Небезпечні загравання президента

По-перше, суспільство не побачило підстав для такого рішення. Так, ми знаємо, що за законом та конституцією підстава може бути одна - свідоме набуття громадянства третьої країни. Але ж це треба довести. Щоправда, закон тут кульгає. Не маю жодних сентиментів до нині вже не українців, чиї прізвища фігурують у президентському указі. Але чи доведено в якомусь суді, що вони набули другого громадянства? Або ж президент керується роздруківками ксерокопій й статтями з інтернету? Чи проводилися дослідчі перевірки цієї інформації, чи відкриті кримінальні провадження, чи засуджено людину? Біс його знає. Позбавили – то й позбавили… Ви будете здивовані, але президент може позбавити громадянства особу лише за наявності підстав. Що це таке, хто окрім президента чи його радників має оцінювати достовірність цих підстав, підміняючи суд? Закон мовчить. Є процедура встановлення фактів у суді, чи було її застосовано? Сумнівний спосіб боротьби з «поганими хлопцями».

Як на мене – це доволі тривожний прецедент, коли людина поза судом, просто рішенням однієї персони – президента, отримує сувору кару: позбавлення статусу громадянина. На місці тих чотирьох, які нині на слуху, міг опинится той, хто просто незручний президентові: чому б і ні? Звинувачували ж колись Порошенка в тому, що він скасував указ про надання громадянства Саакашвілі, хоч тоді суспільство отримало пояснення: Міхо заповнив ті документи не власноручно, хоча закон цього не дозволяє однозначно.

Водночас, нам не пояснюють логіку, за якою покарано саме цю четвірку. Так, загальновідомо, що Андрій Деркач – великий поціновувач руського миру. Але чим «гірші» такі кандидати як, скажімо, Сівкович або Сацюк?.. Всі вони, напевно, сидять десь під москвою, паряться в тих самих лазнях й гуляють з російськими паспортами в однакових ресторанах. Може ці українські громадяни  – на черзі, а може «повирішували питання»? Назагал маємо грандіозне поле для корупції та внутрішньовидової боротьби: запустили сканкопію роспаспорту в інтернет – й конкурент позбавляється українського громадянства, йому вже не до українського бізнесу…

Але може виникнути протилежна ситуація: комусь дуже вигідно у примусовий спосіб позбутися громадянства. Наприклад, щоб позбавлення громадянства «анулювало» його борги й зобов’язання в Україні. Особливо, якщо підставою є набуття громадянства Ізраїлю та/чи росії. Ці своїх не видають.

Для переконливості процитую конституцію росії:

«Статья 61 1. Гражданин Российской Федерации не может быть выслан за пределы Российской Федерации или выдан другому государству. 2. Российская Федерация гарантирует своим гражданам защиту и покровительство за ее пределами.»

То що ж це виходить: наш президент власноруч передав поганих хлопців під захист поганої расії?.. Й раптом ми захочемо покарати колишнього українського громадянина за раніше скоєний злочин, то матимемо багато клопоту з екстрадицією і нульові шанси на успіх. За міжнародною практикою громадянин іншої країни має бути покараним судом власної держави. Український суд не має стосунку до іноземного громадянина. Давайте будемо відвертими: фактично у такий спосіб президент власноруч руйнує принцип невідворотності покарання у своїй країні.

Інша справа, коли людина за власним бажанням позбавляється громадянства – отоді її перевірять по повній, аби не залишала за собою боргів та не закритих справ, розлучаючись з нелюбою батьківщиною. Може кредит в банку не виплачений, може з партнером по бізнесу точиться судова суперечка, а може на людині купа неоплачених штрафів за порушення ПДД й податки він три роки не платив. Нє-нє, звільнення від громадянства має поєднуватися з відшкодуванням боргів.  Але примусове позбавлення фактично всі ці претензії анулює. Особливо, коли людина не арештована й перебуває за межами України.

Таке вальяжне ставлення до закону й до своїх громадян, якими б вони не були (а ви доведіть, що вони погані) вкрай небезпечне. Передусім з огляду на права людини. Тут безліч можливостей для зловживань. Й це фактично реклама нехтування законом, процедурою у виконанні першої особи держави. Ця зневага до Закону вперше відчутно вразила, коли влада розпочала непримиренну боротьбу з «олігархами». Саме визначення цього поняття – розмите, рішення приймає бозна хто – СНБО. Це не більше ніж дорадчий орган, покликаний випрацьовувати стратегії, готувати аналітику для Офісу Президента. Пан Данілов, який не вилазить з телеекранів, по суті у тому самому статусі, що й Арєстович – він є радник й не більше того. Але той самий Данілов, згадаймо – наклав санкції на Тараса Козака-власника низки проросійських телеканалів, який також фігурує в Указі президента про позбавлення громадянства. Але ж за законом, підстава для санкцій єдина – терористична діяльність.  Так, в пресі згадувалось, що СБУ викрило схему постачання фірмами Козака вугілля з ОРЛДО. Минув майже рік. Досі вироку по справі немає. Влада, не довівши, що Козак терорист, додатково позбавляє його громадянства, юридично відпускаючи під крило росії. Бінго!

До речі, нині триває суд за ініціативи судді Львова, який оскаржує своє зміщення з посади голови Касаційного господарського суду. СБУ заявило, що триває перевірка щодо отримання Львовим росгромадянства. Перевірка не завершена, суддя відсторонений й тепер судиться.

Наголошую: я не є захисником козаків-деркачів-медведчуків. Всі зрадники мають бути покарані. Але за законом. Інакше на нас чекає правове свавілля. Й у цій атмосфері неодмінно з’являться невинні жертви. Чому покарання за кишеньковий злочин призначається в суді, там є змагальність сторін, а терористом призначає радник Данілов, громадянство забирають без суду й слідства?

Шкода, що в українському суспільстві безпрецедентне рішення президента не викликало слушних запитань: на яких підставах, які наслідки, де обгрунтування?.. Тому влада діє відповідно, без пояснень: піпл схаває й радітиме черговій перемозі над колаборантами й олігархами.

 

Автор дякує правнику Валентині Теличенко за безцінну співпрацю у підготовці цього тексту.