Наталя Влащенко: Наше завдання – зробити телебачення для людей, які не дивляться телевізор

«Звичайно, можна робити благодійне шоу про культуру або кіно. Але хто захоче вкласти в це гроші і дивитись?»

«Ролик у Facebook за годину може набрати 50 тисяч переглядів. А «Громадське ТБ» онлайн дивиться 200 глядачів. І хто з нас тоді ЗМІ?»

Чим конкретно ви будете займатися на ZIK? На яких умовах домовились ви та ваш новий роботодавець?

Переговори тривали досить довго – півтора року. У мене були певні уявлення про те, чим я хочу займатися. Тому що, коли ти йдеш з рейтингового каналу й на піку, тобі хочеться ще більшого. Мені було б цікаво займатися великим політичним ток-шоу, адже зараз ця ніша зовсім порожня. Крім того, я люблю придумувати нові проекти, телевізійні формати. Тобто в мене розум саме так «заточений». І креативний продюсер – саме така робота, яка передбачає придумування нових форматів. Ми з генеральним продюсером повинні створити абсолютно нову сітку, щоб телеканал ZIK з львівського каналу перетворився на загальноукраїнський. Він зараз так і перезапускається, як канал з новим наповненням.

Одночасно ви будете ведучою політичного ток-шоу?

Так. По-перше, я продовжу проект Hard talk. Звичайно, він буде з дещо іншим бекграундом, ніж був на 112-му, тому що нема сенсу у той самий одяг вдягатися. Там буде істотне за формою нововведення, і досить цікаве, на мою думку. Я дуже люблю все, що відбувається у гримерці, до того як починається запис. От уявіть, приходить Кононенко, а я йому кажу: розкажіть анекдот про Порошенка. А камери вже працюють. Можна ж говорити про все, що завгодно. Скажімо, як ви пережили політ, у вас були проблеми з літаком? Чому ти раптом змінив стиль одягу? Чи, приміром, як, Антоне, ти схуд на 30 кг? Ти й досі на дієті? Це ж цікаво про людей. А не тільки «як ми тут у важких північних умовах». Це буде один зі штрихів, дві хвилини, наприклад, у гримерці. Там ще буде багато чого такого, що змінить програму.

Я взагалі прихильник того, що українське телебачення має почати говорити нормальною людською мовою. Мовою життя. Бо у нас уже багато років так: у житті ми спілкуємося однією мовою, у нас інші пріоритети, інша міміка, інша психофізика, а при цьому на екрані сидять поважні тьоті-дяді і щось віщають. Мені здається, що це основна причина того, що креативні люди, середній клас і взагалі соціально активні люди від 20 до 45 років уже давно не дивляться телевізор. Тому що ні у контенті, ні в картинці, що несеться з екрану, вони не знаходять нічого свого. Повернути таких людей, думаю, буде цілком посильним завданням.

Тобто всі нинішні політичні ток-шоу, по-вашому, відпрацьовані?

Вони просто зовсім не про те. Коли ви чуєте естраду 80-х років, ви ж не думаєте, чи здрібніла вона чи ні. Це просто не ваші пісні – за ритмом, смислом, естетикою. Час змінюється, і українські медіа також мають мінятися. Міняється доставка, комунікації, пріоритети. Я вчора роздивлялася картинки, як Ілон Маск придумав новий потяг – уявіть величезну трубу, якою мчатиме потяг зі швидкістю 800 км за годину. Швидкість літака, а це ж буде наземний транспорт! І його вже досить скоро буде запущено. Змінюється все навколо, зокрема й комунікаційна сфера. Я ставлю якийсь ролик у Facebook – і за годину він може набрати 50 тисяч переглядів. А вмикаю «Громадське ТБ» – його онлайн дивиться  200 глядачів. І хто з нас тоді ЗМІ? Виходячи з цього, мінятися має все.

Ви у своєму відеозверненні акцентували, що на 112-му вам ніхто не диктував жодних умов, кого запрошувати на ефіри, а кого ні. Нехай там були певні чутки щодо власників каналу зі старої влади, формально у 112-го не було власника-олігарха. У ZIKа є – відомий львівський бізнесмен Петро Димінський. Вас це не бентежить? І чи проговорювали ви з ним політику невтручання?

Не лише проговорювала – у моїй трудовій угоді все прописано і підписано. Так склалося, що останніх 14 років у мене не було начальників узагалі. Був проект «Публічні люди», де я сама була засновником. І коли я прийшла на 112-й, у мене також було окремо проговорено, що це авторська програма і ніхто не втручається ані у запрошення гостей, ані у питання, які я ставлю. І канал свого слова дотримав – я себе почувала досить вільно. Що стосується власника 112-го, то я чула різне. Хтось казав, що це Захарченко. А одна дуже відома бізнесменша, наприклад, мене запевняла, що зустрічалась із власником каналу – це взагалі бізнесмен, який до політики не має жодного стосунку.

