Юрій Кравченко: самогубець, що поховав справу Гонгадзе?

Ми свідомо не зупиняємося на питання про те, чи була ця смерть самогубством. З цього приводу досі не має єдиної думки. Але судячи з того, в який спосіб відбувалося дослідження місця загибелі генерала, та той факт, що за цей рік інформації та доказів не стало більше, можна цілком припускати і іншу версію версію вбивства Кравченка.

У будь-якому разі, всім зрозуміло, що правду про цю смерть, ми ніколи не дізнаємося. Бо, якби існувало інше бажання, то вже зараз ми б бачили принаймні розслідування стосовно доведення генерала до самогубства. А підстави для такого розслідування були і залишаються. Всі пам»ятають, як саме перед свідченнями Кравченка тодішній ген прокурор Святослав Піскун вирішив оголосити на всю країну про цей допит. Наскільки це вплинули на те, що сталося 4 березня? невідомо. Навіть після відставки Піскуна про таке розслідування щось не чути.

Очевидно, що будь-які розмови про смерть Кравченка доволі незручні як для силовиків, так і для інших владних посадовців. І це навіть зважаючи на те, що ця смерть мала дуже серйозні наслідки для найрезонанснішої справи незалежної України справи Гонгадзе, оскільки саме ця людина була тією ланкою, яка могла дати свідчення та у правовому полі довести зв»язку між вбивством Гії та найвищим керівництвом країни. Саме в цьому була головна небезпека Кравченка.

І після року розчарувань стосовно того, наскільки розходяться декларації помаранчевої влади від того, що вона насправді робить, стає зрозуміло смерть Кравченка цілком влаштовувала і нинішніх очільників владного Олімпу.

Отже, ситуація щодо наших очікувань та сподівань стосовно перспектив справи Гонгадзе тоді, 4 березня 2005 суттєво відрізнялася від того, що ми маємо зараз. Тоді новий Президент обіцяв і цій країні, і Раді Європі і мамі Георгія, що світ таки дізнається правду

Тепер, після року недолугого розслідування та скандального судового процесу, який мало того, що виокремили від справи про замовників, так і ще й зробили фактично закритим, ілюзій залишається все менше. І все більше починаєш розуміти тих політиків, які скептично усміхаються, коли їх питають про перспективи розкриття справи Гонгадзе і суду над замовниками

За цей рікслідство реально просунулося вперед і у матеріалах справи з2явилося чимало нових важливих свідчень та доказів. Принамйні, їх стало більше, аніж те, що було зібрано за попередні 4 роки. Однак, переважно це стосується виконавців злочину. Для того, аби у правовому полі вийти на організаторів, необхідно долучити до матеріалів справи плівки Мельниченка таотримати свідчення тих, хто є їх фігурнатами.

Ці люди мають засвідчити, що між вбивством журналіста та розмовами, які зафіксовані на плівках Мельниченка, є реальний зв»язок.

Сам Мельниченко, який нещодавно побував в Україні, не продемонстрував особливого бажання свідчити щодо своїх записів, що визнала представниця Мирослави Гонгадзе у суді Валентина Теліченко. Самі фігуранти розмов теж не надто багатослівні. Литвин жорстко заперечує свою причетність до вбивства і тепер навіть має на руках судове рішення, де заяви Мельниченка про те, що «в нього руки по лікті в крові» є наклепом. Леонід Деркач взагалі зник з публічного горизонту. Його персоною з якихось невідомих причин вмить перестали цікавитися як правоохоронці, так і журналісти та політики. Можливо, це спричинено тим, що Деркачі батько та син - виявилися прозорливими щодо політичного орієнтування і вчасно підтримали «помаранчевих». В результаті Андрій Деркач навіть опинився на чільному сьомому місці в списках Соцпартії, яка неодноразово раніше закликала притягнути до відповідальності його батька. Тепер, природно, таких заяв не чути, а теза про те, що діти за батьків не відповідають цілком стала в нагоді Олександру Морозу.

Натомість саме Кравченко, по-суті, був єдиною людиною, яка могла сказати, чи давали їй наказ вбивати журналіста. Без цих свідчень та з відповідною демонстрацією «готовності» розслідувати справу, шанси появи відомих всіх країні людей на лаві підсудних дуже несуттєві. Навіть попри заяви Президента про «успіхи та поступ у розслідуванні».

Єдиним свідком, який може «дати хід» справі, залишається Олексій Пукач. Однак, завдяки позиції деяких осіб з генпрокуратури, Пукач зміг досить швидко вкотре зникнути від не надто пильного ока українських правоохоронців. І навіть у випадку його арешту, нескладно припустити, що прямого доступу у найвищі кабінети він не мав. Мав їх лише його безпосередній шеф нині покійний Юрій Кравченко...

Складно порахувати, скільки разів ми чули брехню у справі Гонгадзе та щодо всього ланцюга дивних смертей, які стали наслідком цієї справи. Очевидно, одне, ці смерті були не випадковими. Вони є частиною плану, який має на меті зробити неможливим повне розслідування справи Гонгадзе і ствердити тезу про те, що це «політичне вбивство, із тих які не розкривають».

Рік тому, у день смерті Кравченка ми поставили наступні питання:

Очевидно, що смерть генерал Юрія Кравченка була легко прогнозованою, оскільки він був найнезручнішою фігурою для замовників. Чому, усвідомлюючи все це, Генпрокурор на всю країну оголосив день і час допиту Юрія Кравченка? Чому Піскун, натякаючи, що він знає, де перебуває Кравченко, не забезпечив йому найретельнішу охорону, чому останні дні країна спостерігала безпрецедентний і, безперечно, свідомий витік інформації, яка насправді була таємницею слідства, що охороняється законом? Чому справу Гонгадзе оголосили розкритою, але лише на рівні виконавців? І нарешті, хто понесе відповідальність за те, що Україна, по суті, втратила шанс будь-коли дізнатися правду про замовників найрезонанснішої справи в історії сучасної України справі про вбивство Георгія Гонгадзе? Хто після цього пояснить все це рідним Георгія, після голосних заяв і оголошення про сотні привітань за розкриття цієї справи?

За цей рік ці питання стали риторичними, і ми усвідомили, що ніхто і не збирався на них відповідати

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації.