світу. Ці гроші потім переводилися в офшорні зони, де слід їхній втрачався.

Але формально їй були пред'явлені претензії щодо привласнення грошових коштів, виділених на поселення іноземців, які прибувають для переговорів. Ці звинувачення вона відкидала на тій підставі, що не мала відношення до оформлення прибуткових ордерів, які фігурували в справі як головні докази.

Крім того, в руках слідства опинилися документи, які свідчать, що для будівництва офісного центру представництва «Бласко» в Києві було виділено 30 млн. доларів бюджетних коштів. Центр так і не був побудований, а доля грошей залишилася невідомою.

Якщо логічно розсудити, вищеперераховане - більш ніж серйозний привід побоюватися за свою свободу і шукати захисту за межами країни. Але сама Віра Ульянченко свій раптовий від'їзд в США в 1994 році мотивує необхідністю отримання медичної допомоги у зв'язку з вагітністю. Дійсно, в 1995 році у Віри Іванівни народилася дочка Марія-Вікторія. Але в Америці щаслива мама знаходилася не мало не багато, а цілих п'ять років! Чим вона весь цей час там займалася - таємниця, покрита мороком.

Світло на неї можуть пролити повідомлення деяких засобів масової інформації про те, що ще в 1992 році Віра Іванівна познайомилася з Катериною Чумаченко - майбутньою дружиною Віктора Ющенка. Катерина Михайлівна у той час часто бувала з візитами в Києві у справах інституту Пилипа Орлика, в якому була директором, а також у зв'язку з роботою економістом в загальному відділі конгресу США. Цілком імовірно, що «патріотично налаштованого» українського держслужбовця могла помітити українська діаспора в США і протягнути їй руку допомоги в скрутну хвилину.

Правда, сама Віра Іванівна стверджує, що зустрілася з Катериною Чумаченко, вже будучи керівником служби прем'єр-міністра Віктора Ющенка. Так або інакше, з Катериною Михайлівною вона без зусиль порозумілася. «З часом у мене налагодилися дуже теплі і довірливі стосунки зі всіма домашніми Віктора Андрійовича» - так Віра Ульянченко пояснила «Столичним новинам» свою близькість до сім'ї Президента.

Якщо про життя за океаном Віри Ульянченко нічого невідомо, то Віктор Івченко продовжував залишатися в центрі громадського життя України. У 1996 році він пішов з посади радника голови Верховної Ради, після чого указом Президента України Леоніди Кучми був призначений членом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Правда, ні ця посада, ні робота в створеному Івченком ще в 1993 році Міжнародному фонді сприяння інвестиціям поки не давали відчутних кар'єрних плодів. Щастя йому знов посміхнулося тільки в 1999 році, після того, як його друга половина повернулася на батьківщину, де відразу стала «сірим кардиналом» в спідниці при Вікторі Ющенку, щойно призначеному прем'єр-міністром України.

До своєї посади в ДКЦПФР Віктор Анатолійович додав ще і посаду глави ради Національного депозитарію. В обох структурах він цілеспрямовано проводив політику мінімального втручання держави в їхню роботу. У цьому він розходився з іншим членом ГКЦБФР ДКЦПФР Ромашком, який був убитий в жовтні 2001 року за загадкових обставин. А Віктор Івченко продовжив сходження кар'єрними сходами.

При цьому, на відміну від дружини, в крупні скандали Івченко не потрапляв. Хоча його життя не можна назвати цілком безхмарним. Опоненти «помаранчевої» влади намагалися атакувати фаворитку Президента і через її чоловіка, який досяг успіху при цій владі (саме у 2005 році Івченко отримав з рук Ющенка звання «Заслужений економіст України»). Зокрема, опозиційна «Газета 2000» писала про незаконне будівництво, організоване чоловіком Віри Іванівни в самому центрі Києва по вул. Шовковичній, 3. Але особливого скандалу не вийшло - тоді траплялися речі і серйозніші - і структури Віктора Анатолійовича, як легко побачити на фото, так і прописалися за цією адресою.

---

---

У 2005 же році Івченко очолив Державне агентство з інновацій і інвестицій, а в 2007 році добився того, що у підпорядкування цього органу була передана і Державна іпотечна установа. Цим він нажив собі немало ворогів серед бізнесменів, які мають відношення до ринку нерухомості і іпотечного кредитування. Але крім цього, Івченко перейшов дорогу і могутній конторі ЕДАПС, яка стала монополістом у сфері виготовлення персональних документів. Цією корпорацією була, зокрема, розпочата потужна інформаційна кампанія проти голови Держінвестицій і радника Президента Олександра Зінченка, яких вона звинувачувала в лобіюванні інтересів ізраїльської фірми «Суперком ЛТД».

Але, не дивлячись ні на що (на відміну від того ж Зінченка), Віктор Івченко і сьогодні продовжує міцно стояти на ногах - не без допомоги своєї впливової дружини. Вона ж хоч і втратила колишній вплив на главу держави, але зате, не дивлячись на політичні кризи, залишається беззмінним керівником Київщини з її безцінною землею. І, можливо, не забуває, що без чоловіка, який колись вдало опинився поблизу від Валентина Симоненка, могла б опинитися зовсім в іншій ролі.
Джерело: 4post