ЧЕ ГЕВАРА: БОРЕЦЬ ЧИ РОЗМІННА МОНЕТА?

Хоча Че Гевара (він же Ернесто Гевара де ла Серна) був охрещений саме в католицькому храмі, а потім став атеїстом, - отже, як символ боротьби істинно православного люду він виглядає щонайменше дивно. Коли прийшло повідомлення, що в Дніпропетровську місцевий осередок молодіжного руху Че Гевара разом із місцевими комуністами збирається де-факто розпочати націоналізацію ряду підприємств, подумалося: зрештою, Че, цей великий революційний романтик, був прихильником тотальної націоналізації і навіть безплатної праці, заснованої на високих моральних засадах працівників. Хай візьмуть у свої руки пару підприємств і безплатно попрацюють, а ми подивимося, чи надовго вистачить ентузіазму. Але коли червоні прапори руху Че Гевара замайоріли 15 жовтня на київському Хрещатику поряд із такими ж червоними прапорами прогресивних соціалістів, спілки радянських офіцерів, Радянського Союзу (плюс імператорськими стягами Романових та російськими триколорами), тут терпець автора цих рядків урвався. Нешановні товариші і компаньєрос, Че Гевара (на прапорі), Ніколай ІІ (на іконі) і жінка важкої політичної поведінки Наташа (особисто з мегафоном) в одній команді це вже занадто. І свідчить все це або про крайнє невігластво українських прихильників Че Гевари (а він будь-яке невігластво ненавидів), або про не менш крайню продажність новітніх геваристів (ще більше Че ненавидів тих, чиї переконання залежать від заплаченої за них суми). Втім, можливий ще третій варіант гранична дурість, але він не набагато кращий за два попередні...
Отже: проти кого виступили 15 жовтня новітні геваристи? Проти борців за національну і соціальну свободу України, проти принципових ворогів будь-якого імперіалізму (чи то радянського, чи то німецького, чи то польського), проти борців за загальне визволення (Свобода народам! Свобода людині!), проти людей, що сповідували ідеологію опертя на власні сили, одне слово проти ветеранів Української повстанської армії, які воювали під червоно-чорним прапором, прагнучи за будь-яку ціну здобути свободу Україні або померти за неї.
А ким був Че Гевара? Він був борцем за національну і соціальну свободу, був принциповим ворогом будь-якого імперіалізму (американського, радянського, китайського), був вояком, котрий бився за свободу всіх народів Латинської Америки (Я солдат Америки!), був політиком, що сповідував ідеологію опертя на власні сили, одне слово бійцем і командиром кубинської Повстанської армії, яка воювала під червоно-чорним прапором, прагнучи здобути волю: Свобода або смерть!
Че Гевара починав політичний шлях як націоналіст, усупереч тому, що писав про нього у серії ЖЗЛ кадровий чекіст і терорист, за сумісництвом досить талановитий пропагандист Й.Лаврецький (він же Григулевич, про деякі пікантні деталі біографії цього персонажу розповідає у своїх книгах такий знаний експерт, як Павло Судоплатов). Але націоналіст особливого роду. Підлітковий та юнацький вік аргентинця Ернесто Гевари припадає на добу перонізму. Аргентина в період правління генерала Хуана Перона це та країна, де панували антиамериканізм і хустісіалізм доктрина соціальної справедливості по-аргентинськи. Перон, як потім і Че, любив злидарів, піклувався про них, і вони платили йому (як і Че) палкою любовю. Провали власної політики Перон вбачав у підступах Америки (і частково це було вірно). До генерала Перона інтелектуали Латинської Америки шукали головне джерело зла в диктатурах, з якими слід було боротися. Диктатор Перон дав лівим інтелектуалам нову перспективу: американці багаті, отже, ми бідні через те, що вони багаті. Не на Кубі Фіделя Кастро, а в пероністській Аргентині антиамериканізм був уперше піднятий до рангу державної доктрини (навіть радянські лідери в цьому йшли слідами генерала Перона). Хоча, звичайно, Перон так само затято виступав би проти будь-якого імперіалізму; не випадково Сталін не зумів (через посередників) знайти з ним спільної мови. Але це інша історія. Для нас же важливо, що юний Ернесто Гевара де ла Серна пише рідним із своєї подорожі Латинською Америкою: Я зрозумів, наскільки жахлива їхня (тобто США) влада. І я поклявся не зупинятися в боротьбі з цим капіталістичним спрутом.
Перон теж говорив про капіталістичного спрута, хоча ніколи не був ні комуністом, ні соціалістом. Про капіталістичний визиск можна знайти чимало і в публіцистиці ОУН-УПА. Власне, якщо взяти програму ОУН, ухвалену в 1943 році, там міститься чимало соціалістичних (в європейському розумінні) моментів. Але там йдеться і про багатопартійну демократію ось тут уже ОУН виглядає значно більш прогресивною, ніж Перон і Че Гевара.
Але при тому і Перон, і Че Гевара, і Роман Шухевич, і його син Юрій, який ішов 15 жовтня в колоні під червоно-чорними прапорами (практично такими ж, під якими воював Че на Кубі) всі вони передусім антиімперіалісти. Один лише цікавенький факт до відома членів організації Че Гевара: 24 лютого 1965 року, виступаючи на другому Економічному семінарі афро-азіатської солідарності в Алжирі, Че на весь голос звинуватив соціалістичні країни (тобто СРСР, НДР, Чехословаччину, КНР, Югославію тощо крім найзлиденніших Північної Кореї та Північного Вєтнаму в імперіалістичній експлуатації країн Третього світу.
Отож, виступаючи зараз у блоці зі спадкоємцями КПРС та під прапорами СРСР, українські геваристи підтримують адептів радянського імперіалізму у боротьбі проти антиімперіалістів.
Ну, приїхали, хлопці.
Ніде, в жодному відомому мені достовірному тексті, не зафіксовано, що Че Гевара вважав нормальним явищем ҐУЛАҐ.
Ніде не зафіксовано, що коменданте Че був сталінцем.
Так, він був лівішим за Сталіна і Мао в економіці (1966 року він звинуватив особисто Леніна в тому, що той заклав основу повернення СРСР до капіталізму й імперіалізму), але ніколи не маніфестував себе прихильником терору супроти цивільного населення, зачисток території чи депортації народів. А, до речі, до 1943 року ОУН (бандерівців), та, яка створювала УПА, також виступала за ледь не тотальну державну власність і проти різних видів капіталізму. Але потім, під час Світової війни, теоретики націоналізму придивилися до дійсності і подорослішали, у них минулася дитяча хвороба лівизни (так, ОУН в економічній царині була свого часу дуже лівою організацію, потім стала на майже класичні європейські соціал-демократичні рейки).
А ще Че Гевара був теоретиком партизанського руху такого руху, який врешті-решт створює партизанську армію, та, як уже було сказано, прихильником опори на власні сили у боротьбі за народну революцію. Ось що він, зокрема, писав у своїй спеціальній розвідці про партизанську війну:

