Дослідницька журналістика в телеефірі: пошуки зупинено напівдороги

Ніколи не позицінував себе як теле- та будь-якого іншого штибу критика. Ба більше: ТВ дивлюся виключно у пошуках «Коломбо», Поплавського, Черновецького та картинки гарячо любимої Coolbaby. І уявіть собі: клацаючи канали, замість розкишної жінки-пропагандистки музичної попси на М1 раптом натрапляю на Миколу Вересня. Та ще й проти ночі, та ще й на УТ-1! Передача добігала кінця й я мав насолоду продивитися лише останній сюжет, який за яскравістю вражень міг конкурувати із виступом ректора, що співає. Після цього з‘явилося нестерпне бажання поділитися враженнями з колегами по цеху.

Однак, ділитися враженнями на підставі єдиного побаченого сюжету – неповага до авторів передачі та колег-читачів сайту. Мусив взяти тайм-аут на тиждень, аби продивится «від корки до корки» новий телепроект «Попередження» компанії «Закрита зона» з ведучим Миколою Вереснем. А на той момент в ефірі «Інтеру» з‘явилася ще одна споріднена прем‘єра – програма Артема Шевченка «Агенти впливу». І хоча після перегляду другої передачі «Попередження» мій критичний запал згас, мушу відповідати за «базар» й робити огляд.

 

Перша жертва – Микола Вересень. Мій переляк з його появи на УТ-1 був викликаний сюжетом про нещасного працівника МНС, який рятуючи самогубця, випав разом із ним з вікна будинку – на смерть! Жахлива історія, гідна шоу Олі Герасим‘юк. Подача інформації була відповідною, що й викликало мій культурний спротив.

Однак, продивившись наступну передачу можу припустити: то була просто невдала робота окремого журналіста. Напевно, укладач програми розумів, що то є несмак (з відео тіла чоловіка, що лежить на асфальті та його колег навколо, що перебувають у шоці), проте напевно цю попсу не було чим замінити. Однак, що це змінює: так чи інакше, але це відверте «бидло-порно» просоталося в ефір й Вересень намагався якось врятувати сюжет «обговорюючи» ситуацію з експертом. Ганьба – однозначно: ведучому, редактору, керівнику «Закритої зони».

Але перегляд телепродукту під лейблом «Попередження» тижднем пізніше примусив змінити ставлення до програми й до моральних рис її «батьків».

Сюжети чергового «Попередження» не були відверто попсовими. Йшлося про порушення прав душевнохворих, ситуацію із зараженням донорської крові, нарешті – про вибивання боргів з клієнтів банків. Загальний настрій всіх сюжетів й програми в цілому я назвав як «помірковане загравання з пересічним глядачем».

Ні, на відміну від Ар‘євської «Закритої зони» на «5 каналі», Вересневе «Попередження» очевидно не планує «бити по штабах». З огляду на глядацьку аудиторію УТ-1 формат обраний правильно. Й мешканці далеких сел, де окрім УТ-1 мало що вловиш, мабуть із цікавістю будуть слухати страшилки про знущання над хворими у психічних лікарнях, вибивання боргів з малограмотних (чи-то не дуже схильних до аналізу й підрахунку сум виплат за отриманий в банку кредит на купівлю олігархічної «мобіли»).

Власне, під брендом «Закритої зони» та Вересня глядачеві пропонують «чтиво», «жуйку», інформаційне сміття, яке так легко й смачно споживати і перетравлювати. Але користі від того – майже ніякої.

Втім, певний наліт інтелектуальності Вересень намагається демонструвати в студії. Однак, це не допомагає. Завдання ррозібратися у суті проблеми ніхто й не переслідує. Щоправда в сюжеті про інфіковану кров журналіст якось доповз до теми держзакупівель, але на тому його час збіг. А головний зміст сюжету полягав чомусь не у пошуку причин негаразду, а у змалюванні жахливої картинки – токого собі коміксу: багато малюнків і розповідей постраждалих про те, як саме вони страждають, мало тексту й відсутність найменших намагань дістатися першоджерел біди. Власне, це не схоже на помилки авторів сюжетів – це, вочевидь, є генеральним завданням програми, що проглядає у всіх сюжетах.

