АПБ Україна: справа честі президента нові данні

А Н А Л І Т И Ч Н А  Д О В І Д К А

вивчення законності закриття кримінальної справи відносно посадових осіб АПБ «Україна»

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

1 жовтня 1992 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за ознаками ст..167 КК України ( в редакції КК 1960 року) відносно окремих посадових осіб АПБ «Україна». Підставою для порушення справи стали матеріали перевірки Вищого Арбітражного Суду України і Національного банку України про порушення законодавства посадовими особами АПБ «Україна» при підписанні договору про сумісну діяльність з науково-виробничою екологічною фірмою (НВЕФ) «Батьківщина», внаслідок чого банку та його клієнтам державним підприємствам і закладам було заподіяно матеріальну шкоду на суму більше 2 млр. руб.

Під час проведення розслідування встановлено, що 13 грудня 1991 року між АПБ «Україна» ( в особі Ющенка В.А.) та фірмою-посередником «Батьківщина» ( в особі Чекалова М.Г.) було підписано угоду № 1200/ВТЛ-1 з додатками №1 та №2 про спільну діяльність, яка полягала у проведенні конвертації через НВЕФ «Батьківщина» 2 млрд руб. банку «Україна» на 25 млн. дол.. США ТОВ «ДипСовГруп» ( належної громадянину США Докійчуку А.М.) в Московському відділенні Ощадбанку Російської Федерації по схемі: банк перераховує 2 млрд.руб. на рахунок ТОВ «ДипСовГруп», а «Батьківщина» прямим платежем перераховує 25млн.дол.США, які надійшли з ТОВ, банку.

Угода мала два додатки, які фактично приховували злочинну схему оборудки і надавали її учасникам можливість завчасно уникнути відповідальності за негативні наслідки. Зокрема: додаток № 1 передбачав акредитивну форму розрахунку, коли банк перерахував би кошти виключно після надходження 25 млн.дол США на його рахунок. Але в такому випадку посадові особи цієї махінації не отримали б можливості привласнити кошти. Додаток № 2 передбачав розрахунок платіжним дорученням, що надавало можливість отримувачу даних коштів використовувати їх за власним розсудом, не дотримуючись умов угоди. Єдиною перешкодою, яка б надавала можливість в законному порядку за канонами міжнародного права повернути кошти через суд, був оригінал платіжного доручення як беззаперечний доказ виконання даної угоди та безпосередньо вказував на осіб, які несли за це відповідальність. Слід звернути особливу увагу, що дана операція відбувалася саме тоді, коли держава Україна отримала свою незалежність та суверенітет ( 1 грудня 1991 року) і повернення коштів по даній угоді з іншої держави, якою стала Російська Федерація , стало «маревом» і давало можливість учасникам операції безвідповідально отримати надприбутки. Отже, уже під час підписання вказаної угоди, закладався фундамент для розкрадання коштів акціонерів АПБ «Україна», про що не могли не знати сторони Ющенко В.А. та Чекалов М.Г. Таким чином, з одного боку була дотримана загальна форма угоди, яка придавала їй законності, з іншого створено умови для подальшого розкрадання коштів у вигляді додатків, завуальовані під законну угоду.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що підписання договору було ініційовано Першим Віце-прем»єром України Масиком К.І., який ввів стороною угоди НВЕФ «Батьківщина» в особі Чекалова М.Г., погоджено з головою правління АПБ «Україна» Гетьманом В.П. і надано для безпосереднього виконання та контролю заступнику голови правління АПБ «Україна» Ющенку В.А. Отже на початковому етапі сама угода мала досить законний характер, з деяким корупційним присмаком з боку Масика К.І. І лише на стадії її укладення та підписання між сторонами ( Ющенко В.А. Чекалов М.Г.) виник злочинний умисел на розкрадання коштів, що пояснюється вищезазначеними аферами з додатками. Саме на це вказують Андронов О.Б. головний економіст відділу валютних розрахунків банку «Україна» та Гомжин М.Ф. головний бухгалтер банку, які попередили Ющенка В.А. про неможливість збереження грошових коштів за формою розрахунку платіжним дорученням. Тобто, на момент підписання договору Ющенко В.А. знав про дані ризики і в подальшому свідомо зробив все, якби злочинна схема спрацювала. Більш того, саме Ющенко В.А. переконав вказаних осіб про беззаперечне виконання умов договору посадовими особами НВЕФ «Батьківщина» та ТОВ «ДипСовГруп» і змусив підписати платіжне доручення № 197 від 18.12.91р. , що змінювало форму розрахунку по цій схемі.