А ви для себе визначили, хто власник насправді?

Ні. Іноді мені казали, що це якась «колективна особа».

А у «колективної особи» хто був вухами, очима, ротом?

Мене абсолютно це не цікавило, бо у мене була можливість робити те, що я хочу. Яка мені була різниця, хто був мій власник? Я його ніколи не бачила, він мені ніколи не телефонував, ніхто зі мною не розмовляв від його імені і ні на що не натякав.

До речі, з приходом Єгора Бенкендорфа на 112-му щось змінилось?

Взагалі нічого не змінилось. Принаймні щодо моєї програми. Я бачилась із Єгором за цей час двічі. Один раз, коли він прийшов і ми поговорили щодо можливого переносу часу виходу Hard talk. Він щось записав собі олівцем. І вдруге – коли я йшла з каналу, він мене обійняв і сказав, що «ми завжди чекаємо, в разі чого повертайся». Це, власне, й усе. Більше ми з ним ні про що не розмовляли. Мені здається, якщо він робитиме якісь реформування, то, напевно, пізніше.

А починаючи з 2014 року, після усіх цих подій, політика каналу, за вашими спостереженнями, якось змінювалась?

Я тоді не була на каналі і не відслідковувала його діяльність. Тому ні підтвердити, ні заперечити я не можу. Але посудіть самі: купа журналістів сидять у цьому open space, вони там усі перемовляються між собою, хтось ділиться секретами. І якщо є якісь вказівки згори, це дуже важко приховати. Хтось підходить, наприклад, з новинарів і каже: ми цього показувати не будемо, а ось це давайте так покажемо. Нічого такого, що б називалося «темниками», я ніколи не вловлювала. Ніхто до мене не підходив і не вказував, кого не кликати на програму, а кого запрошувати. Можливо, так було лише зі мною, хоча не думаю. Я людина достатньо спостережлива і, якби щось таке було, я б відчула.

«Мені пропонували йти у восьме скликання. Реально давали прохідні місця»

Якщо повернутися до ZIKа. Які саме домовленості ви зафіксували з Димінським? Хто на кого вийшов?

Запрошував мене топ-менеджмент. Звісно, ми зустрічалися з власником і проговорювали умови. Його загальна мета абсолютно збігається з тим, чим я хотіла займатися. Власник ставиться до каналу як до медіабізнесу і для нього дуже важливо зараз підвищити рейтинги. Також для нього важливим є зростання впливу каналу. Наприклад, коли я робила Hard talk, через півгодини вже на багатьох сайтах були новини з програми. Такий швидкий відгук для всіх дуже важливий. Мені дуже цікавий цей проект, якщо виходити з того, які повноваження мені дали, – це, напевно, виклик. Стоїть амбіційне завдання зробити з каналу із невисоким рейтингом лідера. Я знаю, що туди запросили молодого амбітного продюсера зі 112-го, колишній головний режисер також перейшов. Це люди досвідчені, творчі, і такі завдання абсолютно реальні для нас.

Але ж зрозуміло, що насправді для кожного олігарха медіа в першу чергу не бізнес, а механізм захисту або нападу. Чи не здається вам, що на 112-му у вас було більше свободи, ніж буде зараз? Тому що все може впертись, наприклад, у тендери на «Укрзалізниці» чи ще якісь речі, дотичні до Димінського, і інформація про них не буде лунати у ваших програмах?

Життя точно все покаже. У мене є власні вимоги і умови роботи, які підписані та закріплені печаткою. Я людина вже досить досвідчена, тому прописала в договорі все – у тому числі й ту творчу свободу, яка була мені необхідна і до якої я звикла за ці роки. Зараз для мене важливо зробити те, що не робив ще ніхто. Свобода без можливості зробити щось круте не має жодного сенсу. Якщо ж тобі дають бюджет на нове шоу, то це досить привабливо.

Політичне шоу?

