Детективне агентство Місячне сяйво: українські перспективи

Але більше всього мені хотілося хоч на якийсь час позбавитися від споглядання фізіономії Ніро Вулфа. У житті не бачив кислішої пики. Я чудово розумів, що його особливо вибило з колії. Це дуже сумна історія. Недавні скандали, пов’язані з підслуховуванням телефонних розмов, привернули увагу до деяких сторін діяльності приватних детективів. Виявилось, наприклад, що всього п’ятсот дев’яносто сищиків мають ліцензію від секретаря Нью-йоркського відділення держдепартаменту; що чотириста тридцять два з них працюють в Нью-Йорк-сіті; що при отриманні ліцензії ніхто з них не складав письмового іспиту і ніяких довідок щодо професійної кваліфікації претендентів взагалі не наводилося; нарешті, що в держдепартаменті не мають анінайменшого уявлення про те, скільки оперативників працюють у сищиків - оперативники, що працюють по найму, зазвичай взагалі не мають ліцензій; і ще немало в тому ж роді.

Рекс Стаут, «Забагато детективів»

Всупереч та завдяки відсутності правової бази для діяльності приватних детективів, представники багатьох професій в силу роду занять фактично виконують функції, подібні до тих, що їх виконують приватні детективи, наприклад, у США. Адвокати, банківські працівники, навіть журналісти часто збирають інформацію про своїх клієнтів або героїв статей. До цього списку потрібно додати охоронні фірми, та служби безпеки різних приватних установ. Іноді цим займаються і представники правоохоронних органів – у приватному порядку і за окрему плату. Наприклад, моєму знайомому, який працює у маленькій страховій компанії, один колишній міліціонер допоміг знайти інформацію про клієнта і тим самим уникнути можливих неприємностей. Але це все – послуги нелегальні, бо така діяльність не регулюється жодними законами. З усіма відповідними наслідками – від неможливості використання результатів цих «аматорських» розслідувань у суді до несплати податків до бюджету, тобто ще й прямим порушенням діючих законів.

Такий стан справ свідчить, що попит на послуги приватних детективів сьогодні є. Особливо в умовах, коли правоохоронні органи наскрізь корумповані, і звертатися до них по допомогу – часто означає серйозний «вльот» на гроші без гарантії результату. І що вже там казати про якусь конфіденційність. Ніша на ринку практично порожня, попит на послуги шалений, а отже мусить знайтися хтось, хто спробує цю нішу заповнити. Але для цього діяльність приватних детективних агентств потребує законодавчого регулювання та контролю.

Такі спроби були. За останні десять років у Верховну Раду чотири рази вносилися проекти закону про приватну детективну діяльність. Однак усі вони з тих чи інших причин були забраковані Головним науково-експертним та/або Головним юридичним управлінням, а тому подальшого просування не мали. Більшість цих проектів були відверто «передрані» із російської юридичної практики, у якій діяльність приватних детективів та детективних агенцій регулюється законами ще з 1992 року. Тому у поданих до Верховної Ради законопроектах зустрічалися цілі статті, що суперечили Конституції та діючим законам України. Отож не дивно, що їх спікало заслужене забуття.

Схоже, подібна доля чекає і законопроект народного депутата Володимира Мойсика, поданий до парламенту у лютому цього року. До слова, Мойсик був співавтором такого ж законопроекту чотири роки тому. Однак різниця між цими документами – не суттєва.
Що ж пропонує Мойсик цього разу? Згідно його законопроекту, приватним детективом може бути громадянин України, який досяг 21 річного віку, має базову вищу освіту, є психічно здоровим, не має судимості та отримав у встановленому порядку свідоцтво про право на здійснення приватної детективної діяльності. Він не може займати будь-яку посаду в органах державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронних та судових органах.

Приватний детектив має право усно або письмово отримувати необхідну інформацію, проводити зовнішній огляд споруд, приміщень, інших об’єктів за згодою їх власників. Йому дозволено проводити огляд або вивчення матеріалів, предметів, документів за згодою їх власників або законних користувачів, отримувати на договірній основі письмові висновки та усні консультації фахівців, здійснювати візуальний контроль в громадських місцях, транспорті та на відкритій місцевості. Ще він має право затримувати зловмисників на місці злочину. Як бачимо, частина цих пунктів потребує добровільної співпраці з боку зацікавлених осіб, за деяких обставин – тих, чию діяльність розслідуватиме детектив. Тому сподіватися на їх підтримку було б наївним. Фактично, закон дозволяє приватним детективам займатися тим, що на практиці буде неможливим або супроводжуватиметься об’єктивними труднощами. Тобто якщо цей законопроект пройде затвердження парламенту, в Україні з’являться приватні детективи, які не зможуть робити нічого, а значить і особливого сенсу у їх існуванні не буде. З іншого боку, неймовірно високий попит (а значить і ціна) на послуги приватних детективів просто-таки підштовхуватиме їх до порушення закону, якщо гонорар буде достатньо високим.