В подальшому після підписання умов договору події розвивалися з космічною швидкістю: 17.12.1991 року Ющенко В.А. та Гомжин М.Ф. перераховують 2 млрд руб по акредитиву на рахунок ТОВ «Дип Сов Груп», але вже в цей же день Чекалов М.Г. в м.Москва повідомляє працівників АПБ «Україна» ( Андронова О.Б.) про зміну умов договору та ксерокопію ( а не оригінал) гарантійного листа за підписом Докійчука А.М. направляє на ім.»я Ющенка В.А. в м.Київ. Ющенко В.А., достовірно знаючи, що необхідно саме оригінал гарантійного листа для безпечного виконання угоди по телефону дає вказівку Андронову О.Б. провести розрахунок платіжним дорученням. Андронов О.Б. повернувся до Києва і за усною вказівкою Ющенка В.А. оформив та підписав платіжне доручення № 197 від 18.12.1991 року і в цей же день повернувся до Москви. На протязі останньої декади грудня 1991 року та на початку січня 1992 року за вказівкою Докійчука А.М. кошти були зняті з рахунків ТОВ «ДипСовГруп» та перераховані на рахунки відомих йому організацій та фірм , тобто легалізовані. В подальшому Ющенко В.А. став стверджувати, що оригінал гарантійного листа був на руках у Андронова О.Б., але його у нього «видурили» та викрали.

ХІД РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВИ:

Кримінальна справа №49-457 була порушена 01.10.1992 року заступником начальника слідчого управління ГПУ Литваком О.М. за ознаками злочину, передбаченого ст..167 ч.2 КК України ( в редакції КК 1960 року) з грубим порушенням норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, оскільки на момент порушення справи було зібрано докази, які прямо вказували на розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах ( ст..86-1 КК України), зловживання владою та своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки ( ст..164 ч.2 КК України), за які передбачено кримінальну відповідальність більше 10 років позбавлення волі та займати керівні посади на строк до 5 років. Крім того, у фабулі постанови про порушення справи невірно вказано навіть назву товариства, відносно посадових осіб якого слідчим порушувалася кримінальна справа. На самому початку розслідування слідчим обрано тактику виправдання посадових осіб АПБ «Україна» та обвинувачення інших учасників злочинної оборудки, які на той час стали громадянами США та Росії, що унеможливлювало фактично притягнення їх до кримінальної відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що Ющенко В.А. на самому початку був у «схемі злочину» і займав у ній ключову позицію. В той же час, починаючи з травня 1994 року слідство фактично стало «згортатися» - було виділено матеріали з кримінальної справи по обвинуваченню Докійчука О.М., Клочкова В.М., Чекалова О.М., Фрідмана М.І., Маргуліса А.І. для направлення за підслідністю до Генеральної прокуратури Російської Федерації ( так і не доїхали, оскільки були зупинені розслідуванням 18.08.1994 року ), залишено матеріали виключно по малозначимим епізодам. Хронологія прийняття рішень слідчим Генеральної прокуратури України Беліком А.П. вказує на те, що справа ним фактично не розслідувалася, а зібраним доказам не надавалося ніякого аналізу. Так 18 серпня 1994 року було закінчено проведення судово-бухгалтерської експертизи , висновки якої прямо вказували на схему злочину, визначали механізм розкрадання коштів в особливо великих розмірах та вказувало на осіб , які повинні були нести за це відповідальність. Однак, вже 14 серпня 1994 року, не очікуючи результатів експертизи ( які мабуть слідчому були вже відомі), Белік А.П. закриває кримінальну справу на підставі ст..6 п.2 КПК України - в зв»язку з відсутністю в діях посадових осіб АК АПБ «Україна» складу злочину, передбаченого ст..167 КК України. Видно не озброєним оком, що слідчий з особливо важливих справ ГПУ, приймаючи рішення у справ, навіть не вказав частини ст..167 КК, за якою він закрив справу, зменшуючи відповідальність осіб навіть в такому дріб»язку, як халатність. На думку слідчого 25млн.дол. США або 2 млрд. руб. не можуть вважатися для акціонерів банку тяжкими наслідками. В подальшому до таких хитрощів вдалися і інші слідчі, які приймали рішення у справі. Але приховати всього слідчим не вдалося. У виділених матеріалах справи ( т.64), які повинні були бути направлені для розслідування до Росії є дуже цікавий документ постанова про притягнення як обвинуваченого ЮЩЕНКА ВІКТОРА АНДРІЙОВИЧА, датована 20 квітня 1994 року. Отже закрити справу слідчий за ст..6 п.2 КПК України не мав законного права, оскільки ним було встановлено винну особу та пред»явлено їй обвинувачення у вчиненні кримінально-караного злочину, за який передбачено відповідальність на строк до 5 років та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років.