Так, я хотіла б робити саме політичне шоу. Бо, на жаль, країна дуже політизована. І найбільшим успіхом тут користуються, хай би що казали, політичні теми. Гостями десь двох третин моїх програм Hard talk були ті, хто займається культурою, філософією, спортом і таке інше. Вони взагалі не мають стосунку до політики. І хоч би скільки люди казали, що вони шукають високої духовності чи хочуть дивитись на цікавих людей, а не на цих клятих депутатів, коли справа доходить до ефіру… У мене було багато чудових програм із митцями – з Костянтином Меладзе, Олексієм Горбуновим. Ми пустили ці програми в суботу-неділю, і все одно їхні рейтинги були нижчими, ніж, скажімо, програми з Антоном Геращенком. Країна з 2004 року просякнута політикою наскрізь. І окрім цього та, можливо, ще кримінальних новин, люди ні на чому не хочуть зациклюватися. Звичайно, можна робити благодійне шоу про культуру або кіно. Але хто захоче в це вкласти гроші і хто це буде дивитись у нас? Є такий наразі перекіс у країні.

Перекіс є, але при цьому ви кажете, що нормальних політичних шоу нема.

Якщо ви живете в маленькому провінційному містечку, то будете ходити у той театр, який маєте. Тому що у вас просто немає іншого, а балету живцем ви ніколи не бачили. Але, якщо у вашому містечку хтось зробить новий продукт, то одразу з’ясується, що старий театр неконкурентний. І я не звинувачую ту більшість людей, які зациклені на політиці, – ми всі живемо у стані катастрофи. Ми всі не можемо знайти точку опори, яка б нам дозволила почати будувати іншу дійсність. Ані політики, ані чиновники, ані бізнесмени. Якщо ви пригадуєте фільм «Сталкер» Тарковського, то ми всі чекаємо на сталкера, який нас виведе з цієї зони.

Але, з іншого боку, ви підтверджуєте стереотип, що лише політичні журналісти мають у цій країні вагу і вплив. Ви в це раніше не вірили?

Це не стереотип, а сувора правда життя. Але я вважаю, що це погано. Коли країна не має театральних оглядачів, яких би всі знали та любили, не має книжкових оглядачів, людей, які пишуть про медицину чи науку, за якими б усі бігали, – це дуже погано. Звичайно, є дуже талановиті журналісти в сегменті культури чи економіки, але популярності їм випадає набагато менше. Це означає, що журналістика цілими сегментами просто гине. Журналістика сконцентрувалася на цьому маленькому клаптику, який називається «політика». Тому що цей маленький клаптик дає можливість багатьом стати відомими, заробити, ще щось.

Зокрема й потрапити до парламенту вже в ролі політика. Всі чомусь вважають, що як тільки людина починає займатися політичною журналістикою, наступна сходинка її кар’єри – Верховна Рада і таке інше.

Я клянуся, мені у восьме скликання пропонували йти. Реально давали прохідні місця.

А хто?

Я зараз не казатиму, але йдеться про три фракції. І зараз теж пропонують. Але я ніколи не піду в політику. Мені ця сфера абсолютно нецікава, бо поки що вона не дає можливості для діяльності. Ти приходиш туди і просто стаєш там чмом. Яке, вибачте, або грає за загальними правилами, або має зібратися і піти.

Найголовніше все-таки – не гроші, не зв’язки та можливість потрапити у політику. Я думаю, що кожна людина мріє, щоб продукт, який вона робить, продавався. Якщо ти шиєш чоботи – щоб їх купували. Якщо пишеш книги – щоб тиражі розходились. Так само журналіст мріє, щоб на його продукт був запит. А виходить так, що якщо ти пишеш шикарне інтерв’ю з режисерами, все одно це не те, що треба людям. Ви багато бачили у Facebook перепостів класних інтерв’ю з режисерами?

Я от нещодавно їхала з Житомира й записала ролик, був у мене такий емоційний порив. Причому жодної нової інформації не повідомила, та коли побачила кількість переглядів і перепостів, то очманіла! Це означає, що люди голодують за спілкуванням. Не за цими нашими щоденними статтями, які ми робимо поспіхом, не за цими програмами, які схожі одна на одну. Люди хочуть тепла і нового емоційного контенту. Ті, хто зможе їм це давати, й стануть у майбутньому лідерами.

«Наші конкуренти – всі, хто працює на медійному ринку»

Великі амбіції вимагають великих капіталовкладень. Якщо Димінський зараз усерйоз збирається розкручувати ZIK до національного рівня, то він, очевидно, готовий більше вкладати грошей?

Очевидно, так. Якщо з’являються нові програми, якщо канал повністю «переодягається», якщо поставлені завдання для нових рейтингів, то це треба робити. Але це нормально, просто ми відвикли від цього. Ми звикли, що бізнесмени тримають свої медіа, не надто переймаючись, що там усередині, лише для того, щоб була можливість щось там показати чи написати. Насправді, коли ти вклав чималі гроші у щось, то це має бути капіталізовано. Це має бути бізнес-продукт.

