Реформи пропонують якнайрізноманітніші:

• дієві
• рішучі
• радикальні
• конкретні
• прості
• прозорі
• привабливі

Є навіть цілий «реанімаційний пакет» реформ. Біда в тому, що за цими  словами прихована  віра, що можливо замінити погане начальство на хороше, чесно зібрати кошти в бюджет, виплатити пенсії  і зажити щасливо.

Так от, як не прикро, але щастя, на цьому шляху не буде...

Поки відкрито це визнав тільки грузинський реформатор  Каха Бендукідзе, котрий намагався допомогти  нинішній українській владі започаткувати реформи.  «Ви або не розумієте, що вам хана, або розумієте, але вас усе влаштовує», - сказав він говорячи як про настрої які панують серед урядовців так і серед широкої громадськості. 

Найпаскудніше, що це доводиться говорити іноземцю, а українці як «маленькі» так і «великі» роблять вигляд, що взагалі не розуміють про що йдеться.

Наприклад, минулого тижня прем’єр міністр України Арсеній Яценюк пообіцяв чергову порцію «радикальних» реформ,  скорочення кількості податків і зміни податках ставок, які в одному місці стануть трохи нижчими, а в іншому трохи вищими. 

Наприклад, пропонується зробити з 22 податків 9. При цьому ті податки, які ліквідовують, будуть просто включені в склад тих, які залишаться. Так, екологічний податок, збір за першу реєстрацію авто, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на теплову енергію, пропонують включити в акцизи. Плату за користування надрами, за користування радіочастотним ресурсом та збір за використання води об’єднають в рентну плату. Податок на нерухоме майно і плату за землю пропонують включити в єдиний податок на нерухомість. Фіксований сільськогосподарський податок має поглинути єдиний податок. От і всі зміни.

Як велике досягнення подається маніпуляція зі ставками єдиного соціального внеску. Пропонується з рівня нинішніх 36,76-49,7% знизити до 37% або ж 41%. Це треба буде заплатити з мінімальної заробітної плати, а з усіх трудових доходів ще додатково 15% або 19% (зараз на 2 відсоткові пункти менша) податку на доходи фізичних осіб. Як кажуть наші колишні партнери росіяни: «что в лоб, что по лбу», або інакше кажучи ніякої різниці.

В загальному нічогісінько не зміниться, але прем’єр переконаний, що на відміну від арифметики в податковій політиці від перестановки доданків зміниться сума.

Але якщо не зміниться, то не біда, наступного року  (або навіть ще до нового року) можна буде провести чергову перестановку податків.

Арсеній Петрович гадає, що це допоможе дати народу вудку, якою той наловить собі карасів і не в якомусь там ставку тіньової економіки, а на широких просторах океану економічного зростання.

До певної міри, його можна зрозуміти, він з 18 років на начальницьких посадах тому й гадки не має, що вудка в народу давно є і він прекрасно рибалить. Але от показувати улов не хоче.  І не буде.

Як кажуть в Україні: нема дурних.

Напевне, якби Арсеній Петрович, робив кар’єру крок за кроком, а не відразу опинився у великих начальниках, то він би знав, що люди (а тим паче українці) не будуть віддавати більшу частину заробленого державі.

Ні-ко-ли.

Можливо хтось із високого начальства справді не здогадується (чи забув), але платимо ми доволі багато: 36%  єдиний соціальний внесок, 15% податок на доходи фізичних осіб.

Це вже 51% від заробленого.

Додайте  20% податку на додану вартість, який треба віддати при будь якій покупці. Себто окрім вищезгаданих 51%, ще 1/5 від отриманої  на руки зарплати  українець віддає державі.

Це ще мова не йде про акцизи на тютюн і алкоголь.

І навіть з усіма цими грішми уряд не може дати собі раду.

Між іншим, ще 150 років тому про це  писав  класик політекономії Джон Стюарт Мілль: хто не став би лінивим і безалаберним, якщо стан справ такий, що людина не має ніяких переваг з свого трудолюбства і передбачливості?

