Слідчим управлінням прокуратури Дніпропетровської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо заступника командира батальйону Управління патрульної поліції у Дніпрі за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади працівником правоохоронного органу). Встановлено, що вказаний поліцейський за відсутності будь-яких підстав незаконно застосував до громадянина фізичне насильство та спеціальні засоби (наручники), чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому ліктьової кістки. Наразі працівнику патрульної поліції повідомлено про підозру у скоєнні вказаного злочину.

(з повідомлення на сайті прокуратури Дніпропетровської області, жовтень 2017)

У Києві на вулиці Березняківській патрульні поліцейські побили чоловіка, який їх викликав. Інформацію підтвердив заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький у ході брифінгу, додавши, що наразі проводиться службове розслідування і патрульні відсторонені від служби.

(з повідомлень засобів масової інформації, березень 2017)

На жаль, на третьому році від початку реформи поліції та запуску «нової» патрульної служби пересічні українці мають спостерігати такі повідомлення. Чому ж проект, який гучно стартував, призвів до то тих самих порушень, які мали місце в роботі патрульних десятки років до того?

 Традиційно в українській міліції робота патрульного була вкрай недооціненою, поряд з роботою дільничного. Навантаження на представників цих двох служб було істотно вищою, ніж на інших; їхня повсякденна діяльність була однією з найважчих у системі (як морально, так і фізично). Разом з цим, оплата праці патрульних завжди була невисокою за мірками системи органів внутрішніх справ. Ситуація ускладнювалася тим, що пересічні патрульні знаходилися ще й під сильним тиском «згори», звідки їх змушували виконувати плани за показниками (наприклад, складеними адміністративними протоколами або затриманими), а часто і збирали певні суми з кожного чергування. Усе це вело до того, що навіть найбільш позитивно налаштований «служити і захищати» працівник патрульної служби досить швидко вигоряв, втрачав мотивацію. Саме тому патрульна завжди відчувала серйозний кадровий голод і на службу готові були брати практично будь-якого чоловіка, який служив в армії; на багато порушень начальству доводилося заплющувати очі, деякі порушення відверто заохочували[1].

В принципі ця ж тенденція роками зберігалася у всій системі органів внутрішніх справ, але в силу описаних вище особливостей, а також того, що вся робота патрульного знаходиться на видноті і в постійному контакті з громадянами, порушення, вчинені ним, швидше стають публічними і їх важче заперечувати. Особливо ці тенденції посилилися в другій половині 2000-х, коли практично кожен мобільний телефон став комплектуватися відеокамерою, що дозволяє робити ролики досить високої якості. Зняте відео швидко поширювалося через соціальні мережі, а вчинки або слова, які набрали сотні тисяч переглядів, набагато важче заперечувати. Таким чином, чим більше з’являлося матеріалів, пов’язаних із поліцейською грубістю, жорстокістю чи непрофесіоналізмом, тим більше накопичувалося невдоволення в суспільстві.

Очевидно, що фактор «видимості» патрульної міліції, її присутність на «передньому рубежі» роботи з населенням став головним мотивом для того, щоб саме цю службу вибрати для старту реформи. Відбір до нової патрульної міста Києва, підготовка патрульних і запуск «нової поліції» у 2015 році супроводжувався небаченою до того моменту підтримкою засобів масової інформації та став справжньою сенсацією — перша група спортивних, молодих, красивих нових патрульних дійсно пройшла серйозний відбір і символізувала надії на те, що все буде «по-новому». Видання та ТВ рясніли фотографіями «копів», а завдяки новим автомобілям, які їздили із увімкненими проблисковими маячками, патрульна була видимою на вулицях.

На відборі мені поставили запитання: «Ви ж розумієте, що тут зовсім інші зарплати?». На що я відповів, що мене це не лякає, тому що: по-перше, всіх грошей не заробиш, а по-друге, є речі важливіші, ніж гроші. Як мені тоді здалося, що дійсно у нас відбувається найважливіший момент у державі, і мені хотілося, що б у моїх дітей батько був чесний поліцейський, як у фільмах.

