Антикорупційний гарбуз Верховного Суду для Кабміну

 

Аналіз норм Конституції України дозволяє зробити висновок про те, що закони України є різновидом нормативно-правових актів і мають містити положення нормативного змісту. При цьому зроблені в Основному Законі України винятки із цього правила стосуються, зокрема, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (пункт 6 частини першої статті 85).

Водночас, стратегія є загальним, всебічним планом діяльності, який визначає спосіб досягнення недеталізованої мети, що надалі підлягає корегуванню у зв'язку зі зміною обстановки.

З іншого боку, у законопроекті під стратегією пропонується розуміти нормативно-правовий акт, який містить чітку програму дій. При цьому сама Стратегія не містить положень нормативного змісту і в разі її прийняття вони не будуть діяти безпосередньо як правові норми, їх реалізація потребуватиме розробки нових законів.

Слід зазначити, що в Конституції України відсутні згадування про стратегії, які б затверджувалися законами України. Разом із тим, прийняття законів ненормативного змісту допускається лише у тих випадках, прямо передбачених Конституцією України. Завданням же запропонованого законопроекту, як уже зазначалося вище, є лише затвердження вказаної Стратегії, в якій ідеться про принципи, мету, пріоритетні завдання, механізми реалізації державної антикорупційної політики, а також очікувані результати її реалізації.

Як указано у вступній частині Стратегії, її прийняття є "одним із пріоритетів держави, націленої на гарантування та забезпечення реалізації конституційних прав громадян". З цим твердженням не можна погодитися, зважаючи на таке. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Прийняття Стратегії не може бути пріоритетом державної політики, тим більше "вирішальним кроком щодо реалізації в Україні цілісної державної антикорупційної політики та її інституційного забезпечення". Сам факт прийняття Стратегії як плану заходів не можна визначати навіть в якості основного пріоритету в діяльності державних органів, що реалізують державну антикорупційну політику, адже цей етап ще не свідчить про ефективність цих заходів, яку можна оцінити за результатами їх реалізації.

Передбачена Стратегією зміна характеру корупційних проявів – один із позитивних результатів протидії корупції – навряд чи може вважатися досягненням антикорупційної політики. Оскільки така зміна ще не свідчить про зменшення суспільної небезпеки корупційних проявів.

Основною вимогою до будь-якого визначення поняття (дефініції) є максимальна точність при розкритті його змісту, тобто перерахування сукупності найбільш істотних ознак. Водночас наведене у Стратегії визначення поняття "корупція" взагалі не є визначенням, оскільки не містить ні кримінологічних ознак цього явища, ні нормативно-правових, а тому не розкриває зміст поняття.

Вказівка у цьому визначенні лише на те, що корупція є комплексним, багаторівневим та широкомасштабним явищем, не дозволяє зрозуміти сутність останнього та відмежувати його від інших. Не дають змогу з'ясувати зміст указаного поняття і перелічені в ньому та розкриті далі причини економічного, інституційного, законодавчого, політичного, соціального характеру.

Окремими положеннями Стратегії в якості пріоритетних завдань державної антикорупційної політики пропонується здійснити зміни законодавчого та інституційного характеру, які лише побіжно пов'язані з питаннями протидії корупції. Зокрема, у пункті 3.1 розділу 2 Стратегії обґрунтовується необхідність проведення адміністративної реформи та розкриваються її завдання, а в пункті 3.7 передбачено шляхи проведення судової реформи. Цілком підтримуючи ідею необхідності здійснення в Україні комплексних адміністративної та судової реформ, вважаємо, що їх концептуальні засади мають міститись у відповідних програмах, а не у розглядуваній Стратегії.

Загалом положення Стратегії містять велику кількість декларативних, описових, нічим не підкріплених положень ненормативного змісту. При цьому вони не містять цілеспрямованої, науково-обґрунтованої методологічної основи для запобігання фактам корупції, виявлення основних причин та передумов існування цього негативного явища. Їх, у кращому випадку, можна розглядати як основу для наукових дискусій з питань протидії корупції. Зокрема, у вступній частині Стратегії незрозуміло, чому йдеться про негативний вплив загальносвітової фінансової кризи на національну економіку та фінансову систему, а також згадується про важливі політичні й економічні події в Україні. Більше того, через стилістичні та орфографічні помилки практично в кожному реченні Стратегії інколи взагалі неможливо з'ясувати сенс викладеного.

З урахуванням викладеного вважаємо, що законопроект містить юридично необґрунтовані пропозиції, а тому не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.

 

З повагою   Голова Верховного Суду України

В.В. Онопенко