От і в Україні немає мотивації чесно і відкрито працювати. На жаль, складається враження, що український уряд відверто шукає дурників, які будуть віддавати йому більше половини заробленого.

А оскільки українці, таки доволі кмітливий народ, то давно зрозуміли потребу ховатися і обманювати, тому що по-іншому неможливо.

В іншому випадку  треба виправити собі відповідні документи, які дадуть право на пільги. І такі розумники є. Між іншим, 350 категорій населення має право на пільги, видано  20 мільйонів посвідчень.

Можна не сумніватися - дехто має декілька.

Одних тільки пенсіонерів 13,7 мільйона людей.  При цьому навіть після проведення підвищення пенсійного віку, середній вихід на пенсію в Україні з 50-т років, тому що десятки категорій громадян мають право на достроковий вихід, зокрема працівники правоохоронних органів, податківці і т.д. Окрім того,  половина всіх пенсіонерів України молодше 60...

І саме молоді пенсіонери отримують левову частку  пенсійних виплат.

Найбідніші пенсіонери в Україні саме найстарші. Проте, це мало хвилює їх «молодих» колег, які більше переймаються власними доходами, ніж ідеями  справедливості.

Головна ж ідея популярних в народі реформ полягає в тому, щоб примусити багатих заплатити більше, і підвищити виплати, пільги і субсидії власникам посвідчень пільговиків.

Більше того, ті реформи, які обговорюються серед української політичної еліти не виходять за межі того, що раніше пропонував Микола Азаров: зібрати більше коштів в бюджет, щоб виплатити  пільговикам найрізноманітнішого ґатунку починаючи від  власників-монополістів (тих самих олігархів), колишніх високопоставлених чиновників і закінчуючи «молодими» пенсіонерами. І все під гаслами: покращимо життя пенсіонерам і малозабезпеченим.

Всім іншим, хто прагне   більше заробляти і краще жити не залишають іншого вибору як  працювати, але  по можливості не показувати доходи. Інакше кажучи бути  в «тіні».

Картина сумна, але  не може не тішити те, що ми не перші і не останні на планеті, хто живе в такому режимі.

Знову ж так Джон Стюарт Мілль пише, що при порядках які панували у Франції до революції 1789 року  при відсутності захисту від поборів уряду, які накладалися під виглядом податків (в тому числі на оборону) землевласнику було вигідно здаватися бідним, а відповідно погано обробляти свою землю. Мілль був переконаний, що єдине відчуття небезпеки, яке повністю паралізує волю виробників, походить від уряду, або від осіб, наділених владою; від усіх інших грабіжників є надія захиститися.

Так от, головним наслідком революції були не ексцентричні страти на гільйотині, а те, що було  гарантовано захист прав власності, рівність перед законом і суд за законом.  Безпроблемним, як ми знаємо сьогодні, світ не став, але  французам розв’язали руки, вони почали багатіти, а їх економіка стрімко пішла вперед наздоганяючи тогочасного світового лідера Велику Британію. Яка в свою чергу, зобов’язана свої стрімким зростанням не тому, що вдало пограбувала колонії (грабували й інші, зокрема і Росія, і той же Китай, а результату щось не видно), а тим, що обмежила законами і традицією  виконавчу владу.

Власність  і результати праці  стало неможливо відбирати як тільки заманеться чиновнику. Щоб там не просторікував німецький журналіст  Карл Маркс про злиденний пролетаріат, але  британські робітники в XIX сторіччі багатіли з кожним роком. 

Можна не звертатися до такої давньої історії, а придивитися до досвіду Польщі початку 1990-х.  Навіть поміркована порівняно з радянською Україною соціалістична система управління довела країну до ручки.  В ситуації коли, ні керівництво, ні робітників, ані найменшим чином не цікавили результати їхньої праці, зарплата була гарантована, то годі було сподіватися на розвиток.  Проте при цьому жити хотілося краще, незважаючи на соціалістичні гасла про рівність і справедливість на прапорах.

