Ера Водолія – льодовиковий період літератури
Нам випало жити на самому початку цікавою ери – Ери Скачування. Не важливо, скачування чого – нафти чи контенту – важливо, щоб качалося безкоштовно. Якщо вдуматись, на цьому сьогодні будується вся наша досить безглузда цивілізація. Кумедно також, що всі астрологи називають наш час переходом в певну Еру Водолія. Я не знавець астрології, але важко не погодитися, що з усіх знаків зодіаку саме Водолій – найбільш відповідний смисловий синонім до поняття Скачування. Та й сам він, як персонаж, надзвичайно загадковий: «зображується у вигляді людини з глечиком, що ллє воду». Що це за професія така – водолій? Який сенс лити воду собі ж під ноги? Здається ми починаємо здогадуватись…
Не так давно по інтернету знову пройшла хвиля копірайтних пристрастей: письменники підписували лист до Медведєва з проханням якось вплинути на засилля піратських бібліотек в інтернеті. Що викликало шквал обурень у піратів і читачів (що традиційно співчувають чомусь саме піратам, а не авторам улюблених книг). Насправді ситуація аж ніяк не вичерпується конфліктом письменника, який хоче отримувати гроші за свою працю, і читача, який упевнений, що будь-який продукт відтепер повинен стати безкоштовним. У двох словах нинішній конфлікт інтересів виглядає так:
Садівник вирощує помідори, покупці платять гроші. Так триває століттями, а потім у світі з’являється така собі гравіцапа, яка дозволяє потайки телепортувати помідори з куща прямо в свою тарілку. Садівник як і раніше працює, вирощує ті ж самі помідори. Покупці їх як і раніше люблять. Але гроші від покупців до садівника раптом надходити перестали. Обрив на лінії. Розумієте?
Зазвичай на цьому місці поборники антикопірайту починають кричати, що аналогія неправильна, оскільки помідори – товар, а інформація копіюється безкоштовно. Припустимо, що гравіцапа не зриває помідор з гілки, а лише потайки робить копію, залишаючи овоч неушкодженим. Але що це міняє? Нічого. Садівник працює, покупець їсть, але не платить. Садівник не може продати свої помідори – хто їх захоче купувати, якщо вночі можна включити гравіцапу і скопіювати безкоштовно цілий кошик, ніхто не дізнається і не доведе. Але гравіцапа може копіювати помідор тільки поки він свіжий і висить на кущі садівника – торішні помідори згнили або з’їдені. Аналогія буде зовсім повною, якщо розуміти, що вирощувати помідори дано в цьому світі не всім. Помідори, вирощені дилетантами, маленькі, зелені, і їсти їх охочих немає.
А що кажуть на це покупці? Покупцям не дуже комфортно на душі – вони ж розуміють, що відбувається. Їм прикро, але вони не готові зізнатися в крадіжці. І щоб приховати роздратування, звертають свій гнів на садівника. Ось що вони йому кричать:
– Садівник знахабнів! Краще б помідори вирощував смачні, а він вирощує відстій, від якого вже нудить, особливо якщо щодня їсти!
– Особисто ми взагалі ніколи не купували його помідорів, а тепер і поготів! Претензії садівника не до нас, але покричати на нього чомусь вийшли саме ми.
– Дурниці і маячня! Особисто я з принципу продовжую чесно раз в рік купувати у садівника один помідор! Упевнений, так роблять всі!
– Садівник бреше: безкоштовне копіювання помідорів лише підвищує їх продаж! Ми просто в цьому впевнені!
– Ми беремо помідори тільки спробувати! Якби нам сподобалось, ми б купили! Але нам не подобається. Кожен день на обід ми беремо три відра свіжих помідорів, надкушуємо і викидаємо. Жоден з ваших помідорів не хочеться купити, щоб поставити на стіл!
– Справжньому садівнику не потрібні гроші! Нам вони потрібніші! Цей садівник завжди буде вирощувати нам помідори заради помідорової ідеї! А якщо він чимось незадоволений – значить, садівник не справжній, крадіть у нього!
– У чому проблема? Його помідори ніхто не зривав, вони висять на гілці. Перестали купувати? А хто сказав, що їх повинні в нього купувати?
– 21 століття – століття безкоштовних помідорів!!! Ура-ура!!!
– Ті, хто крадуть помідори, все одно б їх не купили за гроші, тому що помідори їм не настільки потрібні! А чому у садівника зникли гроші, ми не знаємо.
– Садівник сам винен! Він повинен зробити так, щоб купити в нього помідори стало простіше і дешевше, ніж натиснути кнопку на гравіцапі, сідаючи за обід. Як? Поняття не маємо, нехай придумає.
