Проблема утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) у населених пунктах України загострюється з кожним роком. У порівнянні з 2004-м щорічні обсяги накопичення побутових відходів у населених пунктах зросли з 35 млн до 50 млн куб. м, а площа полігонів та звалищ для їх захоронення з 3 до 8 тис. га. При цьому, якщо у розвинених країнах переробляється більше половини ТПВ, в Україні лише 2-3%.
Незважаючи на цю прикру статистику, оприлюднену на початку року Рахунковою палатою України, кроки влади у напрямку впровадження роздільного збору сміття є дуже повільними. Навіть складається враження, що профільні керівники дедалі більше спокушаються на «найпростіший» варіант вирішення цієї проблеми побудову сміттєспалювальних заводів.
Ментальність чи банальні лінощі?
Кілька років тому київська міська влада заявила про наміри побудувати в столиці ще один сміттєспалювальний завод, пізніше – що таких заводів потрібно будувати два. Заявлено також про наміри побудови сміттєспалювальних заводів в ряді інших обласних центрів України. Більше того, ознайомившись на веб-сайті Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України з презентацію національного проекту «Чисте місто», втілення якого найближчим часом має розпочатись під патронатом Президента, кожний бажаючий може переконатись, що попри задеклароване будівництво нових сучасних комплексів з переробки та утилізації ТПВ, суттю даного проекту є... знов-таки побудова 10 сміттєспалювальних заводів в найбільших містах країни. А ці міста-«щасливчики», до речі, ще остаточно не визначені.
Чому чиновники так однобоко дивляться на проблему утилізації ТПВ? Свою позицію найчастіше вони пояснюють тим, що, мовляв, українці мають такий особливий менталітет, який заважає привчити їх до роздільного збору сміття, а сучасні сміттєспалювальні заводи дозволяють ліквідовувати сміття без продукування шкідливих викидів.
Правильною ж відповіддю на дане запитання, на думку експертів, є прагнення влади в найкоротші терміни звітувати про вирішення проблеми, до якої комплексно не підходили від моменту її виникнення. Крім того, при такому варіанті розвитку подій чиновникам не треба організовувати масштабні просвітницькі заходи з пропаганди роздільного збору сміття. А це, як відомо, вони робити не дуже люблять. Звичайно, набагато простіше нікому нічого не пояснюючи, згребти все на купу і підпалити.
Насправді будь-яка система управління ТПВ не може включати лише один напрямок діяльності. В ідеалі вона передбачає збір, сортування і переробку вторинної сировини та захоронення на полігонах тих відходів, які не піддаються переробці. Але обсяг останніх, при запровадженні такої схеми, суттєво скорочується.
Ідея ж про те, що в результаті будівництва сміттєспалювальних заводів можна буде відмовитись від захоронення відходів на полігонах повністю, є ілюзорною. Залишок, який утворюється в результаті спалювання сміття, є небезпечнішим по класу токсичності, ніж ТПВ. Відповідно існують більш суворі вимоги до параметрів полігонів, на яких можливе його захоронення. Крім того, викидів шкідливих газоподібних речовин при спалюванні сміття також не уникнути, навіть при застосуванні високотемпературного спалювання або піролізу, при якому, до речі, потрібне ще застосувати додаткові енергоносії.
Цьогоріч у Донецьку група експертів на чолі з громадською екологічною організацією «Центр стійкого розвитку «Роза вітрів» провела аналіз документації щодо запланованого будівництва сміттєспалювального заводу в місті. У висновках експертної групи зазначається, що при запланованому спалюванні 470 тис. т в рік буде утворюватись 90 тис. т. промислових відходів першого класу небезпеки (золи), питання утилізації яких не відображене у проектній документації. Також екологів хвилює відсутність точних розрахунків викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що передбачається в результаті спалювання сміття. Серед них – важкі метали, оксиди азоту, а також супертоксиканти – діоксини та фурани, які навіть у найменших концентраціях здатні провокувати тяжкі захворювання, зокрема і онкологічні.
А може, все-таки сортувати?
На щастя, поки що ідеї стосовно побудови нових сміттєспалювальних заводів не втілені, і можна сподіватися, що система управління побутовими відходами надалі розвиватиметься у більш сучасному напрямку, який хоча й повільно, але впроваджується в Україні. Мова йде про роздільний збір і сортування сміття. Загальновідомо, скільки корисних компонентів можливо вилучити із загального потоку відходів, тим самим заощадивши ресурси та зменшивши кількість відходів, що потрапляють на сміттєзвалища.
Наразі в Києві та інших великих містах запроваджується двохконтейнерна система сортування сміття на етапі його утворення. Це вимагає від населення поділу відходів на «сухі», що піддаються переробці (пластик, папір, скло, метал) та «вологі», до яких відноситься брудна упаковка та органічні відходи.
Однією з перших компаній в Україні, яка почала впроваджувати роздільний збір сміття, є компанія «ГрінКо», доля якої на ринку вивезення ТПВ в Україні на сьогодні складає 9%. Почавши з Києва, компанія продовжила програму роздільного збору сміття у Донецьку, Дніпропетровську, Миколаєві й Івано-Франківську. «Ми стартували з ситуації, коли в контейнери для збору вторинної сировини потрапляло лише 9% «сухих» відходів, іншу частину складали «вологі» відходи, які не можна було відсортувати. На сьогодні по Києву середній процент вмісту придатної до переробки сировини у контейнерах для «сухих відходів» складає вже 65%», - розповіла ІА «Україна Комунальна» Олена Біланчук, перший заступник голови правління ПрАТ «ГрінКо». Досягнути таких показників, за її словами, вдалося, зокрема, завдяки проведенню серед населення просвітницьких заходів по пропаганді роздільного збору сміття – у співпраці з громадськими організаціями.
