За все треба платити

А ще незрозуміла загальна реакція українців на рішення Саміту НАТО щодо нашої країни. Уолес хамив, Ф-16 будуть не раніше наступної весни, а Байден не схотів аби нам зробили пропозицію щодо вступу в альянс … Тим часом точаться чутки, що до завершення свого строку Байден хоче протягнути у конгрес рішення про надання нам 60 (!) мільярдів доларів допомоги на наступний рік.

Зі свого боку ми продовжуємо наполегливо  клясти Захід за недалекоглядність, відсутність емпатії, звинувачуючи у смерті наших військових й цивільних. Вони не дають нам далекобійні ракети, тому ми не можемо зруйнувати Кримський міст. А тим, що дають забороняють бити по території росії.  Чому не дають – нам не розповідають. А рідні очільники не розповідають де ж наші ракети: «Нептун», «Грім-2» й стратегічна «Коршун-2».

Завдяки жадібним американцям ми змогли уникнути катастрофи більшої за трагедію Каховського водосховища: повний енергетичний параліч Києва. Дівізіон «Петріот» врятував киян від обстрілів, а місто від спустошення. Ви не цікавилися вартістю цієї диво-техніки? 1 млрд доларів. Якби ми рятувалися за власний кошт, то кожен киянин мав би скинутися на «Петріот» по 250 доларів. Але скинулися американські податкоплатники. Німецькі також скидаються, й французські, й британські, чия фраза так збентежила нашого Гаранта і всіх українців….

Цей британський служака Уолес, звісно, міг бути дипломатичнішим й сказати щось на кшталт: «За все треба платити». Але ж ми платимо найдорожчим – життям українців, інфраструктурою, що руйнується. ОК, скажуть наші донори: заплатіть грошима – ми дамо більше ракет, танків, ППО. Але в нас немає грошей! То розробіть й зробіть те ППО власноруч. Та в нас жиш війна! Але раніше війни не було – чому не розробили?..

Українці показали себе гідними воїнами, але поганими державниками, промисловцями, управлінцями, стратегами. Нам нема чого запропонувати світу окрім свого героїзму, а світ розраховується із нами так, як вважає за потрібне.  Можете воювати й проливати кров? Ось вам зброя, ми за три місяці збудуємо для вас зброярські виробництва, яких ви не спромоглися збудувати за тридцять років. Але щодо решти - не варто сподіватися, що з настанням миру відбудеться диво й Україна розквітне. Танки й ракети, які ми почнемо виробляти, не можна з’їсти й на них не поїдеш у відпустку. Проте, їхнє виробництво – дуже дороге задоволення: готуймося ще вужче затягувати паски, платити ще більші податків (скажімо, як в Ізраїлі – 45%) й або щось змінювати, або деградувати далі. Всі готові?

Фактично ми сьогодні платимо життями й зруйнованими територіями за кончі заспи замість ракет, за вщент деградовану судову гілку влади, занепадаючу промисловість, за марнослів’я замість реальних справ і реформ, за хабарі – тих, хто бере і тих хто дає, за хамство на кожному розі – від міністерських кабінетів й телеефірів до спілкування в соцмережах. Платимо за те, як обираємо собі керманичів – аби був приємний чолов’яга, як ведемо себе за кермом, як паркуємося й взагалі за сповідування  принципу «а мені так вдобно». Платимо за лотки з сигаретами й цибулею на велодоріжках й велосипедистів на пішоходних тротуарах. А ще платимо за позицію: от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад із тими олігархами й продажними суддями, мєнтами, сантехніками, перукарями, чиновниками, депутатами й Єрмаком. Платимо за церкви на місцях, де мали б бути сквери й дитячі майданчики, за шанхаї всюди, за хаотичну забудову (хтось же ці квартири купує…). Платимо за навчання заради диплому, коли чиїсь родичі пишуть неоковирні підручники, чиїсь діти по них вчаться, а їхні батьки дають гроші на успішну здачу екзаменів, а викладачі беруть, беруть, беруть… Дуже багато платимо за посаду заступника директора «Укроборонпрому» Мустафи Наєма, який жодного стосунку до промисловості не мав, а ще маємо заплатити за 31-річного директора «Укроборонпрому» з досвідом роботи вісім років.

Через півтора роки війни не спостерігається тектонічних змін у суспільній свідомості. Всі хочуть жити як раніше, аби тільки війна скінчилася. Але якщо житимемо так само – вона не скінчиться ніколи. Рашисти не улетять всі у космос, а ми не станемо сильнішими: оце гарантує, що вони повернуться.

Щодо Заходу – не вважаю, що там надто вже побоюються рашистів. Останні дні одна з головних новин за порєбріком – зняття скальпу двома дикунами з хлопчини, колір волос якого їм не сподобався. Це той самий пригожин з кувалдою, тільки статусом понижче. Європейці й американці дивляться зверху на це здичавіле стадо й мріють про одне: отримувати звідти дешеву сировину, так потрібну у протистоянні з Китаєм. А якщо довести рашистів до міжплемінних воєн, поставки можуть остаточно припинитися. Тому нас й надалі будуть підтримувати у дієздатному стані, але не настільки аби розвалити Рашу. Добробут українців не входить у коло інтересів наших партнерів – тут маємо потурбуватися самі. Але поки що можемо запропонувати лише войовничий дух й ненависть до всього, що розташоване за порєбріком. Може цього й достатньо для національної гордості, але для людського життя – ні.