Але у нас телебізнес збитковий, а телеканали генерують для власників щорічні збитки. За рахунок чого Димінський збирається «відбивати» гроші?

Є, наприклад, канал СТБ, який, наскільки я знаю, незбитковий. Можна сперечатися і дискутувати на тему, який там контент, але він має своїх глядачів. Я абсолютно впевнена: якщо сьогодні правильно згенерувати концепцію каналу, зробити правильну сітку і все правильно розрахувати, то можна зробити його незбитковим.

Основний офіс каналу розташований у Києві чи у Львові?

У Києві, бо це загальнонаціональний канал. У нього сучасне обладнання, сучасні студії, ще кілька студій добудовується. За рівнем оснащення він буде не гіршим, ніж провідні канали країни.

В перші дні роботи ви вже встигли потрапити в скандал. Брати Капранови, які ведуть на каналі програму «Брат за брата» написали пост про те, що ваш журнал «Публічні люди» спеціалізувався на «джинсі», а ви створили собі ефірний образ «українофобки» та «ватниці», який не прикрасить канал. І назвали співпрацю з вами неможливою. Ввечері того ж дня вони повідомили, що їхня програма закрита. Яка ваша версія цього інциденту?

Для мене, чесно кажучи, це була велика несподіванка, бо Капранови в «Публічних людях» були неодноразово. Тому я їхнього виступу не зрозуміла. Що стосується моєї оцінки як «ватниці», це навіть коментувати смішно. Що ж до їхньої програми, наголошую, що я не займаюсь прийомом на роботу, звільненням з неї, форматуванням програм, а тільки креативною частиною процесу. Наскільки я знаю, програма є і буде, з братами чи ні. Але я не маю до цього жодного відношення. Думаю, генеральний продюсер все пояснить.

Коли вийде ваше перше телешоу на ZIKу?

Ми розраховуємо 6-8 березня вийти в ефір уже із Hard talk.

Чого на каналі вже не буде? Чи залишаться авторські програми Сергія Рахманіна, Остапа Дроздова?

Я думаю, що так, бо всі ці роки це було візитівкою каналу. Це відомі журналісти, які мають своє обличчя. Насправді там зараз не дуже багато годин живого мовлення і є достатньо часу, який можна наповнювати. Як для того, щоб ходити, є хребет, так і у сітці мовлення мають бути якісь системоутворювальні речі. Хороші новини, які зараз успішно вибудовує Людмила Добровольська. Треба зробити гарний ранковий слот, думаю, що денний теж буде цікавим, але поки що не розкриватиму деталей. Скажу тільки, що він буде скандальним, свого роду блокбастером. Вечірнє мовлення буде дуже зміцнюватись. Все треба вибудувати так, щоб у каналу з’явився хребет.

Чи є, чи були в Україні якісь аналоги, схожі за форматом?

Думаю, що нема аналогів. Нема сенсу робити ще один інформаційний канал чи щось подібне. Я думаю, будуватимуться певні лінійки, які разом утворять абсолютно неповторний контент. Але це має бути бізнес-контент, побудований на інтересах людей. Рейтинг має зростати, і цей продукт має продаватися добре. Я на все дивлюся очима бізнесмена – все, що має право на життя, повинно мати високий рейтинг і бути запитаним. А якщо щось дуже круте дивиться три особи, то, може, воно й непотрібно.

Ви можете анонсувати появу певних відомих осіб на каналі?    

Поки що це таємниця. Будуть абсолютно неочікувані люди.

 

 

Чи збережуться розслідування?

Обов’язково. Лінійка розслідувань буде лише зміцнюватися, бо з цього починався канал.

ZIK – не єдиний канал, який готує реінкарнацію. На телеканал «Тоніс» з NewsOne пішли продюсер Олексій Семенов та зіркові ведучі Матвій Ганапольський і Євген Кисельов. Чи відстежуєте ви їхні плани?

Я чула про те, що Семенов хоче створювати багато інформаційних каналів, у нього є певні ідеї на цю тему. Він – людина дуже креативна, ідеальний стартапник. Коли вже все зроблено і починає входити у період монотонного існування, він, здається, навіть втрачає інтерес. Але коли треба нове створювати, він просто нестримний. Я думаю, у нього має вийти.

Але поки незрозуміло що.

