Битва за Київ Олени Золотарьової

В той час, як наше військо, відкинувши ворога від Києва на початку війни, продовжує свою героїчну справу на Сході та Півдні, в столиці не припиняється війна за контроль над Києвом. Шахраї-забудовники, молоді й наглі тусовщики, терті бариги із статусами політиків-активістів-благодійників тихо й наполегливо захоплюють владу над містом, крадучи у киян їхні сквери, провулки, тротуари, прибудинкові території… Кияни пручаються, проте сили не рівні: влада на боці внутрішніх загарбників.

Напевно кожен киянин може згадати не одну подібну історію, але ми зупинимося на абсолютно дикунському випадку, коли ігнорується всі вимоги закону та моралі. Ця історія просто зараз розгортається в  самому серці столиці. Фактично йдеться про діяльність в Києві сталої ОЗГ із захоплення комунальної власності. На чолі цього угруповання стоїть фальшива благодійниця, голова асоціації, двічі кандидатка в народні депутати, потужна представниця готельно-ресторанного бізнесу разом із сином та партнерами. Немає жодного сумніву, що до складу ОЗГ входять чиновники КМДА й представники «реформованої» поліції.  

Перейдемо до подробиць.

Вулиця Басейна – одна з архітектурних та історичних перлин Києва. Про одну цю вулицю можна написати цілий роман, але ми зупинимося на єдиному будинку №3. У сусідніх будинках, доречі, серед інших народилися Рейнгольд Глієр й Голда Мейєр. А сам прибутковий будинок за адресою Басейна, 3 був збудований у 1911-1912 роках. Він внесений в реєстр пам’яток архітектури й історії за наказом Міністерства культури від 29.12.2016 № 1273 як пам’ятка архітектури й історії, охоронний номер 995-Кв.

Будинок вельми цікавий з архітектурної точки зору й планування. Фактично, це комплекс житлових будівель, об’єднаних в ансамбль, фасадна частина якого виходить на вулицю Басейну, а решта ховається у дворах, які розділені двома арками.

Цікавинки починаються вже з фасадної частини будівлі. Нині фасад обкладений новенькою плиткою, яку прикрашає величезний надпис «Басейна, 3».

Але це не просто адреса, а назва готелю, власницею якого є така собі Олена Леонідівна Золотарьова. Доволі типова персона для бізнес-шахрайського середовища сучасної України.

Золотарьова володіє кущем різноманітних компаній – від готельного бізнесу, клінінгу й готельно-арендної діяльності до … громадської та благодійних організацій. Можна сміливо назвати її громадським діячем широкого профілю, принаймні юридично. Вона й голова Київського обласного осередку Всеукраїнської спілки «Громадський парламент жінок України», й голова Асоціації незалежних постачальників електричної енергії, й співзасновник благодійного фонду «Енергія добра» (заснований у Шахтарську Донецької області)… А ще вона входила до громадської ради податкової служби, а колись крутилася біля Анатолія Кінаха – глави асоціації промисловців та підприємців – отака всебічно обдарована, дуже енергійна жінка на сьомому десятку життя.

Втім, попри активну громадську позицію, пані Золотарьова не згадується ніде – ані своїми заявами, ані результатами багаторічної діяльності її численних фондів. Маємо всі ознаки фіктивної діяльності. В дійсності Олена Леонідівна – активний гравець на ринку столичної нерухомості, а решта – то її юридичне прикриття. А прикривати є що.

Бізнес іде непагано: чималі статки двічі дозволили їй взяти участь у парламентських змаганнях. Обидва рази – в ролі самовисуваниці, й обидва рази – невдало.

Отже, на чому наша героїня робить гроші? По-перше – скупівля нерухомості у трикутнику вул.Басейна-Крутий узвіз-Кропівницького. Тут в неї та її сина зареєстрована низка фірм по обслуговуванню та аренді нерухомості, тут вона «покращує» зовнішній вигляд будинків, в яких має квартири, а водночас починає привласнювати комунальні площі, відкривати в них офіси й ресторани й послідовно робить життя мешканців нестерпним. Зазначимо: значною мірою у будинках живуть старі люди з мізерними статками, у багатьох ще встановлені дореволюційні дерев’яні вікна. Уявіть як живуть ці люди під перманентні матюки й ревіння музики… У такий спосіб легше скуповувати квартири у районі, царицею якого стала пані Золотарьова родом з донецького робочого містечка Шахтарськ.