На одному боці жменька гнобителів та їхній слуга в особі регулярної армії, добре озброєної і дисциплінованої, котра до того ж у багатьох випадках може розраховувати на іноземну допомогу, а також невеликі бюрократичні групи, які перебувають на службі у цієї купка пригноблювачів. На іншому боці населення тої чи іншої країни чи району. Важливо підкреслити, що партизанська боротьба це боротьба мас, народна боротьба; партизанський загін як збройне ядро виступає бойовим авангардом народу, його головна сила в тому і полягає, що він спирається на населення...
...Партизан це перетворювач суспільства. Він бере в руки зброю, керуючись гнівним протестом народу, який виступив проти своїх гнобителів, він бореться за зміну суспільного ладу, який прирікає його беззбройних братів на безправя і злидні. Партизан виступає проти чинних у даний момент інститутів і, якщо дозволяють умови, з усією рішучістю руйнує основу цих інститутів.

Якщо у когось буде бажання порівняйте ці думки з тим, що писали і про що говорили фундатори УПА і теоретики українського визвольного руху. Обіцяю, це буде цікаво.
А ось формула щодо сакраментальних пострілів у спину:

Існує не зовсім приємний вираз: Партизан-єзуїт війни. Цим хочуть сказати, що партизанам притаманні такі якості, як зухвалість, раптовість, схильність діяти під покривом ночі, котрі, найшвидше, є основними елементами партизанської боротьби. Звісно, це особливий єзуїтизм, який покликаний до життя обставинами, в силу чого доводиться приймати рішення, відмінні від тих романтичних чи спортивних концепцій, за допомогою яких намагаються переконати, що саме так робиться війна.

Іншими словами, партизанська війна, за Че Геварою, - це більш тяжка і менш моральна боротьба, якщо взагалі можна вести мову про мораль у воєнних діях, а не про певні, скажімо, правила. Але ворога у партизанській війні винищують поза правилами. І ворог щодо партизан діє так само. Так було на Кубі. Так було у Вєтнамі. Так було у Болівії. Так було в Україні.

Партизанська війна є одним із початкових етапів війни, вона розвивається аж моменту, коли партизанська армія, яка постійно росте, набуває характер армії регулярної. З цього моменту вона готова завдати вирішальних ударів по ворогу і добитися перемоги. Остаточна перемога завжди буде результатом дій регулярної армії, хоча зароджується вона в боротьбі партизанської армії.

Спинимо цитування, хоча й далі є чимало цікавого. Прошу зрозуміти мене вірно: я зовсім не хочу стверджувати, що Ернесто Че Гевара вступив би в лави УПА, якби йому трапилася нагода, хоча не буду стверджувати й протилежного. Адже ту роль, яку в Латинській Америці відігравав американський імперіалізм, на наших теренах відіграє російсько-радянський (а Москва, на відміну від теперішнього Вашингтона, не надто обтяжена комплексами політкоректності щодо своїх сусідів); а коменданте Че боровся з усіма імперіалізмами, які йому стрічалися на його шляху Дон Кіхота ХХ століття, як зве його дехто. Але от за іншу тезу готовий боротися з ким завгодно: проти УПА Че Гевара не воював би.
Так чому ж новітні українські геваристи (на відміну від тих, хто носив значок із портретом коменданте Че у смутні брежнєвські часи, і вже давно практично всі подалися в українські буржуазні націоналісти) так от, чому ці новітні прихильники свободи ідуть у політичні бої спільно із імперіалістами і тоталітаристами?

Богдан Казка