Проте, поява «Попередження» напевно – видатна подія для УТ-1. Тут тобі і зірковий ведучий і теми, які обговорюватимуть у лікарняних чергах чи-то після важкого трудового дня робітники та селяне по всій країні.

Навряд чи хтось вважає себе душевнохворим, проте сюжет, присвячений цій темі, також маюуть знайде відгук у глядацьких душах. Безсумнівно, українська медична галузь – зона суцільної біди. Й численні порушення кояться там на кожному кроці. От тільки щодо порушень у конкретній лікарні, про яку йшлося у сюжеті «Попередження»,  журналістові не вдалося мене переконати. А все тому, що сюжет, як власне й вся передача, унаслідував в загальних рисах вади «Закритої зони»: однобічність і прокурорську тональність, навіть за умов зовнішнього дотримання крітеріїв об‘єктивної неупередженої журналістики. Власне, гість студії, який коментував цей сюжет, шанований захисник прав психічно хворих всєя України Семен Глузман, інтелегентно не підтримав позицію автора сюжету. Коротко кажучи – щось потеревеніли й розійшлися...

Так, «Попередженя» за стилем й темами - безсумнівно «жуйка». Але є й приємні моменти. Передусім –обгортка до посереднього наповнення виконана якісно, що рідко зустрічається в українському телеефірі. Тоб-то операторська робота, фаховість підготовлених матеріалів – все «на рівні». А як для УТ-1 – це просто неймовірно високий рівень.

 

Про другу прем‘єру говорити цікавіше. «Агенти впливу», принаймні після перегляду двох випусків, скаладають враження якісного продукту, гідного одного з лідерів національного ТВ-ринку. Тут, як і в «Попередженні» навряд чи дочекаємось «граничних запитань», до яких мало б привести журналістське розслідування на перший погляд «побутових» тем. Але, попри очевидну обережність при підготовці конфліктних сюжетів (а конфлікт, схоже, обраний «фішкою» проекту), журналісти знов не шукають «головного винуватця», зупиняючись на середені шляху до істини.

Відповідальність роботодавця за травми, отримані на робочому місці – чудова тема. Але ж, дослідження проблеми мало б привести журналіста до профспілкового боса, якому слід було ставити питання руба: чому українські профспілки бездіяльні (можливо за виключенням тих, що згуртували приватних перевізників)? А чому не працює закон з захисту прав робітників? Це вже запитання до наглядової інституції – прокуратури, Мінпраці, тощо. Автор сюжету вирішив обмежитися слезливою розповіддю про те, як людина постраждала на виробництві, а паганий роботодавець хоче викинути її геть. Решта сюжету – сінхрони зкаліченого механіка на милицях. За душу шарпає, але після цього хочеться хіба що поплакати, але не переломити ситуацію на користь закону та найманого працівника. Неконструктивно виходить.

Але зроблено з любовью, фахово. Дуже смачна жуйка вийшла.

 

Назагал, два нових телепроекти мають щось особисте й їх важко буде сплутати із низкою схожих одна на одну незчисленних кримінальних програм. Тоб-то рівень виконання однозначно зростає. Очевидно, телеканали обирають саме такий шлях у боротьбі за глядача. Щодо власне інформаційного наповнення – також є прогрес, але дуже повільний. На екрани вже виходять скандали, але винуватцями в них обирають «стрілочників», не говорячи про те, що коріння лиха у тому, що СИСТЕМА не працює. Однак, якщо іти таким шляхом, так чи інакше дійдеш до гострих запитань найвищим чиновникам, а не власнику автомайстерні, чи-то головному лікарю провінційної лікарні. Здається, до такого прогресу наше ТВ і суспільство ще не дозріли.

Олег Єльцов, спеціально для «Телекритики»