Слід зауважити, що система «очищення» Ющенка В.А., який в подальшому б міг заявляти « що ці руки нічого не крали» тривала. Із розслідуваної слідством справи зникли як сама постанова про притягнення Ющенка В.А. як обвинуваченого, так і постанови про обрання йому запобіжного заходу, допиту як обвинуваченого тощо.

Остаточне рішення у справі намагався поставити слідчий по особливо важливим справам Генеральної прокуратури України Байдалов Г.А., який спромігся з 02 березня 1995 року по 28 липня 1995 року у справі лише додатково допитати як свідка Ющенка В.А., а 31 липня 1995 року прийняв рішення « про закриття відносно замісника голови правління Агропромбанку «Україна» Ющенеко ( мова оригіналу - від авт.) В.А. по факту конвертації 2 млрд.руб. через НПФ «Батьківщина» і ТОВ «Дип Сов Груп» в 1991 році за ознаками ст..167 ( без частини авт.) КК України закрити за перебігом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності». Відносно інших посадовців банку справа була закрита в зв»язку з відсутністю в їх діях складу злочину.

Дане рішення потребує деякого коментарю : ст..48 КК України ( в редакції КК 1960 року) встановлює давність притягнення до кримінальної відповідальності. Як уже наголощувалося слідчими ГПУ умисно не було вказано частину обвинувачення ст..167 КК України, так як ч.2 передбачає відповідальність за настання тяжких наслідків у вигляді 5 років позбавлення волі ( як основна міра покарання) і 5 років займати певні посади ( як додаткова). Ч.1п.3 ст.48 КК України встановлює що « особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули 5 років, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше 5 років». От і підрахуємо : кримінальна справа з-за таких обставин повинна була бути закрита не раніше 13.12. 1996 року. Але не забуваймо, що 20.04.1994 року Ющенкові В.А. було пред»явлено обвинувачення, а так - перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності припиняється. Припустимо гіпотетично, що за вчинення злочину, що спричинило тяжкі наслідки Ющенкові В.А. дали максимальну міру покарання як основного, так і додаткового, то не важко підрахувати чи законно обіймає такого роду посаду Президент України Ющенко В.А., якщо ще в 2005 році він би повинен відбувати додаткову міру покарання. Це гіпотетично. Реально маємо те, що маємо. Як на мене, крапку в цій історії ставити рано, оскільки слідство ще має можливість виправити свої помилки закон дозволяє.

І останнє, цікавий документ під назвою «протокол додаткового допиту свідка Ющенка Віктора Андрійовича» від 28.липня 1995 року, де чорним по білому написано « В настоящее время я также согласен если уголовное дело будет прекращено в связи с истечением сроков давности привлечения к уголовной ответственности» і підпис «протокол мной лично прочитан, все записано правильно» дата.підпис . Як юрист хочу запитати : «навіщо у свідка питати дозволу на закриття кримінальної справи за строками давності?» І відповім : « погодження на закриття кримінальної справи за строками давності не потрібно. Це означає лише одне і слідчий , і Віктор Андрійович підсвідомо шукали вихід з ситуації, коли обвинувачуваний стає свідком, а встановлена винна у вчиненні злочину особа незаконно уникає відповідальності по надуманим підставам».

Старший радник юстиції Престорев С.А.

Джерело та документи: http://www.yuchenko2006.boom.ru/

Читайте також "Банк "Україна": справа честі

                             Наслідки "Справи честі"  Президента