Українські ЗМІ: все погано

 

У 2009 році практично зупинився розвиток  системи українських ЗМІ у напрямі до демократизації, посилення контролю за представниками влади з точки зору суспільних інтересів, створення ефективних інструментів комунікації між різними суспільними групами. У деяких сферах спостерігається регрес. Сьогодні українські ЗМІ досить умовно можна назвати незалежними та професійними.

На 19 році незалежності в країні все ще зберігається достатньо велика кількість державних та комунальних ЗМІ. Держава в особі конкретних посадових осіб досі не може позбутися радянських звичок  контролювати їхню редакційну політику, а власниками-олігархами ЗМІ  розглядаються як інструменти політичного впливу.

Відсутні потужні некомерційні ЗМІ,  перш за все суспільне телерадіомовлення,  які б демонстрували зразки якісної та соціально відповідальної журналістики. Загрозливих обсягів набула так звана «джинса» – прихована реклама.

Де-професіоналізується професія журналіста.  Багато українських журналістів фактично ними не є - вони не мають достатньої освіти, життєвого досвіду, розуміння місії професії та бажання і навички опиратися тиску. Через це на них легко впливати.

Загалом законодавча база є доволі прогресивною та забезпечує основні права ЗМІ та журналістів на збір та подачу інформації, а суспільства – на її отримання. Втім, є у законодавстві щодо медіа низка законодавчих прогалин, які мають негативний вплив на розвиток інформаційної сфери та мас-медіа. Зокрема, це відсутність законодавства для створення системи суспільного мовлення та роздержавлення українських ЗМІ. Ще одна проблема – відсутність прозорості у справі медіа власності, що має бути затверджено законодавчо. Нині ця проблема породжує нерозуміння щодо зв’язку власників з редакційною політикою видань та створює можливості монополізації на медіа-ринку.

Потрібна адаптація чинного українського законодавства до нових реалій, з урахуванням швидкого розвитку нових медіа (on-line-видань, Інтернет ТБ, Інтернет-радіо тощо). Такої адаптації потребують навіть основоположні закони, як то «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ», «Про авторське право» і т.д. Можливо, є доречним ухвалити єдиний Інформаційний кодекс, адже це питання обговорюється не перший рік.

Фактом є те, що українська держава безнадійно відстала у розумінні сучасних тенденцій в інформаційній сфері. Прикладом цього може служити розроблена РНБОУ і винесена на обговорення громадськості Доктрина інформаційної безпеки України.

До позитиву слід віднести ухвалену Верховною Радою наприкінці травня 2009 р. постанову «Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2009 року». Згідно з цією постановою, Кабмін має вжити заходів щодо припинення перевірок відповідними службами органів виконавчої влади і державними установами ЗМІ на період проведення передвиборної кампанії з виборів Президента України.

До негативних тенденцій слід віднести спроби обмежити свободу слова шляхом внесення змін до Конституції. Такі пропозиції були в проекті Конституції (начебто написаному спільно БЮТ та ПР, що згодом обидві сили заперечували), опублікованому у травні в газеті «Дзеркало тижня». Зокрема в статті 34-1 цього проекту йшлося про те, що «використання засобів масової інформації для дезінформації суспільства та в антиконституційних цілях не допускається та карається згідно з законом; засоби масової інформації, які поширюють таку інформацію, за рішенням суду позбавляються ліцензії (дозволу, свідоцтва) без права поновлення». Що таке «дезінформація суспільства» та «антиконституційні цілі», документ не визначав. Те, що цей проект не був реалізований, ще нічого не означає. Має значення те, що політики почали думати про те, щоб так чи інакше обмежити свободу слова, а це створює небезпеку до повернення схожих ініціатив.

Не ухвалені такі потрібні для діяльності ЗМІ закони, як Закон про суспільне мовлення, про роздержавлення, про доступ до публічної інформації. Відсутній законодавчий механізм захисту редакцій або власника від політичного тиску з боку політичних сил, що робить такий тиск цілком імовірним у випадку змін у політичній ситуації. Процедура призначення окремих керівників (як, наприклад, НКТУ) не є достатньо демократичною, що у майбутньому може створити серйозні проблеми у використанні державних інформаційних ресурсів на користь однієї політичної сили.