Відбувається це за сталою схемою столичних редйдерів. Купивши квартиру вона насамперед вимуровує грандіозний балкон попри статус історично-архітектурної пам’ятки й відсутність дозволів. Саме це вона зробила в двох своїх квартирах у будинку по Басейній,3 розташованому в глибині тихого двору.

Цей грандіозний балкон виходить в глибокий задній дворик будівлі, який теоретично належав столичній громаді. Але невдовзі вхід до нього перегородив незграбний сарай, зведений за велінням цариці Басейної Золотарьової. Минув рік  в сараї відкрився бар, а у перекритому дворі – літній майданчик до нього. Все це добро Золотарьова начебто здає в аренду двум молодим й наглим рестораторам… Але чомусь компанія цих рестораторів зареєстрована сама в цьому будинку. Що цікаво: невдовзі після захоплення будинку Золотарьовою, його «поділили» на дві частини: «3» й «3А». Можна припустити, що зроблено це було саме задля махінацій з нерухомістю й прибудинковою територією. Адже з будинком, що входить до реєстру історичних пам’яток, такі оборудки робити складніше. Але, в реєстрі пам’ятка проходить за адресою Басейна, 3. А от Басейна, 3а – відсутня. Бінго!

Далі просто. Країна другий рік воює, ресторани приглушили музику у закладах, або ж повністю її вимкнули. Але у Золоторьової – цілодобове святкування. З п’ятниці до початку наступного тижня в будинку №3 й сусідніх жити неможливо. Бармени врубають музло на повну й веселяться до ночі. Інколи – навіть після початку комендантської години у дворі оруть, матюкаються, а хмаринки драпу накривають все навкруги. Після десятої вечора двері в бар зачиняються й вхід лише для своїх – через під’їзд із кодовим замком та квартири, що належать Золотарьовій. Що відбувається у тих квартирах – нікому невідомо – споживання нарко, азартні ігри, чи це місця короткочастних побачень – знає лише власниця. На місці диверсантів я б залюбки арендував в неї таке чудове житло…

З поліцією Золотарьова все повірішувала. Наряди просто не приїджають на виклики, навіть коли йдеться про порушення вимог комендантської години. Відповідь чергової за номером 102: «Ми не зможемо вам допомогти: нащо нам їхати?.. В нас немає приладу для замірювання гучності звуку...» Я люблю тебе, реформована поліція у красивій чорній формі!

Дивує інше: як залишилася непоміченою крадіжка ділянки в самому центрі Києва, чому із численними порушеннями на краденій землі діє заклад громхарчу, й чому він як решта ресторанів не сплачує до міського бюджету податок за роботу літнього майданчика? Всі роблять вигляд, що не відають про цей захоплений двір й нелегальний літній майданчик…

Дуже хочеться аби міська влада розповіла киянам як у той час, коли найкращі сини й доньки боронять на фронті Україну, столична влада здала без бою шмать столичної території разом із мешканцями сумнівній тітонці з Шахтарська? Зазначу: вся нерухомість Золотарьової розташована у кільках сотнях метрів від Офісу Президента. Й її діяльність аж ніяк не контролюється.

Останнім часом багато пишуть про те, що наші герої на фронті втомилися воювати довгі півтора роки й їх варто підмінити. Якщо військкомати ламають голови де знайти нових захисників, підказую адресу: Київ, вул.Басейна, 3А, бар Match.

До речі, на сторінці бару вказано, що з початку війни заклад приготував 90 тисяч (!) страв для благодійних обідів. Але це є фейк – такий самий як і благодійні фонди Золотарьової. Ці мажори з бару ніколи не готували їжу у першій половині дня. А у другій вони обслуговують своїх обкурених клієнтів…

Всі бажаючі можуть повідомити рейдерам-рестораторам все, що про них думають за цими контактами (сподіваємося, за ними ж зконактують представники правоохоронних органів): 

[email protected]

Телефон: +380960241164