«Кава повинна бути чорною, як пекло, сильною як смерть і солодкою як любов».
Турецька приказка
У 1727 році, між французами і голландцями розгорілася суперечка про кордон, що пролягає через британську колонію Гайану. Сторони запросили офіцера бразильської берегової охорони – Франциско Польоту, взяти участь у переговорах та знайти справедливе рішення в конфлікті. Франциско був особою, як їм здавалося, не зацікавленою.
З якими планами Франциско Польоту прийняв пропозицію – невідомо, але в процесі переговорів, служивий, зневажаючи всілякі конвенції, закохався і домігся взаємності від дружини губернатора Гайани, мадам д’Орвілье.
Коли прикордонний конфлікт вирішився і настав момент розставання, мадам д’Орвілье на прощання, подарувала коханому розкішний букет троянд. У бутон кожної квітки вона вклала по кавовому зерну, яке було здатне прорости. Напевно сподіваючись, що така, “жива пам’ять” не дасть згаснути їх почуттям під час розлуки.
Чи було це прохання підступного бразильця, чи душевний порив зачарованої коханням діви, – історія приховує. Але достеменно відомо, що саме з цього романтичного подарунка починається світова «кавова гегемонія» Бразилії.
Сильна, як смерть
Напевно, випити кави в кафе Кабулу найбільше підходить до цієї частини турецької приказки. Тому, що кава має бути настільки міцною та ароматною, щоб людина смакуючи її, забувала про небезпеку, бути раптово підірваною, або застреленою. Мені довелось пити каву в багатьох ресторанах на території всього Афганістану, але відзначити хочеться тільки один заклад – кав’ярню в англійському готелі «Гандамак», міста Кабул.
Незважаючи на колоніальний стиль та велику кількість войовничих аксесуарів в інтер’єрі, у вигляді гвинтівок, гармат, начищених до блиску палашів – ресторан мені видався миролюбним та самим демократичним в Афганістані.
Каву там подають у металевих чайниках, а курити дозволено повсюди.
Ті, кому перед кавою потрібно розслабитися, запрошуються у підвал, де їм пропонують випити пристойний віскі, або горілки.
Зважаючи на таку небачену для Афганістану розкіш, адже країна живе за «законами шаріату», хтось може пошуткувати, про «три останні бажання».
Але, поки Афганістан не стане «туристичним краєм», навряд чи можливо розцінити мої враження, як рекламу. Тим більше, що такі відчуття вже давно подаються з кавою в Росії, Англії, Норвегії, якщо пофантазувати звісно.
Чорна, як пекло
Французька революція, може вважатися католицькою церквою, самим чорним часом в Європейській історії. З неї почалася дорога в «пекло», що призвела до остаточної втрати влади попів та королів, над народами європейського континенту, за винятком невеликої його частини.
Час, коли за єресь та інакомислення сажали у тюрми, спалювали, і вішали на площах міст – пішло в небуття, залишаючи за собою кривавий слід.
Є версія, що початок всьому поклало кавове зерно, підсмажене, перемелене і залите крутим окропом.
Історики кажуть, що при Людовіках XIV – XV, французи випивали до семи з половиною літрів вина та по пів літра спирту в день. Тому цілком справедливо стверджувати, що з появою кави та кав’ярень, у Європі почався «Вік Розуму», люди просто протверезіли, стали розуміти та обговорювати події, що відбуваються в їх житті.
Зрозуміло, що тверезі люди згодом об’єднались та почали боротися за свої права і свободи.
Цікавий факт. У XVIII столітті в Європу кава імпортувалося з Гаїті. Всім відомо, що якби обставини склалися вдало для цієї багатостраждальної країни, не Кубу, а Гаїті сьогодні весь світ називав би Островом Свободи.
Французька революція розщепила кліщі рабства, на горлі чорношкірих гаїтянців, і вони першими в світі завоювали собі свободу, хоча і до цих пір не розібралися, як нею розпоряджатися.
Знаючі люди скажуть, що помилки гаїтянців підтримуються армією США, і будуть праві, бо правління таких одіозних диктаторів, як «Папа Док» – Франсуа Дювальє, відновлювали саме за допомогою морської авіації цієї країни.
Я був на Гаїті і бачив наслідки «американської допомоги», але значно пізніше того часу, коли там заправляли криваві жерці вуду. Вікіпедія, наприклад, пише так: «Тонтон-макути були озброєні мачете та гвинтівками. Їх главою наприкінці1960 – початку 1970-х років був Лукнер Камброн (Luckner Cambronne), якого за жорстокість прозвали «карибським вампіром». Він збагачувався за рахунок здирництва, а також за рахунок продажу трупів та крові університетам та лікарням США»
Але, коли США ще називалися «Британські заморські території», там теж склались цікаві взаємини між кавою та чаєм.
Під час американської революції 1773, угрупування «Сини свободи», такими словами зараз би висвітлювали цю подію ЗМІ, за одну ніч перевели чай в розряд «непатріотичних продуктів» та повсюди замінили «колоніальний напій» на каву.
Власне, ця акція була початком «Американської революції», яка згодом утворила «найдемократичнішу країну світу», під назвою Сполучені Штати Америки.
В Україні, на жаль, поки що революції все більше асоціюються з гарячим чаєм та бутербродами. Може тому на кавоварках красуються портрети президентів, а наш «Вік Розуму» ніяк не настане.