Недосконалість законодавчого регулювання у сфері медіа особливо проявилася під час виборчої кампанії, оскільки Закон, що регулює діяльність медіа, взагалі позбавив журналістів можливості обговорення виборчих програм кандидатів, а усі матеріали про вибори можна було тлумачити як «виборчу агітацію» і, отже, на законних підставах вимагати гроші за будь-які інформаційні матеріали про вибори. 

 

 

 Централізованої державної цензури не існує у тому вигляді, у якому вона була за часів Кучми. Існують зловживання з боку чиновників на різних рівнях, які, користуючись своїм службовим становищем, можуть вимагати у ЗМІ висвітлення тих чи інших тем у певному ключі, у першу чергу це стосується так званих комунальних медіа на місцях. Колишня державна цензура трансформувалася у «редакційну політику», яка диктує журналісту спосіб висвітлення різних тем.

Виборча кампанія виявила, що існує ще й інший вид цензури – цензура кон’юнктури політичного моменту. Медіа, власниками яких є у більшості своїй люди, які мають політичні та економічні інтереси в Україні, змушені слідувати політичній кон’юнктурі, що впливає на якість інформації та на баланс точок зору у підконтрольних ним медіа.

 У другому півріччі 2009 року, особливо після звільнень низки відомих журналістів з провідних телеканалів, все більше набувало поширення таке явище, як самоцензура журналістів.

 

 3.Наявність репресій та фізичного насильства по відношенню до медіа та журналістів. Середня експертна оцінка: 3.15.

Систематичних репресій чи насильства стосовно журналістів немає. Водночас у 2009 році почастішали випадки побиття, нападів та залякування журналістів. Особливо тривожним є факт нерозкриття таких справ правоохоронними органами України, зокрема – затягування розслідування вбивства Георгія Гонгадзе.  

 Найгучнішим у 2009 році став конфлікт журнадістки СТБ Ольги Червакової із народним депутатом Олександром Ткаченком, який вихопив у журналістки мікрофон і викинув його.

Схожі випадки трапляються і в регіонах: 28 липня 2009 року під час акції протесту вкладників одного з банків Хмельницького чоловік у цивільному вихопив з рук головного редактора обласної газети «Моя газета+» Людмили Луніної диктофон і на очах усіх присутніх зламав його. Згодом з’ясувалося, що це був заступник начальника Хмельницького MB УМВС України в Хмельницькій області підполковник міліції Сергій Войтюк.

 

 

З одного боку, і законодавство, і численні приписи детально регулюють доступ журналістів до інформації, і зазвичай журналісти отримують відповіді на інформаційні запити, принаймні щодо діяльності органів державної влади. Водночас ці відповіді часто є формальними. Та інформація, яка міститься або в прес-релізах, що розсилаються ЗМІ, або на сайтах різних інституцій, як правило, або застаріла, або не містить цінності для журналістів. Також у роботі зі ЗМІ чиновники не враховують фактору часу, що особливо актуально для телебачення, щоденних газет та online-видань. Йдеться про те, що на журналістські запити можуть відповідати декілька тижнів, тоді як інформація потрібна на сьогодні. Часто коментар надає прес-служба, і немає прямого доступу до спеціалістів різних відомств, які могли б детальніше роз’яснити ту чи іншу інформацію. Державні інституції категорично відмовляються від електронного листування, вони віддають перевагу листуванню поштою, що створює чимало проблем (вочевидь, це питання мало б також стояти при внесенні змін до чинного законодавства). Часто отримати ту чи іншу інформацію можна лише завдяки особистим контактам чи то редактора, чи журналіста. Також чиновники часто відмовляються коментувати конфлікти чи резонансні ситуації. 

Зростає кількість документів з грифом «секретно» та «для службового користування». Умови акредитації ЗМІ не завжди демократичні, особливо – для «нелояльних» ЗМІ та у регіонах.

Протягом року журналісти мали обмежений доступ до відкритої інформації щодо реального стану української економіки в період економічної кризи. Це також пояснюється політичною кон’юнктурою: адже уряду, очільник якого Юлія Тимошенко входила у президентську виборчу кампанію, було не вигідно (з точки зору рейтингу) говорити про критичний стан справ. Особливі складнощі існують в отриманні інформації бізнесового характеру. Як правило, такі питання вирішуються не на рівні закону, а через особисті зв’язки та контакти. 

