Маніакально-репресивний психоз (с)

Ця цитата була чесно поцуплена зі стіни у Фейсбуці.
Дуже адекватна, як на мене, відповідь на псевдо-зарозумілу спробу втюхати відверту лабуду.

Втім, не завжди споживач (інформації) виявляється більш підкованим, принаймні термінологічно, ніж ті, що лабуду втюхують.
Коли я чую у розмовах на майже побутовому рівні від носіїв різних там вчених ступенів та звань, які між іншим теж непогано наколядовуються, потік неоковирних термінів - я тихо йду геть з тієї розмови. Власне, Ейнштейн вже все сказав про таких вчених. Нема тут що додати.

Те саме сьогодні можна спостерігати у численних дискусіях на різноманітних нефахових майданчиках з приводу гучних судових процесів. Так, мова про особливості міжнародного господарчого права та про специфічні випадки отримання особистої вигоди.
Можливо, ці аргументи насправді дуже вагомі. Для правознавців чи праводослідників.

Але не там, і не тоді, коли на рівні отого ейнштейнівського першачка існує абсолютна впевненість у тому, що у цьому "судовому процесі" є все, що завгодно - помста, відволікання уваги, збочена насолода, політична доцільність, тощо - але нема отієї побутової впевненості, що суд чинить правосуддя.

Неповага до суду, кажете? Ну то посадіть у ту ж саму камеру за ту саму неповагу всіх тих, хто з таким натхненням поширює і навіть, о жах!, дивиться ролик "Она не вставала в суді". Якщо ці дії аж настільки безумовно схвалюються суспільством, то чи підлягають вони покаранню? Чи може "в консерваторії щось треба підправити?" (с)

Знущання, кажете, у витребуванні перекладача до свідка? А може варто порахувати кількість ретвітів на це повідомлення? А скільки людей й хотіли б подібне на своїх судових засіданнях зробити, але просто, на відміну від VIP-звинувачуваної, не знали норми закону? Тепер знатимуть.

Якщо сенс правосуддя не зрозумілий на інтуїтивному рівні, якщо судові рішення суперечать суспільним традиціям, якщо вони викликають масовий спротив, то хіба це правосуддя, а не каральний механізм?

Подекуди на тих майданчиках трапляються "зважені" міркування: "Якщо зараз засудять Тимошенко та Луценко, то далі простіше буде осудити Фірташа, Бойка і навть, не побоюсь цього слова, Януковича".
На підставі чого? Бо всі вони гади і кровосісі? Чи у кожного знайдеться порушення п.ХХХ ст.УУУ Міжнародного складно-вимовного кодексу в частині ZZZZ підпункта надцятого?
Який стосунок це має до встановлення в країні верховенства права, справедливого судочинства і поваги до закону?

Так, нам конче треба відновлювати (? здобувати?) довіру суспільства до судів. Одномоментно змінити ситуацію неможливо. Дізнатися, скільки коштує в нашій державі стати суддею - нескладно. Повертати вкладене треба. І тут, на щастя суддів, ще не вичерпалася сила-силенна всяких різних непублічних справ. 
Але ж навіщо кожний процес, який привертає увагу всього суспільства чи великих соціальних груп, перетворювати на фарс? Аби загнати нашу нещасну судову систему вже не просто у глухий кут, а у безодню?

Кожній нормальній людині хочеться довіряти суду. Бо як же інакше цивілізовано вирішувати суперечки? "По понятіях" пересічним людям зазвичай не хочеться.

Ставлення до суду в пересічних громадян ґрунтується на справедливості рішень по публічних справах. Чим справа ближча до "маленького українця", тим простіше оцінити судове рішення.

І тут до послуг українських громадян нескінченний потік "справедливих" і "зрозумілих" рішень.

Кілька місяців СІЗО за яєчню.

Те саме за відпилювання голови бюсту Сталіна на приватному подвір'ї.

Третина хабара у вигляді штрафу.

Або ось цей випадок: Непідкупному сільському голові насилу перерахували гроші. Він повернув. Але все одне сів. Той хто цей "хабар" давав, у справі взагалі не фігурує. Попри те, що законом начебто визначена відповідальність для обох сторін.
Empowering the people: Kherson region from Legal Empowerment Ukraine on Vimeo. 

Або іще один резонансний процес в Херсоні - бійка під час публічного заходу із умовною назвою "звіт міського голови". 
Якби суду не було абсолютно начхати на довіру і повагу до себе, суд міг би розглядати справу у ракурсі "чи перевищив Д.Бєлий необхідну самооборону?", і тоді навіть й не дуже справедливе рішення сприймалося б із розумінням. І повагою.
Натомість суд вперто намагається розглядати один-єдиний удар під час бійки як окрему подію, і наполегливо відмовляється звертати увагу на будь-що, що передувало тому удару.

Або інша публічна справа - звільнення з посади директора спортивної школи. Суд начебто й визнав незаконність звільнення. Але для поновлення "нема механізмів", при тому що в наступниці контракт давно скінчився, й при тому, що коли подібне звільнення оскаржує заступник міського голови, то механізми одразу знаходяться.

Перелік справ, кожна з яких послідовно нищить рештки навіть не поваги, просто людського сприйняття судової системи, можна перелічувати нескінченно. Втім, висновок й так очевидний. 

Судові рішення мають бути прості і зрозумілі знову ж таки на рівні того ейнштейнівського першачка. 
Як отой термін, який я, знову ж таки чесно, поцупила для заголовку. 
Бо хіба потрібно бути психіатром чи правозахисником, аби зрозуміти його суть?
І от коли суд буде гарантовано приймати прогнозовані, аргументовані і зрозумілі рішення у повсякденних справах, тоді суспільство не буде вважати суд на VIP-персонами суцільним шоу, політичною розправою та звичайним перерозподілом майна, не буде щодня дивитися за його перебігом, а буде спокійно та впевнено очікувати вироку. Справедливого, звичайно.

Але ж в нашому випадку як раз це і не потрібне.
Бо поки увага суспільства зосереджена на тому, чи смикається брова у Кирєєва, поки обговорює "а звідки в неї Луї Віттон?, поки шукає, що сказали з цього приводу високі посли, то цікавість до веж Бойка, унітазів Януковича, віз Іванющенка суттєво знижується. Що, мабуть, і є головною метою. Ну, крім простого хижацького задоволення від знущань, звісно.

http://maidan.org.ua/south/mai/1312894505.html