– Хай садівник повісить на хвіртці ящик з написом «подайте скільки не шкода»! Ми просто впевнені, що в цьому ящику щомісяця будуть набиратись величезні суми! Ті садівники, які намагались вішати ящик і збирали копійки — брехуни або невдахи.
– Садівник повинен зробити щось таке, щоб нам захотілося купувати помідори, а не красти! Нехай він вирощує помідор у формі голови замовника. Нехай його помідори танцюють в тарілці кадриль. Нехай садівник ходить по дворах і співає жалісливих пісень.
– Хай садівник заробляє справжньою працею (укладанням печей, як ми), а помідори для нас вирощує ночами! Це єдине рішення нашої з ним проблеми, яке всіх влаштовує повністю.
– Садівник повинен зробити так, щоб куплений помідор виявився солодше краденого! Як таке зробити, якщо в житті завжди навпаки? Не знаю, я не фахівець, просто пропоную.
– Та пішов він до біса! У селі багато пацанів-початківців, які намагаються безкоштовно вирощувати помідори й самі благають красти те, що виросло! А хто каже, що воно неїстівне, той погано вибирав, там трапляються навіть червоні.
– Крали помідори і будемо! У садівника теж напевно лопата крадена, так що нехай заткнеться!
Ми коротко окреслили проблему, а тепер спробуємо її проаналізувати, обговоривши типові помилки.
Помилка 1: «Проблеми немає, нічого не відбувається»
Відбувається стихійний природній процес. Сьогодні змінюється інформаційний клімат планети, і якісь інформаційні види неминуче вимруть, а інші адаптуються. Зараз вже зрозуміло, що музика пішла в бік живих виступів, втративши ринок фонограм. Програми та комп’ютерні ігри зуміли виробити авторизацію, а в офісах – опираються на на закон, якого дотримуються навіть у нас. Кіно успішно розвивається за рахунок ефекту кінозалу і новомодного 3D. А от письменники виявилися вимираючою фауною, оскільки для них не знайшлося способу адаптації. Спочатку стихію стримувала незручність читання з монітора і накладність роздруківки. Але якщо ще три роки тому в метро народ читав журнали і книги, то сьогодні всі сидять із читалками і смартфонами. І абсолютна більшість контент не купує.
Помилка 2: «За гроші пишуть тільки погані письменники»
Це дуже зручна точка зору, особливо якщо погано знати історію літератури. Зрозуміло, якби письменникам не платили за працю, ми б не втратили Льва Толстого або, скажімо, Тургенєва. Зате швидше за все втратили б усіх інших: Олексія Толстого, Чехова, Булгакова, Гоголя, а особливо Достоєвського – от вже хто писав роман за романом у спробі вилізти з боргів. І навіть сам Пушкін дефіцит прибутків маєтку поповнював хорошими гонорарами. З тим же успіхом можна стверджувати, що за гроші грають тільки погані футболісти. А талановитий, який любить спорт, готовий грати безкоштовно. Але ж ми знаємо, що буває з футбольною командою, коли зникає фінансування.
Помилка 3: «Повинен бути спосіб конкурувати з піратами»
Не існує способу чесно конкурувати з нечесністю. Трохи краща ситуація за кордоном, але у нас в країні культу чесності немає взагалі. Музикант Вася Обломов поділився зі мною цікавим спостереженням: в будь-якому храмі можна купити свічку. Але в Європі це зроблено так: вільно лежать свічки, а поруч стоїть банка для монет з ціною. Логіка залізна: якщо ти прийшов у храм поставити свічку, значить віруючий. Взяти свічку і не заплатити не можна: Бог все бачить. Однак у храмах Росії ця логіка не працює – свічку міняє на гроші тільки продавець. Інакше навіть перед Богом знайдеться причина не розлучитися з копійкою.
Помилка 4: «Письменники продовжать писати без грошей»
Так. Але чому в тому ж обсязі? І чому саме книжки? «Заповітну книгу» письменник може писати в стіл все життя, а інших (деколи кращих) світ має шанс не побачити. При цьому до письменника на поріг стукає життя і благає писати – мильні опери, сюжети ігрових стрілялок, огляди прасок… Працюй, вигадуй ідеї, реалізуй письменницький талант, твою працю побачать мільйони, а ти заробиш добрі гроші! І якщо в письменника двоє дітей, кредит за машину і зйомна квартира, то він же не ідіот, щоб жити у злиднях, рік пишучи чергову книгу для пихатих мешканців «торрентів»? При цьому на книжковій полиці залишиться граф Толстой, бізнесмен Ліпскеров і ще пара безсумнівно талановитих і забезпечених авторів плюс море графоманів. У результаті письменництво стане асоціюватися з безгрошів’ям і рваними светрами (як сьогодні авторська пісня), і тоді підуть в інші галузі всі – без грошей працювати ще можна, без престижу – ні.
