Як нам розбудувати суверенну Україну?

Напевно єдине, що мене зацікавило у слововиверженні Мендель, це її свідчення, що з самого початку Зеленський заявив: українці не доросли до демократії. За всієї неповаги до персони Найвеличнішого мушу констатувати: тут наші погляди збігаються. Вже писав чому так й як жити далі. Якщо коротко: Україна, як держава, має два виходи - диктатура й зовнішнє управління.

Зеленський обрав диктатуру з самого початку, якщо вірити Мендель, бо з її слів одразу після виборів він заявляв: ми тут назавжди. Й отут я із Зе категорично не згодний. Нахєр такого вождя із його поцоватою диктатурою: вже всім притомним очевидно на що він здатний й до чого може дійти.

Я особисто – за зовнішнє управління. Але тут зі мною вже не згоден Президент, який робить усе, аби цього не сталося.

Розберемося: що таке зовнішнє управління й звідки в нього ноги ростуть? Гроші – ось неспростовний марксовий базис. За понад три десятиліття незалежного госопдарювання ми довели, що не здатні на державне будівництво. Вся новітня історія Україна пролягає звивистим шляхом від одного кредиту МВФ й вливань USAID до наступних. Гроші брали всі: державні установи, громадські організації й фермерські господарства. Але ж гроші не дають за карі очі. Їх дають за зобов'язання не лише фінансові, але й за гарантії впровадження реформ. Але часто-густо такі реформи стають поперек горла пануючій на цей момент кодлі. Всі роки нам вдавалося гроші брати, а зобов'язання не виконувати, до стандартів західних демократій не наближатись.

Грантодавці роблять, що можуть: наполягли на створенні силових структур, які працюють за вказівками з Брюселя й Вашингтона, пишуть міндічів-єрмаків, оголошують в розшук… Вони наполягли на створенні наглядових рад у ключових держкомпаніях, куди всадили власних наглядачів. Захід утримує армію громадських активістів, а просто кажучи – грантоїдів, які формують громадську думку, їх дедалі більше у владі. Найяскравіші приклади – знаний залізничник Лєщєнко й славетний будівельник Наєм.

Все це не допомогає. Ледве США вирішили припинити військово-фінансову підтримку України, як Зе-хуцпа сягнула небачених висот. Немає грошей – немає зовнішнього управління. Ми якось самі, наш вибор – диктатура. Але ми завжди були, а тепер й поготів бідні як церковні миші. Європа вирішила, що додаткові 30 млн біженців з України й наближення Раші до кордонів ЄС – це не прийнятно. Тому відтепер живемо й воюємо за рахунок європейців. Й ті, звісно, так саме вимагають змін, наближення до стандартів Євроспільноти, обіцяють план Маршала, прийняття до ЄС й Союзу захисту комах.

Наш пересидент знов не згоден. Гроші бере, розписані на роки плани реформ ігнорує. Звісно, йому дошкуляють перманентні скандали навколо топ-оточення Гаранта, розбудові диктатури шкодять писульки всіляких шабуніних. Все це він глушить шаленою пропагандою, вже з'вляються структури з протидії грантоїдству й шабунінгу. Чому аж ніяк не проявляється громадська активність у царині використання бюджетних та кредитних грошей? Тому що за це ніхто не платить – ані європейські посольства, ани Банкова. А інакше в Україні не буде громадського руху: для збіднілих й здичавілих суспільств це не характерно. Для цього має зрости рівень забезпечення простого українця. А хто ж дасть йому зрости, коли «Династія» стоїть недобудована»…

Вважаєте, я не правий? Тоді з завтрашнього дня відмовляємося від західних кредитів, на всіх грантожерів чипляємо ярлик «іноземного агента» (кими вони за фактом є) й беремося за розбудову вільної незалежної України під орудою того, чиє ім'я відоме всьому прогресивному людству. Але перед початком будівництва раджу вивезти куди подалі дітей, старих, закупити солі, сірників й багато мівіни.