Якщо б такий законопроект вносив хтось інший – таку людину ще можна було б запідозрити в недосвідченості чи наївності. Але колишній суддя Верховного Суду України Володимир Мойсик чудово знає, чому його прожект є утопічним по суті своїй, і не може бути реалізованим без впровадження концептуальних змін, запропонованих хоча б в Концепції реформування кримінальної юстиції України.
Ключових моментів тут декілька. Найголовнішою проблемою сучасного українського слідства є те, що порушення та розслідування кримінальних справ є де-факто дискреційним повноваженням прокуратури. Тобто, хоче – розслідує, не хоче – не розслідує. Можна, звичайно, поскаржитись до суду і навіть домогтися скасування постанови про відмову в порушення справи, але на практиці це потерпілому мало чим допоможе, адже займатись оперативно-розшуковою діяльністю та проводити слідство можуть лише “компетентні органи”. А вони, як то кажуть - “можуть копати, а можуть – не копати”, а в найгірших випадках – можуть запросто “поховати” справу, знищивши докази. В Концепції з цього приводу сказано таке: “Доцільно підвищити процесуальний вплив потерпілого як сторони обвинувачення на кримінальне переслідування, підтримання обвинувачення у суді та припинення кримінального провадження. Потерпілому має бути забезпечено право доступу до правосуддя.” І доки потерпілий не отримає право та можливість особисто ініціювати кримінальне переслідування не лише по вкрай незначній категорії справ “приватного обвинувачення”, а по всіх справах – будь-які інші реформи не матимуть ніякого значення.

В Концепції зазначено також, що досудове розслідування має полягати “… у збиранні (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини вчинення злочинів і кримінальних проступків та встановленні осіб, які їх вчинили. Визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту. … З метою забезпечення дотримання принципів змагальності, публічності та диспозитивності необхідно вдосконалити процесуальну регламентацію процедур збирання і надання суду інформації сторонами захисту та обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв. Сторони мають отримати рівний доступ до експертних знань. Вибір експертів повинен залежати виключно від сторони.” Тобто, друге ключове питання – це впровадження справжньої процесуальної рівності захисту та обвинувачення, яка базується перш за все на максимально рівних можливостях доказування шляхом збору та фіксації доказів. Доти, доки адвокат мусить принижено клопотатись перед слідством про проведення якихось слідчих дій – ні про яку процесуальну рівність не може бути й мови. Нерівність породжує монополію, монополія призводить до падіння якості слідства нижче рівня плінтусу – що ми, власне кажучи, зараз і спостерігаємо. “Вісім стадій радянського кримінального процесу”, які худо-бідно працювали в тоталітарній країні – зараз повністю зруйнували кримінальну юстицію, комерціалізували її, перетворили на механізм “видоювання лохів” замість забезпечення невідворотності покарання, розбестили та корумпували практично всіх задіяних “в системі”, і це зрозуміло будь-кому, хто хоч раз стикався з українськими слідчими органами та судами.

Власне кажучи, у випадку ліквідації монополії прокуратури на підтримання обвинувачення та забезпечення справжньої процесуальної рівності прокурорів та адвокатів – ніякі “органи слідства” не будуть потрібні. Поліції, що займатиметься безпосереднім збором первинних доказів, буде цілком достатньо. Така система прекрасно працює в розвинутих країнах і є повністю виправданою, на відміну від сучасного заформалізованого українського слідства, яке щорічно отримує “на ДС [додаткове розслідування]” величезну кількість справ. “Матеріали, документи і інформацію про свідчення надаватимуть до суду безпосередньо сторони захисту і обвинувачення. На цьому етапі судового провадження необхідно запровадити інститут визнання у суді фактів, що підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами, не обтяжуючи суд їх дослідженням під час судового розгляду справи” - продовжують мріяти автори Концепції. Дійсно, це було б чудово. Тільки для цього треба “всього лише” написати та “пропустити” через Верховну Раду принципово новий Кримінально-процесуальний Кодекс. Враховуючи ж обсяги оборотів “чорного ринку” замовних кримінальних переслідувань та “відмазувань”, а головне – участь у цьому “бізнесі” значної частини наших народних депутатів, кожен сам може оцінити перспективи для країни отримати такий концептуально новий Кодекс. Якщо відверто, то вони – практично нульові.

Дійсно, в Концепції йде мова і про приватних детективів, аякже. “Для забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін обвинувачення і захисту слід завершити становлення адвокатури як незалежної самоврядної організації, яка здійснює функцію захисту у кримінальному провадженні, передбачити можливість створення та регламентування діяльності приватних детективів (детективних агентств)”. Тобто, детективи та Закон про них мають бути останньою кремовою трояндою на цьому “реформувальному торті”, але аж ніяк не першим, нижнім коржем.
Який з усього цього висновок? Простий – не тим ви, панове депутати, займаєтесь. Безглуздо намагатися будувати дах будинку, не звівши попередньо стін. І Мойсик це або добре знає і просто піариться на безпрограшній темі, або йому краще займатися чимось іншим, а не проблемами юриспруденції. А поки не буде концептуально реформовано кримінальну юстицію, люди все одно отримуватимуть потрібну їм інформацію, але - на чорному детективному ринку, нелегально і таємно. І використовуватимуть цю інформацію на власний розсуд і для власних цілей. Можливо, навіть злочинних…

Джерело: "Інфопорн"