В очікуванні громадянської війни

 Дивишся ефіри колеги-журналіста Кирила Сазонова, який з першого дня війни в окопах, або ж філософа Євгена Карася, якого не побачиш без усмішки, слухаеш героїв «Азову», які пережили рашистські табори, поранених й скалічених воїнів – й не знаходиш натяку на ненависть й агресію. Повний контроль, самоорганізація, толерантні фрази, до яких Сазонов додає ще й дотепні жарти.

Здавалося б, ті, хто живе в захищених містах, хто не ризикує життям щодня й не сидить в окопах, тим більше мають зберігати людяність. Але все виходить навпаки. З інтернету нестримним потоком ллється ненависть. Брудна лайка з будь-якого приводу, звинувачення опонента, який не згоден  з їхньою думкою, у смертних гріхах, найперший з яких – робота на москву. Автора, скажімо, днями оголосили антисемітом, бо мав нахабство критикувати дії ізраїльської армії.

Була надія, що війна згуртує націю, зробить її дорослішою… Ні – все по-старому. У передчутті виборів починають зондувати грунт політики. Олексій Арестович фактично розпочав передвиборчу кампанію. Останнім часом в кожному його виступі з'являються прямі погрози тим, хто на його думку губить країну. Так, прості люди люблять слово «помста». Інша медіазірка й екс-нардеп в своїх постах гнобить аудиторію Арестовича – потенційних ворогів нації. Цей автор не відзначався популізмом й дурнуватістю, але раптом заговорив мовою більшовиків. Мовляв, доля України в руках меншості – отієї «нації Майдану». Й за його словами, меншість має врятувати країну, позбавити шансу проросійських реакціонерів, «доля яких стабільно росте».

Від людини, яка зробила політичну кар'єру, служачи спічрайтером у однієї пані, яка закликала «голосувати серцем», я очікував чого завгодно: заклику посилити пропаганду, законотворчих новел… Але побачив суто більшовицьке: революційно-патріотична меншість має привести оту дурну більшість до щастя, відсторонивши її від державотворення, фактично позбавляючи права голосу. Дописувач завершує своє звернення революційною фразою: «Під час війни ворог - там. Після війни ворог - тут!» Перепрошую, а хто ворог: мільйони «неправильних» українців?.. Злодіями можуть бути політики, лідери заборонених партій, але не можна записати у вороги мільйони тих, хто підтримував навіть антидержавницькі ідеї тих партій. Бо це шлях або до концтаборів або до громадянської війни.

Мені здався дивним цей образ неокомуніста у вишиванці, й я вирішив поікавитися реакцією його аудиторії. Читачі його ТГК були напрочуд одностайні. Їхню спільну позицію цілком пояснює отакий дикунський коментар: «В Україні проживає менша кількість українців і більша кількість кацапів, москалів, невідомохтояків. Ось ця менша частина, які є українцями - гребе, товчеться, вилазить зі шкіри, щоб корабель Україна була Державою, але той якір навозу тягне на дно...... тільки Український сталіногітлер нас врятує».

Власне, що й слід було довести: сталіністи, фашисти, войовничі націоналісти, які претендують на односібне володіння істиною, в дійсності – близьнюки.  На щастя, їх меньшість. Й я знаю тих, хто боронить державу й національну ідею на фронті, переконуючи й доводячи власну думку в медіа, готові до дискусій, але б'ються за свободу, а не за новий СРСР. В них немає й дещиці отієї ненависті, що ллють навколо диванні приватизатори правди.

На жаль, прості люди, які й складають більшість виборців, схильні до простих рішень й дуже легко клюють на пропаганду, особливо, коли їм доводять, що боротися із тими, хто не підтримує їхні думки, дуже просто - заборонами й терором. Прагнення політиків й надалі паразитувати на схильності людей до ненависті, вказує на те, що із завершенням війни на нас чекають дуже непрості часи. Виходячи з настроїв у сіспільстві, воно залишається розділеним, а політики не стали поміркованішими. Після війни в країні буде безліч людей з бойовим досвідом та зброєю. Й якщо суспільство знов поділиться за поглядами, то цього разу протистояння може не обмежитися вуличними бійками. У вікна політштабів політять дрони, авто політичних лідерів підриватимуть, а країна розколюваться далі. Й нові спічрайтери політиків обов'язково вигадають нові войовничі запальні гасла. І все це разом може призвести до громадянської війни, на що так сподівається ворог з-за поребрика.

Й нехай вожді зазятих патріотів не кажуть, що вони цього не розуміють – все вони розуміють, але їм начхати. Вони прагнуть єдиного – влади за будь-яку ціну.