Планів було багато. Справжні плани на світле майбутнє з палаючим серцем. На співбесіді запитали: що може змусити піти? Я відповів, що коли я остаточно прийду до висновку, що змінилася тільки обкладинка, я без жалю покину цю структуру. Забігаючи трошки наперед, я вам скажу, що слово практично дотримав. Тобто зараз я однією ногою вже у щасливому цивільному житті. Я вже на найближчий найкоротший термін визначився, що піду звідси.

Критерії відбору були більше на адекватність, хоча зараз я так би не сказав. Мені здається, в якийсь момент вони почали брати всіх. Дивлячись на співробітників деяких, скажу, що вони помилилися в психологічній оцінці. Є дуже цікаві люди, навіть із колишніх співробітників. А з нинішніх молодих, які не працювали, не знаю. З’явилися люди, яким дали владу, і вони цією владою насолоджуються.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Голоси скептиків, які вказували на недостатню підготовку патрульних і те, що в цілому міліцейська система залишилася старою, тонули в загальній ейфорії. Проте час показав, що деякі наведені скептиками фактори важко скинути з рахунків і що в подальшому вони в значній мірі вплинуть і на тенденції незаконного насильства, вчиненого патрульними, і на зміну ставлення суспільства до «нової поліції».

Так, система відбору і навчання нових патрульних залишилися загадкою для більшості експертів. Тривалість курсу підготовки (від шести тижнів до 3 місяців) вказує на те, що навіть найбільш мотивований рекрут фактично не мав достатньо часу, щоб отримати необхідні навички і закріпити отримані теоретичні знання.

Я потрапив уже на 3-й набір, і в нас це за півтора місяці все вкладали. Тобто, якщо у інших 3 місяці було, у когось трохи менше, то у нас це 1,5 місяця, а останні тижні взагалі одна фізична підготовка.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

На жаль, більшість патрульних згодом вказували на те, що через велику завантаженість і недоліки організації діяльності (наприклад, відсутність залів і тирів для тренування), у них практично були відсутні системні заняття з багатьох розділів службової підготовки. Таким чином, навіть отримані при первинній підготовці навички тактики, володіння зброєю та рукопашним боєм, медичної підготовки, психологічної підготовки і знання з права істотно притупилися або були загублені взагалі.

Я вам скажу, що вміють стріляти з півтори тисячі патрульних щонайбільше десяток. Це інструктори і ті, які раніше були в якихось спецпідрозділах, вояки. На навчанні ми відстріляли по 30 патронів. Це нічого взагалі. Спортсмени говорять, що мінімумтреба тренуватися по 30 патронів на тиждень. Ну, хоча б 50 на два тижні. Це мінімум.

( з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Яким був зміст самого курсу підготовки, ким він готувався, чи був він ідентичним у різних містах, хто був тренером для майбутніх патрульних — це маса відкритих питань, від відповідей на які багато в чому залежала якість підготовки поліцейських. Для підготовки патрульних у різних регіонах використовувалися як представники системи Міністерства внутрішніх справ, так і громадськості, проте наскільки їхні курси були професійно підготовлені, застосовні для практичної роботи поліцейського, співвідносилися між собою, чи достатньо професійними були відібрані викладачі, — так і залишається загадкою.

