Земля й нелюди

Цій історії виповнився рік. Ліс навколо садового товариства «Еколог», членом якого я перебуваю з 1996 року, перейшов з підпорядкування Держлісфонду до Іванковичської селищної ради Васильківського району. На зборах товариства вирішили доприватизувати ділянки лісу біля вже приватизованих. За порадою нашого бухгалтера Тамари Олексіївни Арестович виготовленням документації на приватизацію займалося приватне підприємство «Проектземсервіс» на чолі з Ганною Дмитрівною Жарук.

Окрилений надією на збільшення своєї приватної власності я навідався до офісу «Проектземсервіісу», уклав угоду й заплатив авансом чималі гроші. Ганна Дмитрівна виготовила план-схему на доприватизацію ділянки площею 0, 079 га. Я одразу написав заяву до Іванковичської сільради з проханням надати мені в приватну власність 0,079 га землі біля моєї ділянки. Пані Жарук запевнила, що далі я можу не турбуватися, що сільрада ухвалить правильне рішення і вже незабаром я стану щасливим власником додаткових майже восьми соток землі.

Час минав, але рішення не було. На всі мої запитання: коли ж сільрада ухвалить рішення, бухгалтера Арестович відповідала, що все буде нормально. На всі мої пропозиції докласти власних зусиль до участі в прискоренні процесу, вона категорично заперечувала, мовляв я все зіпсую.

Врешті-решт, на початку літа Тамара Олексіївна повідомила, що голова сільради вимагає за кожну  приватизовану сотку по тисячі гривень на розвиток села. Я подумав, що 8 тисяч за 8 соток – це не так вже й багато і погодився дати ці гроші. А потім поїхав відпочивати в Крим.

Згодом Арестович зателефонувала мені, коли я знаходився в Феодосії, і повідомила, що гроші потрібні терміново, що вона готова заплатити свої, якщо я їх потім поверну. Я дав добро. Тоді я не звернув уваги на палке бажання бухгалтера заплатити за мене власні гроші. Адже в Києві я маю друзів і родичів, які б могли занести 1000 доларів до сільради. Таємниця відкрилася пізніше.

Отже, я повернувся з відпочинку, зібрав 8 тисяч і пішов віддавати їх Арестович. У відповідь почув, що потрібно не 8000, а лише 3000. Бо сільрада ухвалила рішення надати мені в приватну власність не 8, а 3 сотки. Решту - 5 соток - сільрада віддала чоловіку бухгалтера Арестович Миколі Сергійовичу. Я запевнив, що боротимуся за ці п’ять соток й залишив сільраду.

Я поїхав до «Проектземсервісу», де дізнався від директора Жарук, що вона не відає, чому так сталося, і додала, що їй мене шкода.  У пані Жарук дуже коротка пам’ять. Адже її організація виготовила за моїм замовленням план-схему на  0, 079 га землі, а потім без мого замовлення – ще на три сотки. Дивний потяг до роботи, навіть якщо вона на оплачена клієнтом… Жарук порадила мені звернутися до суду.

Голова товариства «Еколог» Юрій Хмільовський повідомив, що сільрада ухвалила рішення на підставі моєї заяви. Ця новина мене вельми здивувала, якщо не сказати більше. Іду до сільради. Секретар показує мою заяву. Дійсно, я її писав. Але цифри 0, 079 замазані білим коректором, а зверху іншим почерком написані цифри 0,033. Причому, ці цифри надто вже нагадують почерк бухгалтера Арестович. Він мені дуже відомий, адже я їй щомісяця плачу за світло.

Ситуація набула шекспирівського трагізму. Що робити? Правильно - дзвінок другу! Колега, який тісно співпрацює з правоохоронними органами, зробив своє резюме: це безумовно  кримінальний злочин. Відкриваю Кримінальний кодекс. Знаходжу статтю 190 «Шахрайство з метою придбання права на майно», від 5-ти до 12-ти років позбавлення волі.

Подаю заяву до Васильківської районної прокуратури, де виклав все, що написано вище і просив з’ясувати, хто ж сфальсифікував мою заяву, через що я втратив 5 соток землі.

За деякий час лейтенант Андрій Іщенко викликав мене до Васильківського райвідділу міліції. Тоді він дізнався від мене те що вже було відомо прокуратурі.

Згодом я отримав відповідь з міліції, де сказано, що міліціянти  не виявили складу злочину. До речі, половина тексту відповіді була повною брехнею, а половина не стосувалася суті питання. У постанові навіть не згадується про фальсифікацію моєї заяви.

У Васильківській прокуратурі мені пояснили: якщо я не згоден, можу написати скаргу на дії міліції, що я й зробив. В кулуарах прокуратури я зустрів в.о. Васильківського районного прокурора Вадима Савчука, розповів про свою проблему. Він підписав мою скаргу, й після цього справа зрушила. Щоправда, у дещо дивному напрямку.

Мене знову викликав лейтенант Андрій Іщенко і в присутності старшого товарища почав розпитувати вже по суті. Діалог був приблизно такий:

-       Хто порадив вам звернутися до «Проектземсервісу»?

-       Арестович Тамара Олексіївна.

-       Кому віддала вашу заяву директор «Проектземсервісу» Ганна Жарук?

-       Арестович Тамарі Олексійовні.

-       Хто заносив вашу заяву до Іванковичської сільради?

-       Арестович Тамара Олексіївна.

-       Кому відійшла земля, яку ви мали отримати?

-       Чоловіку Арестович Тамари Олексіївни!

В міліції взяли зразки мого почерку й наостанок пообіцяли, що ми ще зустрінемося.

За кілька днів мене викликав прокурор Вадим Савчук. Майже три години я пояснював йому і його помічниці свою проблему. Після зустрічі прокурор сказав, що проведе перевірку садового товариства «Еколог» і поверне спірні землі державі. Щоправда, вже під час роботи над цим матеріалом мені зателефонувала помічник прокурора і повідомила, що, очевидно, державі повернуть не всю спірну землю, а лише ті 0,033 га, які я отримав згідно своєї заяви, яку хтось сфальсифікував. Отакої!

А поки правоохоронці розгадують цей надзвичайно хитромудрий злочин із п’ятьма зниклими сотками, я мушу і собі ламати голову: хто ж міг підробити документ? Теоретично це могла зробити Ганна Жарук, якій я віддав свою заяву. Технічну документацію виготовляло її підприємство «Проектземсервіс». План меж на 0,079 га. виготовили 12 жовтня минулого року, коли я подавав Жарук заяву. План меж на 0, 033 га. був виготовлений 20 жовтня 2009 року. Отже, скоріш за все, фальсифікація відбулася в цей проміжок часу. Жарук не мала мотивації для підробки документа, якщо її  матеріально не стимулювала Арестович. Арестович мала мотивацію, але не могла це зробити без відома Жарук.

І чому правоохоронні органи так довго розбираються з цією справою? Можливо відповідь криється у високопосадових родичах Тамари Арестович. Як нам вдалося з”ясувати, вона є тещею секретаря делегації Верховної Ради України в Парламентській Асамблеї Ради Європи Андрія Корнійчука.

Замість епілогу: З однієї з новин я дізнався, що коли вдалося довести порушення з боку одного з міліціонерів, звільнили його й трьох його начальників. На відміну від Мустафи Наєма, я не вимагаю звільняти васильківських правоохоронців. Мені просто хотілося б, щоб вони сумлінно охороняли наші права.