Як «правильно» порушити закон. Інструкція Олександра Пасенюка

Читаючи інтерв’ю Олександра Пасенюка, розміщене на Веб-сторінці УНІАН, починаєш розуміти, що фраза «у цьому суді мої кров, піт і сльози» – щирі слова голови суду, який «з чистого аркуша» створив дієву систему імені Пасенюка-Зварича. І всі сумніви, що більшість теоретичних і практичних навичок судді-коляднику Ігорю Зваричу привив саме Олександр Пасенюк, зникають, тільки но починаєш аналізувати дії «вчителя» на посаді Голови Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ).

Не стану експлуатувати тему «Пасенюк–Онопенко», тому що то їхня «війна». Мене більше цікавить, як утверджується Голова ВАСУ на своїй посаді. Слова Олександра Пасенюка «я маю моральне та історичне право бути переобраним» говорять самі за себе. Однак, важливішим є те, чи співпадає таке внутрішнє переконання з вимогами закону, оскільки від цього безпосередньо залежить: чи дотримуватиметься цей суд норм законодавства, захищаючи, зокрема, й мої законні права, скажімо, право на працю.

Посада Голови ВАСУ для Олександра Пасенюка є приблизно такою ж значимою, як посада Голови Вищого господарського суду України для Сергія Демченка або посада Голови Верховної Ради України для Олександра Ткаченка («якщо і виселите з кабінету, то тільки з кріслом»).

І що ж про цю «кровну» посаду пишуть наші законодавці? Частиною п’ятою статті 20 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що голова суду призначається на посаду строком на п'ять років. Відразу зауважу, що це положення закону не було визнано Конституційним Судом України неконституційним, отже є чинним.

Олександр Пасенюк призначений на посаду Голови ВАСУ 22 грудня 2004 року (Указ Президента України № 1520). Тобто 22 грудня 2009 року його повноваження на посаді голови суду припиняються. Із згаданого на початку його інтерв’ю УНІАНу можна зробити висновок, що він це чудово розуміє. Автоматично ВАСУ фактично залишається без голови, який здійснює організаційне керівництво його діяльністю. Для врегулювання цієї проблеми частиною п’ятою статті 41 вказаного Закону встановлено, що у разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду, його обов'язки виконує перший заступник, а за його відсутності – один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов'язків.

Все нормально – і законодавець на своєму місці, і Пасенюк, оскільки за його поданням призначено на посади першого заступника та заступників Голови ВАСУ.

Таким чином, з 22 грудня 2009 року перший заступник Голови ВАСУ Микола Сірош на законних підставах мав спокійно приступити до виконання обов’язків Голови цього суду.

Але ж є «моральне та історичне право» Олександра Пасенюка на посаду голови того суду, де «мої кров, піт і сльози». Такі аргументи є для нього, якщо не більш вагомими, то на рівні із законом. І він почав реалізовувати таке право. При цьому використав законні повноваження щодо організації роботи президії суду, внесення на її розгляд питань та головування на її засіданнях, якими наділений голова вищого спеціалізованого суду (п. 4 частини першої статті 41 Закону України «Про судоустрій України»). Як наслідок, 21 грудня 2009 року відбулося засідання президії ВАСУ, на якому було прийнято постанову «Про виконуючого обов’язки Голови Вищого адміністративного суду України».

До повноважень президії вищого спеціалізованого суду, встановлених Законом України «Про судоустрій України», не належить розгляд такого питання. Але ж ідеться про захист «морального та історичного права». І президія під головуванням Олександра Пасенюка, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, приймає рішення покласти на Пасенюка Олександра Михайловича виконання обов’язків Голови ВАСУ та доручити йому видати відповідний наказ.

Право захищено! Тепер уже не тільки «кров, піт і сльози», а й саме тіло залишається на посаді. Питання, чи законне це право і чи в законний спосіб його захищено?

Позицію членів президії можна зрозуміти – під «мудрим» головуванням вони могли прийняти виключно «законне» і «мудре» рішення. Щоправда рішення Конституційного Суду України, на яке послалася президія, не стосується вказаної вище частини п’ятої статті 41 Закону України «Про судоустрій України», якою встановлено порядок призначення виконуючого обов’язки голови вищого спеціалізованого суду. Ця норма закону в принципі ніколи не була предметом дослідження Конституційним Судом України.

А на офіційній Веб-сторінці ВАСУ взагалі зазначено про відсутність законодавчо встановленої процедури призначення Голови, а не виконуючого обов’язки Голови ВАСУ. Це все одно, що проводити вибори Президента України на підставі сімейного чи земельного кодексу (рейдерам на замітку).

Але відійдемо від крамоли. Інакше, борони боже, звинуватять нібито я роблю спроби довести суддям ВАСУ – членам президії, що вони діяли з перевищенням своїх повноважень та на порушення вимог закону. Слово судді – якщо не закон, то аксіома.

Що залишається робити бідному Пасенюку? Підписавши 21 грудня 2009 року зазначене рішення президії, він був змушений у той самий день поставити такий самий підпис під наказом про призначення себе виконуючим обов’язки Голови ВАСУ.

Незаконне рішення президії, незаконний наказ Пасенюка – і у Олександра Михайловича залишається зарплата Голови ВАСУ. Але не це головне. Головне, що ниточки, а в деяких випадках – канати створеної кров’ю, потом і слізьми системи імені Пасенюка-Зварича залишаються в надійних руках. Шкода, що з цієї системи випав сам Зварич, а міг би бути поновлений на посаді за аналогічною рейдерською схемою.

Цікаво, як цей суд під головуванням, здобутим у такий спосіб, буде вирішувати питання про поновлення на роботі простих громадян?