Особливо частими були нарікання на закритість Київської міської державної адміністрації (популістські заяви мера Черновецького або його заступників не варто брати до уваги, бо реальний стан справ у столиці також залишився за лаштунками).

Зарадити ситуації обмеження журналістів у отриманні інформації  мав би Закон «Доступ до публічної інформації», який пройшов перше читання у Верховній Раді, але й досі не прийнятий.

  

5. Відсутність перешкод у здійсненні журналістської діяльності. Середня експертна оцінка: 2.95.  

 

Низький рівень інформаційної культури чиновників та політиків, їх нерозуміння справжньої ролі та завдань медіа у суспільстві часто і є тими основними перепонами, які виникають у процесі здійснення журналістами їхньої професійної діяльності. 

 

Все частіше журналістам перешкоджають у їх професійній діяльності. Це відбувається на різних рівнях. Спроби створити різні перешкоди у доступі до інформації здійснюють не лише чиновники чи політики, а й представники приватних структур.

Найгучніший випадок, який широко обговорювався – це застосування охороною КП «Київська фармація» сльозогінного газу проти оператора знімальної групи програми «Закрита зона» (24 червня 2009 р.). Журналісти хотіли записати стенд-ап на фоні адмінбудівлі цього підприємства. Того ж дня, 24 червня, представниця Пасажирської річкової агенції пошкодила камеру журналістам телеканалу СТБ, які знімали корабель, з палуби якого випав та потонув юнак.

У законодавстві є закон, який карає за перешкоджання професійній діяльності журналістів, проте досі немає прецеденту покарання винних за статтею 171 Кримінального Кодексу України.

  

6. Можливість медіа та окремих журналістів обстоювати свої права у суді. Середня експертна оцінка: 3.50.

 

 Можливості медіа та журналістів захищати свої права у суді достатньо якісно прописані у законодавстві. За відповідного професійного юридичного супроводу журналістам все частіше вдається вигравати судові справи. Більшість судових справ щодо прав журналістів, як вели професійні юристи (зокрема, від ІМІ), були виграні.

Водночас судові можливості для журналістів нівелює корумпованість судів або їх політична ангажованість. Деякі справи так і не доходять до суду. Так, у січні цього року була закрита справа, відкрита ще у 2006 році, за фактом порушення недоторканості приватного життя донецької журналістки Альони Кочкіної (у 2006 році незнайомі вели відео нагляд за цією журналісткою, також пізніше був напад на її квартиру). Проте слідство не змогло знайти винних і справу закрили.                                                                                                                                                                                                 

Справи, які доходять до суду, не завжди вирішуються на користь журналістів. У травні Печерський районний суд міста Києва відмовив колишнім ведучим телеканалу «1+1» Анні Безулик, Людмилі Добровольській та Олесю Терещенку у задоволенні їхнього позову, які оскаржували наказ про своє скорочення, підписаний генеральним директором каналу Олександром Ткаченком. Ведучі вважали, що зміна редакційної політики каналу являла собою зміну умов роботи, що давало їм право на звільнення із відповідною мотивацією. Проте суд не став на їхній бік.

                                                                                            

 

В Україні існують сильні громадські організації, які працюють у сфері медіа, які надають різного роду допомогу, у тому числі й юридичну, журналістам в обстоюванні їхніх прав. Діяльність медіа профспілок є достатньо помітною у окремих випадках. Як правило КНПМ підтримує журналістів різних редакцій, коли виникають проблеми з невиплатами зарплат, чи наявний конфлікт з адміністрацією чи власником (як наприклад, у випадку зі страйком на телеканалі «Тоніс» у вересні 2009 року). Фактично профспілка виступає у ролі так званої «пожежної команди». Проте вона мала б виконувати й консолідуючу для журналістського середовища функцію, чого нема (у силу об’єктивних та суб’єктивних обставин). Заважає роботі цих організацій відсутність солідарності у журналістському середовищі. Тому і вплив журналістських організацій на загальну ситуацію у медіа незначний, коло завдань обмежене, вони неспроможні ставити глобальні питання як стосовно законодавчого регулювання діяльності інформаційної сфери, так і стосовно системної саморегуляції журналістської діяльності. 