Нас готували так, що спочатку задрали планку. Тобто мали вийти усміхнені хлопці, які завжди прийдуть на допомогу, а за фактом приходиш на допомогу і розумієш, що ти безпорадний, тому що тебе обмежили у всьому. Ти людині можеш тільки щось підказати. А якщо будеш лізти, ще гірше може виявитися. За толерантності, завищували планку, було таке. Коли ми поринули в цей світ, я собі не уявляв, що це буде якось хмарно, але по факту, коли починаєш стикатися з алкоголіками, наркоманами кожен день, ти розумієш, що це не зовсім те, до чого нас готували. Нас готували спілкуватися з нормальними людьми.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Готували зовсім не до того, до чого насправді ми прийшли. Причому, не тільки нас, а й українське суспільство. Ми з цим зіткнулися, вийшовши на службу. Люди від нас очікували, що ми вирішувачі будь-яких проблем, чарівники. На ділі виявилося, що все зовсім не так. Грубо кажучи, ми листоноші, які з пункту А в пункт Б возимо папірці. Я дуже рідко можу вчинити на власний розсуд і в більшості випадків для мене це загрожує перевищенням повноважень. Я можу вчинити тільки так, як вказує адміністративний кодекс і закон України про національну поліцію. Вибір у мене не великий. І люди, на жаль, цього теж не розуміють. Вони вважають, що ми чогось не робимо тому, що не хочемо. Але це не так. Ми законодавчо зв’язані по руках і ногах і дуже багатьох це теж охолодило. Тому, що йшли допомагати людям, а по факту виявились безпорадними, скажімо так.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

На ранніх етапах запуску проекту рекрути мали можливість отримати цікаві і корисні курси від поліцейських із США, Канади та Європи. Однак скільки патрульних було охоплено цими програмами, чи були вони дійсно корисні в наших умовах і скільки патрульних, які пройшли навчання, продовжує зараз службу, — питання відкрите.

Наприклад, та ж тактика, якої навчали американські фахівці, вона розрахована на американські реалії, на повноваження поліцейських там. У нашому випадку прикладів ціла купа, коли ти тричі подумаєш: «Чи варто за законом захищати себе або ж краще піти від конфлікту». знадобилося знання КУпАП. Напевно, це основне, що стало в нагоді.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Таким чином, можна констатувати, що єдиної системи професійної підготовки патрульних поліцейських, яка б певним чином задавала абсолютно нові стандарти його роботи і поведінки, створено не було. Крім того, нинішня система не дає поліцейському можливості підтримувати і покращувати багато навичок, які потрібні йому в роботі.

Підготовка — уся в вихідні, тільки у вихідні. Стріляли тільки у вихідні, 30 % людей не приїжджали на стрільби, тому що це вихідний. Графік стрільб є, а патронів немає. На людину по 3 патрони. У свій вихідний ти їдеш, отримуєш зброю, проходиш інструктаж, щоб відстріляти 3 патрона. Це займає десь 3–4 години

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Усе це неминуче веде до того, що більшість патрульних у своїй роботі часто стикаються з ситуаціями, в яких їм не вистачає знань або умінь професійної поведінки, і приймає рішення виходячи скоріше з загальних знань, життєвого досвіду, емоцій.

Сама система діяльності нової патрульної служби була слабо продумана. Як зазначалося вище, патрульна міліція десятками років відчувала постійну потребу в кадрах і була змушена істотно занижувати планку відбору через високостресову, низькооплачувану роботу. Запуск «нової» патрульної поліції став багато в чому політичною подією і традиційно для політики супроводжувався великою кількістю обіцянок. Це породило завищені очікування у патрульних, яким гарантували, що їх забезпечать усім необхідним для того, щоб вони виконували свою роботу. Однак протягом уже першого року служби патрульні мали можливість оцінити різницю між публічними запевненнями політиків, чиновників і реальністю.

Коли ми йшли на цю роботу, нам золоті гори обіцяли. Обіцяли, що зарплата у нас дійде до 1000 доларів. Спочатку ми будемо отримувати доларів 300, потім усе буде рости. Це оголошено паном Аваковим, але все зупинилося на цій зарплаті. Зараз ми бачимо, що рівень життя подорожчав у 3 рази, тобто ті 8000, які ми отримували спочатку, вони не відповідають тому, що ми зараз ті ж 8000 отримуємо, працюючи також. Це зараз не ті гроші, через які варто ризикувати. Охоронець в «АТБ» отримує 9000. А ми отримуємо 8000.