Серед інших компаній, які займаються вивезенням сміття у м. Києві, перевага «ГрінКо» полягає у наявності власного сміттєсортувального комплексу «ГрінКо-Центр». За словами О.Біланчук, в рік він здатний прийняти на сортування 1 млн куб. м ТПВ, тобто п'яту частину сміття, що утворюється в столиці.
Отже місту стало б в пригоді будівництво ще як мінімум одного сортувального комплексу, який би приймав сміття від різних перевізників. Зокрема, наразі в Києві вивезенням сміття займаються вісім компаній: ПАТ «Київспецтранс», ТОВ «Володар Роз», ТОВ «Селтік», ТОВ «Грінко-Київ», КП «АТП Шевченківської райради», ЗАТ «Спецкомунтехніка», ТОВ «Крамар-Рісайклінг» та ДП «Фірма Альтфатер Київ». При цьому лише остання, як і компанія «ГрінКо», займається роздільнім збором сміття (нажаль, отримати більш докладну інформацію від ДП «Фірма Альтфатер Київ» про її діяльність ІА «Україна Комунальна» не вдалося, оскільки керівництво компанії зараз у відпустці).
На думку О.Біланчук, потенціал сортування і переробки вторсировини в Україні величезний, адже переробні підприємства наразі далекі від завантаження на повну потужність. «Наприклад, картонно-паперові комбінати недозавантажені сьогодні на 15-20%, внаслідок чого вони купують макулатуру за кордоном. Підприємства по переробці пластику недозавантажені на 40%», - навела приклади експерт.
Разом з тим, можна зауважити досить слабку підтримку ініціатив приватних компаній –перевізників сміття з боку органів місцевої влади, як в організаційному, так і в інформаційному плані. Здавалося б, така елементарна річ, як те, що при викиданні сміття його необхідно стискати, щоб сміттєвозам не доводилось возити «повітря», наразі не ввійшла до повсякденної практики більшості громадян України. Так само, як і відкручування кришечок з пластикових пляшок, які потім можуть піти на переробку. Пересічні громадяни просто не обізнані в таких нюансах.
Пояснити населенню, для чого необхідно сортувати сміття та як це робити, цілком під силу муніципальним ЗМІ, які у співпраці з громадськими організаціями внесли б суттєвий вклад у вирішення «сміттєвої» проблеми. Але на даний час такої ініціативи також не спостерігається.
Хто заробить на проблемі?
Розв'язувати гострі екологічні проблеми на полігонах ТПВ здатні допомогти також і технології, що дають можливість переробляти біогаз зі звалищ, кінцевою фазою якого є виробництво електроенергії. Тим паче, що проект закону про внесення змін до ст. 17-1 Закону України «Про електро¬енергетику» щодо вдосконалення системи тарифоутворення на електроенергію, вироблену з біо¬газу, вже прийнятий у першому читанні наприкінці травня цього року. Як зазначають експерти, законопроект допоможе розширити сферу застосування «зеленого» тарифу на електроенергію, вироблену з біогазу, отриманого з відходів сміттє¬звалищ і шламів каналізаційних стоків. Згідно із проектом закону, передбачуваний коефіцієнт варіюється від 2 до 3 залежно від установленої потужності об'єкта електроенергетики та походження газу.
«Десятки полігонів твердих побутових відходів в Україні перестануть бути джерелами забруднення атмосфери й території, і, що не менш важливо, зможуть приносити прибуток, отже біогазові проекти стануть рентабельними», - зазначає президент групи компаній TIS (член Європейсько-українського енергетичного агентства (ЄУЕА) Віктор Савків, коментуючи важливість прийняття згаданого законопроекту. Як відзначає експерт, ухвалення цього закону дасть старт появі нових систем дегазації по всій країні. «Поки що розвиток ринку звалищного біогазу в Україні гальмує саме відсутність «зеленого» тарифу, що робить ринок малопривабливим для капіталовкладень», - уточнює він.
Про те, що цим вигідно займатися, говорить і зарубіжний досвід. Сьогодні існує ряд альтернативних проектів з переробки ТПВ, наприклад, збір і перетворення звалищного газу на електроенергію, тепло або пару, і навіть використання в якості автомобільного палива. Такі проекти активно реалізуються в США та більшості країн Європи (зокрема, Німеччині, Австрії, Данії, Швеції, Бельгії). У Європі лідером з виробництва енергії з твердих міських відходів є Франція, де працює близько 130 заводів з утилізації енергії відходів, які виробляють 3,34 млрд кВт./год. електроенергії і 9,44 млн Гкал теплової енергії на рік.
Таким чином, вирішити проблему з ТПВ можна кількома способами. Та головне на сьогодні – аби владні структури усвідомили необхідність вирішувати сміттєву проблему найбільш безпечним для довкілля та здоров'я населення методами. Інакше намагання «розібратися» з ТПВ може перетворитися на нову проблему – захоронення високотоксичних відходів та підвищення захворюваності населення.
Катерина Борисенко спеціально для ІА «Україна Комунальна».