Також важливим фактором є діяльність громадських організацій (як-то ГО «Телекритика», Інститут масової інформації тощо), які здійснюють моніторинг у сфері свободи слова. 

 

 8.      Незалежність медіа від тиску чи впливу державних органів влади та інституцій. Середня експертна оцінка:  3.50.  

 

Після помаранчевої революції практично не існує централізованих механізмів тиску на державному рівні. Журналістські розслідування щодо діяльності перших осіб держави стали звичним явищем, що свідчить про достатньо високий рівень свободи.

Проте держава може здійснювати непрямий тиск на медіа через різні органи, які мають контрольні функції у сфері медіа, зокрема йдеться про Національну комісію з питань моралі під керівництвом Василя Костицького, Національну раду з питань телебачення та радіомовлення, Держтелерадіо, в підпорядкуванні якого державні регіональні телерадіокомпанії. Окрім того, є факти здійснення тиску на медіа місцевими чиновниками, переважно щодо державних та комунальних ЗМІ. Зокрема у березні розгорівся конфлікт довкола Дніпропетровської ОДТРК. Творчий колектив цієї компанії заявив, що зазнає тиску з боку голови обладміністрації Віктора Бондара та інших чиновників ОДА, які начебто «диктують їм умови подачі того чи іншого сюжету, в телефонному режимі перевіряють тексти».

 9.  Незалежність медіа від політичного тиску чи впливу. Середня експертна оцінка: 2.85.

У першому півріччі медіа фактично не зазнавали  прямого тиску від політичних партій. Водночас більшість медіавласників в Україні має політичні інтереси і частково реалізовує їх і за допомогою медіа. Яскравий приклад – конфлікт довкола телеканалу «Інтер», який з новою силою розгорівся у квітні цього року. В основному політичний вплив реалізується через «редакційну політику», яка жорстко визначається політичною доцільністю. Політична цензура власників ЗМІ виявляється у тому, що навіть за гроші ті чи інші політичні сили не мають змоги донести свою точку зору до аудиторії та не можуть сподіватися бодай на об’єктивне висвітлення їхньої діяльності.

Початок президентської виборчої кампанії сприяли тому, що політичний тиск на медіа збільшився. Яскравим прикладом тому є зміна менеджменту телеканалу «Інтер», зокрема відставка генерального продюсера Ганни Безлюдної. І хоча офіційне формулювання звільнення не мало нічого спільного з політикою, проте політичний контекст цього був очевидним. Після зміни менеджменту каналу змінилась і його політична позиція. Там поменшало критики тодішнього прем’єра Тимошенко, а її представників почали запрошувати на телеканал.

У 2009 році були спроби використання судових органів проти ЗМІ. Один з прикладів – судовий позов проти газети «Бізнес» і журналіста Максима Біроваша.

Як спроба тиску на ЗМІ був розцінений громадськістю позов до суду від Блоку Юлії Тимошенко про заборону антиреклами прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, який був позитивно розглянутий 24 вересня Печерським районним судом Києва (прецедентом став вихід ролика на центральних телеканалах, в якому критикувалась Тимошенко). Після бурхливого громадського обговорення цього прецеденту БЮТ все-таки вирішив відкликати позов.

 

10. Незалежність діяльності журналіста від тиску власників. Середня експертна    оцінка: 2.175.

 

 Залежність діяльності журналістів від тиску власників медіа є на сьогодні головним видом залежності та тиску. Власники або їх представники мають визначальне слово у коригуванні як редакційної політики, так і кадрової політики у ЗМІ. Журналісти беззастережно виконують вказівки власників ЗМІ та менеджерів через страх втратити роботу. Тиск власників на журналістів цього року зріс. Він проявляється через редакційну політику, роботу топ-менеджерів, створення корпоративної атмосфери лояльності. Насамперед слід вказати на процеси, що відбувалися на телеканалі «Інтер». У 2009 році продовжився конфлікт, який розгорівся ще у 2008 році між частиною творчої редакції журналу «Український тиждень», топ-менеджментом та представниками інвестора. Такі конфлікти періодично мають місце у багатьох редакціях. Очевидно, причиною цьому є, особливо в друкованих медіа, відсутність чіткого розмежування повноважень між власне редакцією (журналістами) та виробничою і адміністративною частиною.

