Ми стильна країна, модна країна...

Безсумнівно, вони (даруйте, ми) елегантно перемогли. І поки що цей другий займенник, його відлуння ще досить-таки сильно рятує ситуацію і тоді, коли стильні хлопці гучно всідаються у владних кріслах, і тоді, коли по країні луна від того, що хтось із хлопців знову надибує на прямісінькій дорозі добротні віковічні грабельки, і навіть тоді, коли стильний владний хлопець відверто народові бреше.

А народ каже: ну що ж ви хочете, так одразу не буває нічого! А хіба було б краще, якби не вони, а тамті? І ця зворушлива логіка обивателя інколи буває значно переконливішою, ніж томи фактів, які свідчать про її
безпідставність.

Але вже окремі непевні особи на кшталт аналітиків, журналістів і просто спостережливих лайдаків починають прискіпливим оком кидати на стильний владний мундир. Адже, до речі, минуло вже не так і мало часу, щоб покрився пилюкою кафтанчик нової влади, якщо виходити з реального відчуття часу. Не забуваючи, що стиль це поняття насамперед духовне, даруйте за непристойність, усе ж проаналізуймо мундирчик, його запрасовані або інколи навмисне зімяті фалди та рулики. А глибокодумні висновки та метафоричні перенесення зробимо (або ні) самі.

Наприклад: любов до запрасованих фалд може супроводжувати певну компромісність та фальш у рішеннях і навпаки. Або любов до запрасованих фалд може означати тільки любов до запрасованих фалд. Володимир Михайлович Литвин це запрасовані фалди, які інколи, відповідно до ситуації, доповнено або не доповнено краваткою. Без краватки свій в дошку, в краватці на офіційній відстані. Йому все частіше зручно бувати і таким, і таким.

Цього не терпить у Литвині Юлія Володимирівна, яка, як завжди, тверда, непохитна та послідовна в підкресленні мякості, жіночості та делікатності. Усміхнена, зашнурована та підтягнута, зі зворушливими штучними трояндочками на кофтині, які були, здається, вагомою причиною неуспіху того замнутого в українських ЗМІ її візиту в Париж, що його, як відомо, платтям зворушити важко, простіше тією ж шахтарською футболочкою, яку Юлія Володимирівна передбачливо одягла була для прямого ефіру в Донецьку під час помаранчевих змін, словом, премєр видається абсолютно прогнозованою та передбачуваною. Три масивні крапки. Адже більшість аналітиків підкреслюють протилежне.

Повернімося до візиту Юлії Володимирівни в Париж: річ не в трояндочках і не в густому макіяжі, що їх офіційний стиль міжнародних переговорів не передбачає, а в тому, що за цим стоїть. Ну, припустімо, могли б закордонні державні мужі, не без приємності споглядаючи всю цю красу, думати про невідповідність ціни костюма чарівної леді та її пристрасної лінії реприватизації у своїй країні, могли б допускати, що в милій голівці не стільки думки про соціальні програми на подолання бідності, скільки стурбованість східноєвропейського нувориша по чем здесь наши брулианты. До речі, про бруліанти наших можновладців ми так і не дізналися в особливих умовах стильної української демократії так, є, було визнано привселюдно, і в батьків, і в дітей, і в тещ та тестів. Ну що ж, і за це дякуємо.

Цей візит до Парижа Юлії Володимирівни був проколом і повинен би стати сигналом для наших державців надалі: стиль щирості завжди кращий за стиль зображання. Але це побажання стосується не тільки міжнародних візитів, а й ситуації з нашою модною стильною країною взагалі.

Те, що роблять одне, а зображають інше, дуже видно. Ну, поговорімо про ті ж соціальні програми подолання бідності. На тлі цін на продукти, комунальні послуги, світло та газ, які все зростають... Хто подолав бідність? Чи краще стали почуватися вчителі після підвищення зарплати? Лікарі? А якщо ні, то звідки ж така радість, такий шум, що жити стало краще-веселіше? І чи змінив народ кафтанчик на дорожчий? Більш стильний? Ні, все ті ж барвисті секонд-хендівські шати і на тому пенсіонерові, і на тій дитинці.

Натомість владні стильні хлопці ледь не щодня демонструють у прямому ефірі нові костюми-краватки. Нещодавно, щоправда, Роман Скрипін поскаржився, що представники влади почали часто відмовлятися від запрошень на передачі. Пятий перестав, здається, пишатися тим, що робив революцію, і називати себе каналом чесних новин. І це певний знак. Стильна країна починає задумуватися над відповідностями слова і справи, костюма та суті людини, в нього засупоненої. Взагалі над суттю свого стилю. Президент вкотре каже хлопці, вкотре сідає за кермо, демонструючи доступність і демократизм, простягає на переговорах кожному теплу руку (очень приятно, царь), вкотре веде фанатів Карпат на Говерлу...

Усе це дуже швидко може перетворитися на загравання з народом, після всіх невідповідностей, нехай і стильних. Після того, наприклад, як усталиться феномен недоступу до Президента навіть для парламентаріїв, навіть для таких знаних і шанованих, як Ігор Рафаїлович Юхновський. Президента не поінформували, Президента вводять в оману десь ми вже таке чули, з таким стикалися. Таке враження, що незабаром підприємливі стильні хлопці з оточення узагалі наказуватимуть Президентові: Витя! Сдвинь брови!
А можливо, саме так воно і відбувається вже сьогодні? І чи не передбачали цього в особливостях стилю української компромісної демократії від самого початку?

Марія Кривенко, Львів