Помилка 5: «Література не може померти»
Пішли з будь-якої галузі гроші – галузь померла. Ось померла короткометражна мультиплікація. За часів Діснея окупалась, зараз – ні. Або повний метр, який можна крутити в кіно і продавати на DVD, або серіал за дешевою технологією. Результат: коротких завершених дитячих мультиків більше не роблять. Або дилетанти на колінці, або раз на п’ять років на випадковий грант. Хто винен, що діти не отримують нових мультиків для передачі «На добраніч діти»? Художники? ТБ? Діти? Рекламщики, які не можуть зібрати касу з дітей? Ніхто не винен, просто змінився інформаційний клімат, і деякі види померли.
А тепер повернемося до наших помідорів і спробуємо уявити, який прогноз очікує описаний світ?
Вирощування помідорів перестало бути заробітком. Зникла віковічна мрія всіх садівників: виростити такий помідор, щоб на ранок прокинутися багатим і знаменитим, і більше не знати потреби. Але помідори не зникнуть! Вони просто стануть іншими.
Число садівників в світі стрімко скорочується. У грядок залишаються божевільні фанатики і пенсіонери, які вже не мислять життя без лопати, гною і баночки для колорадського жука.
Розумним городникам хочеться жити, вони переключаються на вирощування сіна для великих радгоспів. Сіно гравіцапою красти збитково – витрати на електрику більше, а радгоспам сіно потрібно завжди і багато.
Юне сільське покоління до грядок не підходить: з дитинства спостерігаючи убогих городників, вони зрозуміли, що це непрестижне заняття, тому їдуть в місто.
По дворах ходять натовпи голодранців, випрошуючи пожертвувань на розвиток помідоробудування. Їх стільки, що їм вже ніхто не подає, а образ жебрака з лопатою давно став персонажем анекдотів і коміксів.
Городників від випадку до випадку спонсорують різні товариства та політичні рухи. Завдяки їм з’явилися помаранчеві помідори, фіолетові помідори, двоголові триколірні помідори, помідори у формі хреста і півмісяця. Смакові якості на другому плані — замовник платить селекціонерам за зовнішній вигляд.
Працю садівників фінансують і рекламщики, вимагаючи обклеїти поверхню фрукта наклейками, а в сердцевинку вкласти пробничок шампуню.
Асортимент якісних помідорів у світі стрімко скорочується. До двох. Світ отримує два непоганих овоча на рік, господині їх уже знають навпомацки. Вся планета ріже в салат день за днем один і той же овоч сезону. Його смак підігнаний так, щоб догодити переважній більшості. Два вдалих садівника купаються в славі, виступають на конференціях, за гроші проводять корпоративи. Обидва талановитих щасливчика живуть в розкоші.
Поруч – колосальний розрив: незліченна армія невідомих садівників ходить по дворах і благає красти їхні маленькі гіркі помідори. Деякі навіть пропонують гроші.
Міські дилетанти заздрять знаменитим щасливчикам. Багаті пани купують для себе і своїх дружин пишні дачі з грядками, розвішують на кущах величезні надувні помідори, фарбовані яскравою фарбою. Вони вкладаються в рекламу, купують рецензії в журналах і відгуки в блогосфері, щоб просунути координати свого городу для гравіцап. Питання престижу.
Підсумок
Як ми розуміємо, це все – реалії не тільки завтрашнього дня, але вже сьогоднішнього. І даремно радіють пірати: у світі діє закон збереження енергії, і тому вічний двигун неможливий – навіть якщо сам мотор легко копіювати. Дармової енергії не буває, просто маховик важкий, і пройде ще багато часу, перш ніж вал зупиниться. Але цей процес необоротний, і сприймати його ми всі повинні саме як стихію природи: в силу світових процесів в суспільстві та техніці для літератури настає льодовиковий період. А у телесеріалів, наприклад, розквіт. Добре це чи погано в кінцевому результаті – я б не став поспішати з оцінками. Ось тільки немає сенсу писати про це президентові, це його тільки засмутить.
PS: Мене питають, як особисто я до цього ставлюся. Відповідь: з розумінням. На написання цієї статті я витратив два робочих дні. Міг би написати фантастичне оповідання або розділ книги. У будь-якому випадку я на творчій роботі. Писати книгу набагато важче – там потрібно більше душі, статтю – простіше. Я б, звичайно, вибрав книгу. Але для статей працює економічна модель, а для книг – вже ні. І тому мій читач отримує статтю. Він прочитає її, покиває чи обуриться, випустить пару в коментарях, а через тиждень забуде. Але сьогодні саме ця пара крутить економічний маховик, а не читання книг з читалки. І якщо хтось повинен з цим боротися – то чому я?