 

11. Економічна самодостатність медіа. Середня експертна оцінка:  2.80.  

 

 Частина українських медіа є прибутковими – це телевізійні канали, економічні друковані видання, новинні агенції, «глянець». Проте значна частина медіа (особливо якщо йдеться про загальнонаціональні суспільно-політичні видання, регіональні друг окані видання та більшість інтернет-медіа) є дотаційними. У 2009 році на економічну спроможність ЗМІ вплинула і економічна криза,  унаслідок чого зменшився рекламний ринок та знизилась платоспроможність громадян. 

Економічна збитковість впливає на редакційну політику, оскільки редакції змушені шукати «спонсора» (а не рекламодавця), який хоче отримати навзамін певні інформаційні послуги. Водночас прибутковість ЗМІ в умовах України не є гарантією редакційної незалежності (яскравий приклад – телеканал «Інтер»). 

 

Держава практично не застосовує прямі економічні важелі тиску на ЗМІ. Проте система економічного тиску на ЗМІ посилилася через такий інструмент, як «прихована реклама» («джинса»), яка у 2009 році досягла найвищого рівня, особливо під час виборчої кампанії. Такі економічні важелі, як податкові органи чи судові позови практично не застосовувалися, проте сама можливість їх застосування певним чином впливає на власників медіа. Водночас  у 2009 році  не було жодного випадку, щоб через надто велику суму судового позову закрили ЗМІ. 

Існує низка факторів економічного характеру, які не сприяють демократизації ЗМІ. Зокрема, це монопольна система розповсюдження друкованої преси компанією «Укрпошта», відсутність українського паперового виробництва тощо.

 

13. Розуміння органами влади, державними інституціями та політичними силами важливості місії медіа у суспільстві, сприяння діяльності медіа. Середня експертна

 

Інформаційна культура, як і розуміння важливості місії медіа в українському суспільстві, а отже, і в українському політикумі, дуже низькі. У політичному середовищі, з боку представників влади та опозиції та значної частини бізнесу  медіа сприймають як засіб пропаганди, піару чи агітації, а журналістів – ретрансляторами інтересів та думок політиків та бізнесменів. Сконденсовано ставлення до журналістів можна сформулювати так: він повинен прислужувати.

Це проявляється часто у зневажливому ставленні до роботи журналістів з боку політиків та чиновників, особливо високого рангу. Також варто сказати у цьому контексті, що часто самі політики нівелюють роль медіа, принижуючи їх своїми висловлюваннями в очах суспільства. Яскравим прикладом (окрім уже наведеного вищі інциденту між Ольгою Черваковою та Олександром Ткаченком) є декілька прецедентів у студії Савіка Шустера, зокрема той, коли до студії, в якій була Тимошенко без запрошення увійшли представники Партії регіонів і вчинили скандал.

 

14. Прозорість власності на медіа та їх фінансової діяльності. Середня експертна

 З 10 грудня 2008 року Міністерство юстиції відкрило доступ до Державного реєстру друкованих ЗМІ та інформаційних агентств. На сайті http://dzmi.informjust.ua можна отримати наступну інформацію: серію та номер свідоцтва про реєстрацію, дату реєстрації, вид видання, дані про засновників. Це недостатня інформація, щоб скласти повне уявлення про власника медіа. Коли медіа контролює компанія, яка зареєстрована в офшорах, дуже складно визначити, хто реально здійснює контроль.

Проблеми в цій сфері яскраво продемонструвала історія з телеканалом «Інтер», коли важко було визначити, хто є реальним власником каналу. 

Таким чином, ринок медіа все ще залишається напівпрозорим. Ця тенденція зберігатиметься, поки законодавчо не будуть визначені жорсткі вимоги щодо надання такої інформації, а також передбачена відповідальність за її приховування.

 

 15. Дотримання журналістами професійних стандартів та професійної етики, наявність журналістських організацій, які реагують на порушення професійних стандартів та професійної етики. Середня експертна оцінка:  2.2. 