Як наслідок, рівність перед законом, захист прав власності і справедливий суд стали квінтесенцією реформування. Звичайно  Лєшеку Бальцеровичу довелося побороти  інфляцію, провести масову приватизацію, скоротити субсидії важкій промисловості і т.д. Але сенс усіх реформ в Польщі полягав в тому, щоб створити стимули  до праці, до зростання економіки. 

До цього, при соціалізмі, як відзначає Лєшек Бальцерович в своїй статті «Про постсоціалістичні перетворення»  вся управлінська і ділова енергія  була спрямована  на пошук можливостей дійти до «верхів» і на корупцію.

Будь-який українець сьогодні знає, що головне, це дістати правильну довідку. А найцінніший документ це постанова Кабінету міністрів…

Безумовно для реформ потрібна макроекономічна стабілізація, але за Бальцеровичем, вже два наступні кроки - це  приватизація і радикальне скорочення бюрократичних і фіскальних обмежень для створення і розвитку приватних фірм.  Реформи повинні створити мотивацію до праці і викликати стихійний розвиток приватного сектора.

Аналогічна ситуація була і в Грузії. До 2003 року  досвідчений політик Едуард Шеварднадзе  керував собі країною латаючи і перелатуючи бюджет.  Грузини, які не менш кмітливі за українців, пристосувались, отримували купу пільг, субсидій, а також різноманітних мізерних доплат і хоча й були невдоволені, але не вірили, що щось можна змінити.

Аж тут прийшов Михайло Саакашвілі, привів Каху Бендукідзе і вони розтрусили це  корупційне царство.  Знову таки головна ідея реформ, це далеко не трішки підняти, або трішки опустити податкові ставки, по 3-4 рази на рік змінюючи бюджет держави. Ні, головне це прибрати перепони до праці, щоб грузини витрачали енергію не на пошук довідок,  вибивання пенсії і вигадування нового способу як сховатися від чиновника,  а працювали, заробляли і вкладали гроші.

І саме для цього треба ліквідувати злодіїв в законі -  бо вони не дадуть працювати, розігнати чиновників - бо вони знову таки, не дадуть працювати, а замордують  усіх своїми довідками. Після реформ в Грузії чиновники не мають права відбирати власність і перерозподіляти більше 50% доходів громадян, а в Україні можуть. І чергові зміни ставок оподаткування ситуацію не змінять. Більше того, виплата і підвищення пенсій не може бути пріоритетом роботи уряду.

Що може?

Створення стимулів до праці.

Українці повинні працювати, заробляти, а пенсії можуть рости тільки внаслідок зростання доходів працюючих. Більше того, при нинішній пенсійній системі пенсії, які вищі за середні зарплати, просто аморальні.

Інша справа, що навряд чи такі реформи можуть бути «привабливими». Скоріше навпаки, бо зачіпають інтереси великого прошарку громадян, які як раз, облаштувалися дуже  зручно.

Підсумовуючи, варто відзначити, що:

По-перше, реформи не бувають привабливими, навпаки, вони вкрай болючі і неприємні. Далеко не заради садистського задоволення, але тільки тому, що варто розуміти, що всіх задовольнити неможливо, є мільйони людей яких влаштовує нічого не робити і отримувати ренту у вигляді субсидій і пенсій, незважаючи на те, що за європейськими мірками це ще квітучі люди від 40 до 65 років;

По-друге, маніпулювання ставками податків, це не реформи, як і не були реформами зміни ставок оброку за часів кріпацтва.  Більше того, одних тільки перманентних маніпуляцій податками  достатньо щоб вгробити українську економіку;

По-третє, варто усвідомити, що  іншого виходу окрім як захистити власність, описати її в кадастрах, зробити доступної інформацію про неї для громадян і заборонити чиновникам власними рішенням відбирати її, немає.

Нині біда України, навіть не в тому, що Бендукідзе  не побачив реформ, справжня трагедія  в тому, що ніхто з політичного класу навіть про них думає, не те що не говорить. Тому, як не прикро, навіть коли Україна виграє війну на Донбасі, головні проблеми залишиться з нами.

І виглядати вони будуть далеко не привабливо. 

Еспрессо ТВ