Замість маніяка?

Постає природне запитання: як могло статися так, що за злочини однієї людини відбувають покарання інші? Як могло статися, що всі три інстанції – міліція, прокуратура і суд не з`ясували істину, а відправили за ґрати невинних людей?  А може і Ткач не винен і на нього просто навішують злочини інших убивць і ґвалтівників?

25-річний Микола Демчук сьогодні вже на волі. Обласний запорізький апеляційний суд звільнив його із в’язниці на підписку про невиїзд. Слідчі генеральної прокуратури вивчають його справу. Демчук отримав десять років ув’язнення за зґвалтування 9-річної дівчинки у селі під Пологами, де він працював трактористом. Злочинець вважав, що дівчинка мертва, але вона була тільки непритомна – їй пощастило вижити. Зважаючи на делікатність цієї справи, ми не будемо називати її імені. Дівчинка не бачила свого ґвалтівника, оскільки він підкрався зі  спини. За матеріалами слідства, вона нібито назвали Миколу Демчука мавпою і він через це їй помстився таким жахливим чином. Втім, можливість такого заперечує мама постраждалої:

-- Да, нам следователь так и сказал, что девочка его обзывала. Потому он так и сделал. Но у нее нет такой привычки, а он намного взрослей ее. Нет, не могла она это сделать.

Підозрюваний  Демчук підписав явку з повинною, в якій описав свій злочин і визнав себе винним. Чому він це зробив? Ось його слова:

- Приїхала міліція, забрала мене в райвідділ і почала вішати, наче це зробив я. Пристібали наручниками до батареї. Били руками ногами, щоб я тільки взяв вину на себе. Більшість ударів була по спині і в живіта. Таким же чином слідчий Потапов викликав мене і примушував мене підписувати чисті аркуші паперу. Я підписав, бо в мене просто не було вибору. Я розумів, що рано чи пізно він примусить мене підписати.

Заступник начальника пологівського райвідділу міліції Сергій Мережко з`явився на призначену мені зустріч із сорокап`ятихвилинним запізненням, подивився на годинника і сказав, що йому вже треба їхати. Призначили на наступний день, але наступного дня його не виявилося на місці. Отож, міліція не скористалася можливістю надати свій погляд на методи ведення слідства. Але слідчий районної прокуратури Олександр Потапов, який вів справу Миколи Демчика, заперечує, що його хтось бив.

- Вызвали его и начали беседовать. Я говорю: «Чтобы снять камень с души расскажи, если ты совершил, так ты признайся и расскажи как оно было». Он сначала и думал. Я смотрю - у него сомнения. Я подумал, что это он, наверное, что-то скрывает. Я чувствую, что он совершил это преступление. И он начал явку с повинной писать. Ни в прокуратуре, ни в милиции мы его не били. Он уже был освидетельствован, и согласно акту медицинского обследования толи телесных повреждений не было обнаружено, то ли были обнаружены,  и он утверждал, что получил телесные повреждения на работе.

Але факт залишається фактом – Миколі дали 10 років, а коли заарештували так званого «попівського маніяка» Ткача – апеляційний суд Демчика відпустив. Бо інших доказів, крім власного зізнання просто не було.

Це ще не все. У квітні 2004 року п'ятнадцять років ув‘язнення отримав 25-річний мешканець містечка Пологи Віталій Каїра. Запорізький обласний апеляційний суд погодився з думкою слідства, що це він у вересні зґвалтував і вбив 13-річну школярку Олену Прищепу. Він  написав явку з повинною, де описав свій злочин. З цього документу випливало, що після ґвалтування він придушив свою жертву і скинув у водоканал, де вона просто задихнулася у воді. Віталій Каїра досі перебуває у в’язниці. Його мати Любов Каїра каже, що свідчення проти себе її син дав через протиправні дії  слідства.

— Як тільки його затримали, йому сказали: від тебе батьки відмовилися. Телефон не дали для дзвінка, адвоката не надали. Він, певно, повірив, тому що сказали: як будеш добре поводити, то дамо п’ять років і вийдеш нормальним чоловіком. Після вироку він розказував: так, били його. Слідчий змушував підписати, казав: «Не вийдеш звідси, поки не підпишеш. Син розповідав – як ударить його носаком у груди. Відчиняв двері в підвал і казав: «Зараз переламаємо ноги і руки і ніхто не почує. Можемо зробити тобі при спробі втечі».

Дійсно, через стільки років складно доводити факти побиття. Але згідно із законодавством, зізнання повинні бути доведені іншими доказами. Зокрема, різноманітними експертизами, - каже слідчий пологівської прокуратури Олександр Потапов, який вів справу Миколи Демчука.

— Были проведены соответствующие экспертизы. Была изъята одежда, трусы. По экспертизе, по трусам экспертиза ничего не дала, потому что прошла целая неделя или полторы недели. Результаты могли быть отрицательными в связи с тем, что прошло много времени.

У справі Віталія Каїри я не знайшов жодного висновку, який би прямо вказував на його вину. І з експертизою тут теж були проблеми, так вважає адвокат Ірина Дерев’янко, яка займається нині справами Демчука і Каїри, а також іще двох осіб, яких, на її думку, безпідставно засудили за вбивства, котрих вони не коїли. Віталію Каїрі до моменту підписання ним явки з повинною не було надано адвоката, як це вимагає закон. Таким чином було порушено його право на захист. Закон твердить, що коли докази зібрано з порушенням закону, то вони не можуть вважатися дійсними. Адвокат вважає, що справи відверто шиті білими нитками і її підзахисних засудили винятково на основі їхніх власних зізнань, які не підтверджуються об’єктивними фактами. Тому є підстави вважати, що ці зізнання з них таки вибивали.

— С моей точки зрения эти все ребята были подтасованы под эти преступления, и в связи с тем они были наказаны. Но ребята один за другим попадали в места лишения свободы, а преступления повторялись.

Нагадаю запитання, яке я поставив на початку: як могло статися, що всі три інстанції:  міліція, прокуратура і суд не з`ясували істину, а відправили за ґрати невинних людей? Хочеться додати: чи нема тут спільного корупційного інтересу? Відповідає Ірина Дерев’янко.

— Мне кажется что в этом деле есть общий интерес у прокуратуры, милиции и суда, в связи с тем, что они действовали с единой целью: привлечь к уголовной ответственности, а не найти виновного. В связи с резонансом  они были заинтересованы, чтобы посадить любого, даже невиновного, только чтобы не расписаться в собственном бессилии. Милиция нашла этого человека, не проверив все обстоятельства, прокуратура как надзирающая инстанция не смогла проконтролировать это, хотя обязана была это сделать, а суд положился не эти две инстанции.

Суд на «пологівським маніяком» продовжується, і сподіватимемось, що за його результатами справжніх вбивць буде покарано, а невинних людей виправдано, і, хоча б після стількох років, - звільнено. От тільки якщо це станеться, чи візьме на себе хтось сміливість докопатися до істини і з’ясувати – чи справді три незалежних органи захищали один одного замість того, щоб встановити справжнього вбивцю? Ми продовжимо стежити за цією справою.

Цикл журналістських розслідувань «Вбивці, які не вбивали» проводить Юрій Луканов спільно з Медіа центром «Розмай» у рамках проекту сприяння громадян активній боротьбі проти корупції «Гідна Україна».