 

Найнижчий бал у цьому питанні обумовлений об’єктивними причинами. Висвітлення декількох тем (зокрема так званої «справи педофілів» та епідемії свинячого грипу) показали, наскільки низьким є рівень професійної етики у журналістському середовищі, а також наскільки низькою часто є компетентність журналістів та їх бажання розібратися у ситуації. Заява Комісії з питань етики (яку очолює Володимир Мостовий) щодо розголошення імен та прізвищ дітей, які є постраждалими у «справі педофілів», не мала жодного впливу на ті медіа, які це зробили. Більше того, це ніяк не вплинуло на їхні аудиторії, що говорить про певні суспільні тенденції. Отже, наявність організацій, які реагують на порушення професійних стандартів, ще не означає, що до їхніх зауважень будуть дослухатися.

 Особливо слід зазначити таке явище, як поширення замовних матеріалів («джинси»). Можна констатувати, що цінності журналістського середовища деградували ще більше, ніж у 2002-2004 рр. ЗМІ усе ближче до межі, коли в медіа буде багато піарників, рекламістів, пропагандистів, однак не буде журналістів у тому сенсі, у якому існує ця професія у демократичних суспільствах. Дуже слабка і невпливова Комісія з журналістської етики. Її висновки та рішення у конфліктних ситуаціях, на жаль, не є авторитетними для всіх без винятку в журналістському середовищі. Тобто середовище не має такого безсумнівного морального авторитету, оцінкам якого воно може довіряти.

Особливо погіршилася ситуація з дотриманням журналістами професійних стандартів журналістської діяльності в умовах виборчої кампанії.

 

 Заходи, запропоновані експертами для демократизації українських   медіа:

4. Зменшення кількості державних та муніципальних ЗМІ через: а) оголошення чіткої та прозорої політики підтримки державою лише ЗМІ, орієнтованих на аудиторію дітей, етнічних меншин, культурно-просвітницького спрямування, б) посилення мотивації роздержавлення через програми підтримки малого бізнесу.

5. Рішуча боротьба проти корупції у ЗМІ у всіх її проявах, активізація діяльності системи правоохоронних та податкових органів щодо виявлення порушень рекламного та податкового законодавства і притягнення винних посадових осіб теле-радіокомпаній до відповідальності за законом.

6. Спонукання членів Національної ради з питань телебачення та радіомовлення доналежного виконання ними повноважень: а)у сфері розподілу частот на різні види мовлення – з урахуванням потреб суспільства, б) у сфері здійснення контролю за дотриманням мовниками ліцензійних вимог та умов ліцензій, рекламного законодавства і закону про вибори.

7. Впроваджування   дієвих методів захисту економічної конкуренціїу сфері телерадіомовлення та друкованих ЗМІ, запобігання та своєчасне виявлення антимонопольних зловживань (наприклад, завищення накладів видань тощо) і ефективна діяльність Антимонопольного комітету України щодо порушників.

16.  Зробити прозорою власність на ЗМІ.

17. Забезпечення дотримання різними гілками влади рекомендацій Ради Європи щодо заходів стосовно роботи ЗМІ під час виборчих кампаній,  прояв поваги до ролі медіа і розуміння їх суспільної місії.

18. Сприяння підвищенню рівня освіти та виховання журналістів,здатних дотримуватися етичних засад журналістики. Для цього держава має реформувати систему журналістської освіти, беручи за приклад діючі у світі ефективні зразки.

19. Сприяння – через державні програми на конкурсних засадах – створенню інформаційних продуктів, спрямованих на вирішення найгостріших суспільних проблем. В тому числі: виховання дітей, дозвілля дітей та дорослих, розвиток спорту та спортивних секцій для дітей та юнацтва, розвиток дитячої творчості, заохочення інновацій; поширення знань про можливості збереження та захисту довкілля тощо.

20. Сприяння – через державну підтримку на конкурсній основі – проектів просвіти аудиторії щодо зловживань у медіа, створенню відповідних книг, проведенню досліджень. Започаткування – спочатку в експериментальному режимі – системи вивчення основ медіаграмотності у школі.

21. Розробити та поширити в органах влади усіх рівнів типові правила взаємодії зі ЗМІ. Це мають зробити профільні громадські організації, спільно з профільним комітетом, держтелерадіо та нацрадою.