День самоврядування

 На вигляд вони  дорослі: вони мають власних дітей, їм дозволяють керувати власним авто, курити й вживати алкоголь. Але у переважній масі вони зупинилися у сприйнятті та взаємодії зі світом на рівні п’ятикласника. Суспільством правлять емоції, а не раціо, перший-ліпший привід об’єднує всіх у натовп, який гальванизується від будь-якого найбезглуздішого гасла, яке всі починають  повторювати з неспростовною переконаністю у власній правоті. Докази не працюють, кожен аргумент проти – підстава для ненависті, цькування, обструкції, а не для пошуку істини у сплетінні думок й позицій.

Поведінка – гранично реактивна. Натовп зіштовхує з п’єдесталів кумирів так саме швидко, як й знаходить нових. А оскільки критерії вибору ті самі – емоційні, то й лідери незмінно галасливі, пустопорожні, які дорогою на п’єдестал, що невдовзі перетвориться на ешафот, не гребують нічим. Секрет успіху: опинитися в потрібний час на потрібній посаді, а головне – своєчасно втекти. Бажано за кордон безмежно шанованої Батьківщини. Так відбувається відбір й ротація найгірших.

Школярська наївність зашкалює. Найкращі плани й стратегії приречені, бо вони не ґрунтуються на обчисленні й тверезому прорахунку: гормони роблять цю роботу нездоланою. Українців називають нацією мрійників, будівельниками найкрасивіших та найвеличніших у світі замків й фортець з піску. Діти й українці – найбільші мрійники у світі. В національних мареннях не має значення економіка й гроші: у мріях це геть другорядне. В нас все береться з незвідки, виникає саме по собі, як у дитячих снах.

Державу ненавидимо, бо вона шкідлива за замовчуванням, вона вимагає робити ранкову зарядку, чистити зуби й мити руки перед сніданком. В усьому винні ті, хто дорвався до влади – оті нудні, безжальні дорослі. Звідки вони взялися, чому їм вдається принижувати й обкрадати добрих й безтурботливих дітей? Все просто: клас чиновників – це головний ворог українства. Тому слід знищити їх всіх з усією більшовицькою ненавистю й підлітковою жорстокістю. На палю: ТЦКашників, прокурорів, Єрмака… Президента – ні, він наказав розігнати ТЦК й покарати  прокурорів.

Школярі, звісно, не винні. Нерозвинена дитяча уява не дозволяє вибудувати причинни-наслідкові зв’язки, уявити припустити, що прокурори, ТЦКшники, мешканці Кончі Заспи та інші козли, що заважають вправно керувати життям нашої школи – це ті самі п’ятиклашки, що отримали владу. За три десятки років ми не спромоглися подорослішати.

Звісно, серед школярів є ботани: вони інакші, в них недитяча розсудливість, вони раціональні з самого народження, гормональна складова не домінує. Вони успішно вчаться, дорослішають, але не знаходять місця у цьому шкільному колективі. Хтось іде засвіти, робить там мільйони, будує свої хатинки десь на берегах Потомаку – їм немає місця у владі та управлінні школою. Їхнє місце посідають красиві й веселі. Якщо  в тебе немає довжелезної коси, укладеної на голові кружальцями, якщо тебе не показують на шкільному ютуб-каналі й не пишуть у стінгазеті, якщо ти не обіцяєш перемоги шкільної команди з футболу у міських змаганнях – тебе навіть не помітять.  

Ніхто не оцінить оті 2,9 млрд.дол, які ти з іншими ботанами відсудив у «Газпрому». Школяреві не зрозуміло що таке 2,9 млрд. дол. – уява ще недорозвинена, математичні здібності надто обмежені. А от призовий гонорар ботанів за виграні мільярди гукнеться їм неодмінно. Тому у таких як Лана Зеркаль немає шансів – її пояснення складних процедур відновлення зруйнованої енергетики - це нудота від якої учні починають бешкетувати під час пояснень вчителя, а в ютюбі перестрибують з інтерв’ю Зеркаль на демотиватори Тік-Току.

Інша справа - сексі Притула, який зібрав грошей на безпілотники більше, ніж відсудили у «Газпрому» - гідна персона до клубу шкільного самоврядування. Ні, це не його гроші, він просто зібрав їх у школярів, які заощадили на сніданках у шкільній їдальні. Але тут все наочно: його показують по ТВ, він передає безпілотники бійцям, він напевно не вкрав гроші. Щоправда, звітів або немає, або ніхто їх не перевіряє: це складно й нудно.

Напочатках все йшло непогано й навіть весело. Але раптом набігла шобла з сусіднього ПТУ,  наваляла нашим школярам. ПТУшники виявилися фізично міцнішими за наших мрійників, які прогулювали уроки фізкультури, весело тусувались на стадіоні замість того аби накачувати м’язи, вчитися кидати гранату й надавати домедичну допомогу.

П’ятикласники, всі як один зібралися в актовій залі, встановили на сцені стола. Вони не стали планувати заходи з підвищення фізпідготовки й об’єднання дівчат з хлопчиками при поверненні додому. На трибуну всадили шкільних кумирів й почали обирати винних у побитті. Було багато лементу й гнівних слів. Рейтинг хлопців, що відвідували спортивні секції підстрибнув в очах дівчаток. Але таки виявилося замало.  Збори постановили: засудити злобних ПТУшників, звернутися до Районо, аби те встановило пост охорони на території школи й перевела на навчання хлопців з секції боксу з сусідньої школи.

На звернення ніхто не відреагував, ворожі напади тривали. Батьки почали переводити школярів до інших шкіл, дехто переїхав до родичів за кордон. Поодинокі школярі, які завжди ходили на фізкультуру, самотужки вирішили на несанкціонованому зібранні за шкільним парканом створити загін, який проводжатиме дівчаток до дому. Але тих хлопців було мало – ПТУшники їх били нещадно.

Ситуація стала загрозливою, куміри зі шкільного правління звернулися до преси, про напади довідалися дорослі – аж до міністерства освіти. Але там теж був день самоврядування й почесне зібрання констатувало: в бюджеті міністерства на цей рік не закладені гроші на оплату охоронного агентства. Міністерство звернулося до іноземних донорів. Ті заявили, що направлення своїх охоронців виглядатиме як зовнішнє втручання й руйнування національної системи шкільного самоврядування.

Знов зібрали загальні збори, з запальною промовою виступив голова Спілки самоврядування – веселун й наркоман. Він заявив, що попри те, що ПТУшники вже зламали шкільний паркан, а на щоглу, де проводяться урочисті лінійки, здійняли «Блек Джек», наша школа не підкориться дикунам, буде битися до останнього, включаючи двічат – на шкільних сходах, в класах, учительських й навіть у зассяному туалеті. Відлунням його запальної промови стали кволі аплодисменти, а одна дівчинка заплакала. В залі було майже порожньо. Лідер шкільного самоврядування дістав сигарету й закурив прямо на трибуні…