Ми побачимо, але у нього завжди ідей достатньо. На ринку не так багато таких здібних людей. Але до нас на ZIK прийшов продюсер зі 112-го Гайгисиз Гелдієв – дуже креативна людина, в нього хороша освіта, в Америці навчався. З ним просто ідеально креативити. Мені подобається головний режисер Олександр Авшаров. Це людина, яка просто ідеально знає весь технічний і режисерський бік того, що відбувається на телебаченні. Це покоління вже нових людей, які мислять компактно, парадоксально, знають, як будуються такі шоу на американському телебаченні, що роблять британці і таке інше. Коли людина ставить за мету зробити краще, ніж це робиться у світі, а не краще, ніж у сусідньому під’їзді. Це дуже круто.

Ви стверджуєте, що ваш канал буде унікальним, але кого ви бачите своїми конкурентами? У кого будете переманювати глядача?

Наші конкуренти – всі, хто працює на медійному ринку, нікого не варто скидати з рахунків. Коли ви питаєте про «переманювати», це трохи комічно, бо за статистикою сьогодні основна маса українських глядачів – це категорія 55+. Тому у нас завдання зробити телебачення для людей, які не дивляться телевізор. Людині все рівно: шукати кнопку телека чи шукати в інтернеті, але вона має розуміти, що хоче побачити. От повернути соціально активних глядачів до телевізора – це досить амбіційне завдання, яке цілком по силах.

Які терміни ви собі виставляєте?

Рік. Для того, щоб вибудувати хоча б цей хребет. У нас навіть є конкретні цифри, до яких ми хочемо підняти рейтинги, але я їх зараз озвучувати не буду.

«Дуже люблю фріків різного ґатунку»

Завершимо підсумками вже вашої роботи на 112-му. З ким із героїв вам було найбільш некомфортно в ефірі?

Тут навіть справа не в прізвищах. Я дуже люблю фріків різного ґатунку, в гарному сенсі слова. І неважливо, що у них, може, інші погляди, ніж у мене. Є люди, наприклад, не дуже розумні чи освічені, але вони страшенно енергетичні. І все одно за ними спостерігати цікаво, хай би що там вони верзли. Є люди, які несуть нові контенти. Найгірші за всіх ті, яких я називаю «простирадлом» – воно висить, по ньому лупиш, а удару відчути не можеш. У людей завжди, хоч би що ти в них запитував, є купа заготівок. Вони постійно «з’їжджають» і починають розповідати загальну ситуацію. Завдання інтерв’юєра – розкрити, знайти ту щілину і просто залізти туди сокирою чи голкою, щоб «відкрити». Але це не завжди виходить – є люди, які за будь-яких обставин ухиляються від розмови. На щастя, їх не так багато, і я намагаюся їх не запрошувати. А все решта страшенно цікаво, бо мені цікаво розмовляти з людьми. Вони теж, коли приходять до тебе, мають конкретні наміри. Вони мають уявлення про тебе і мають намір тебе обіграти. Це завжди шахи. Вийшло – не вийшло.

Кого не виходило обіграти?

Було кілька людей, з якими не виходило з різних причин. Це могли бути люди-простирадла, дістатися яких нереально. Є люди, які брешуть, непробивні, з емоційною тупістю. Ти їм кажеш: у вас у декларації записано, умовно кажучи, 8 квартир і 20 будинків. А вони: та нема у мене цього в декларації. Тому коли я знала, що матиму справу з такою людиною, то навіть документи роздруковувала. Є люди, які постійно все заперечують. Є ще одна категорія людей, яка починає просто одразу кричати. Вони себе перед цим заводять і беруть на емоції. У мене зовсім нещодавно була така програма, яку всі обговорювали…

Загалом було відзнято майже тисячу програм. Мені іноді кажуть: а для чого такий величезний вал? Я відповідаю, що було дві третини програм, якими я просто пишаюсь. От 19 лютого помер Максим Паперник, а у нас із ним був чудовий Hard talk. З Льошею Горбуновим була шикарна програма, із Шендеровичем. З десятками і сотнями людей. Вони вже нікуди не дінуться і всі залишаться у «хмарці». Люди будуть іти, епоха віддалятися, але маса прекрасних розмов залишаться як історична пам’ятка. Я вважаю, що все було недаремно. І мені приємно, що все це було.

Був хтось, кого дуже хотілося, але не вдалося затягнути на розмову?

Порошенка! Я й зараз його хочу інтерв’ювати. Не вдалося Авакова, хоча він мені обіцяв, просто не хотів іти саме на 112-й канал. Він колись сказав, що коли я перейду на будь-який інший канал, він мені дасть інтерв’ю. І тепер сподіваюся, що він буде одним з перших моїх героїв. Турчинова ще не було, теж на нього сподіваюся.

Павло Вуєць, «Главком»