Поліцейські з тонкою душевною організацією

Хочу нагадати поліцейському начальнику, що поліцію також не люблять вбивці, гвалтівники та грабіжники. Бо така у поліції функція – примус, контроль дотримання законів країни.

То що ж робить? Втечуть всі поліцейські – населення сконцентрує ненависть на ТЦК-шниках, ще комусь, хто виконуватиме обов’язки поліції з мобілізації. Чому поліцейський начальник відмовляється від виконання його підлеглими покладених законом обов’язків й досі не звільнений?

Чи можна виправити ситуацію, примусити поліцію діяти згідно закону? Звісно! Все, що треба, на думку Фацевича – дати більше грошей. За його словами, сьогодні платять надто мало: близько 20 тисяч ставки плюс десять тисяч на час військового стану. Мало, хочеться більше. Де взяти – Фацевич не каже. Може лікарям, листоношам чи сантехнікам платять більше? Може їм так саме доплачують «військові» десять тисяч? Ні.

Поліцейська служба ніколи не стояла в розряді високооплачуваних. Й зазвичай, служать в ній не випускники Оксфорду. Так у всьому світі – середня платня для працівників посередньої кваліфікації. Всі хочуть під час війни більше грошей. От очільник БЕП теж хоче, бо середня зарплата у понад 50 тисяч для його підлеглих то замало, звідси й низькі показники роботи… Хто наступний у черзі за грошима?

Заява Фацевича фактично є закликом не виконувати закон й професійні обов’язки. Це дуже схоже на шантаж влади й суспільства: не дасте грошей – провалимо мобілізацію, програємо війну. Чи не хотів би Фацевич слідом за своїм попередником Жуковим написати рапорт про відставку, бо не здатен організувати роботу, бо виправдовує невиконання поліцією своїх функцій?

Але ж заступник голови Нацполіції лише повторює тезу начальника Івана Вигівського, який наполягає: поліція не здатна забезпечити функції з мобілізації. Мовляв: некомплект, багато додаткової роботи… «Ми завжди у полі зору людей, і завжди боролись за високий рівень репутації. І саме нам після закінчення війни і далі працювати з населенням", - каже Вигівський. Коротко кажучи, поліцейське керівництво витирає ноги об закон й відверто відмовляється від виконання своїх обов’язків.

А що Верховний головнокомандувач, його все влаштовує, він збирається вирішувати проблему на п’ятому році війни?..  Схоже – ні.

На цьому тлі напруження у суспільстві сягає межі. Й апетити тих, хто залучений до дикої мобілізації також. Вже сформувалися повноцінні банди з титушні й працівників ТЦК, які системно займаються рекетом військовозобов’язаних.

Зі свідчень мешканців Ровенщини поруч із самим кордоном, на територію Білорусі нестримним потоком йдуть ухилянти. Вартість втечі – понад 10 тисяч доларів. Раніше білоруси радо сприяли цьому процесу, допомагаючи у такий спосіб своєму російському партнерові. Але останнім часом через «ажіотажний попит» й білоруси почали брати гроші з втікачів.

Все, що відбувається із мобілізацією – це хаос, бєспрєдєл й багатомільярдний бізнес. Можна лише робити припущення: це зроблено свідомо чи від нездатності навести лад, організувати роботу державних структур? Очевидно одне: населення тяжко хворе біполярним розладом, воно не бажає йти на принизливий мир й водночас не бажає йти на війну. Здається, політичне рішення щодо перебігу війни, є: будемо стояти на своєму. Але рішення без чіткої реалізації нічого не варте. Держава розвалюється на очах, поліція ігнорує свої обов’язки, бо «боряться за репутацію й працюватимуть із населенням після війни».

У такій ситуації у нашого маленького диктатора існують лише два шляхи: або примусити державну систему працювати, або вести країну до миру. Бо нині вона під подвійним ударом: зовнішнього й внутрішнього ворогів.