Форму нам дають, транспорт, бензин. Зараз якісь перебої з ним почалися незрозумілі. Або через те, що якісь переходи йдуть в управлінні, незрозуміло чому, але бензин урізали трохи. Що стосується канцелярії, то вже давно не забезпечують нас, ми папір самі купуємо.  

Дефіцит у патронах зараз. Перестали стріляти нормально. Це дуже важливо — тренуватися постійно.

У перший раз нам видали якісну форму, американську. Я в ній досі ходжу. Те, що нам видали нову форму, нашого виробництва, вона залишає бажати кращого, як і форма, яка була при міліції. Є, звичайно, хороші, навіть українські, але за свої гроші.

Уніформа — це перше, з чим стикаєшся. Швидко почала виходити з ладу. Багато говорили, що 5.11 усім видали, але це брехня. Багатьом видали якусь нісенітницю з дешевих матеріалів. У мене черевики через два місяці розклеїлись узагалі. У мене вся уніформа була своя — я все поміняв. Ось цього точно не досить, а це реально виконує, а це реально впливає на безпеку патрульних. А потім далі — забезпечення автомобілів теж дуже погане. Гума на зимову змінюється в кінці лютого. Зараз обмежили — на одну машину п’ятнадцять літрів бензину на зміну. Не вистачає. Людям доводиться або стояти, або звідкись щось брати.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Наростання невдоволення серед поліцейських, які сумлінно працюють, стало просочуватися в публічну сферу і поступово стали відомі подробиці повсякденної роботи «нової поліції». Так, природна плинність кадрів (хтось пішов сам, когось звільнили) і відсутність резерву привели до того, що багато поліцейських істотно перепрацьовували норму, фактично закриваючи діри, що утворилися в результаті некомплекту. Це зводило їхнє життя виключно до служби, причому без достатньої стимуляції — кар’єрних змін не було, понаднормова робота не оплачувалася, та й сама система нарахування заробітної плати для патрульних залишалася незрозумілою.

Графік дуже жорсткий, я нічого не встигав. Реально, вихідні витрачав чисто для того, щоб помитися, попрати, приготувати. Трохи поспав і все — наступна зміна. Досить складно: за фактом у тебе 12-годинний робочий день. За дві години потрібно приїхати заступити на зміну, а ще якщо там десь на виклик затримався. У мене таке було, шо заступив о восьмій ранку, а додому приїхав о третій ночі. Дві години поспав і вже поїхав на наступну зміну.

Сюди йшли не за зарплатою. Ми ж ішли не заради грошей, і було завжди в агітаційних у всіх, що зарплата від 8 тис. Усіх підкуповували можливістю кар’єрного росту. Це взагалі окрема болюча тема — кар’єрний ріст. Ось ви мені скажіть: «як може позначитися режим по 14 годин роботи, відсутність кар’єрного, матеріального зростання на бажанні виконувати свою роботу?». Я розумію, що повинен бути ентузіазм, але ентузіазм теж має бути чимось підкріплений.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Департамент патрульної поліції багато в чому було сформовано з людей, близьких до керівництва або які роками працювали в міліції і фактично зберегли старі підходи тиску в роботі з персоналом і в оплаті праці. Звичайний патрульний знає, що фактично половина його заробітної плати — це премія, яку можуть зняти і, відповідно, повинен максимально дотримуватися будь-яких наказів і вловлювати настрій начальства, інакше в кінці місяця він буде неприємно здивований при отриманні платіжної відомості.

Відпустка у тебе, графік який дали, такий і буде. Але у друзів начальника і командирів — улітку.

Майже всі начальники відділів — усі колишні, всі старі. Тобто там є відділ моніторингу, відділ аналітики, відділ логістики, відділ кадрів той же, адмінпрактика, чергова частина, все, може виняток якийсь є один або два. А так — майори, полковники — всі колишні. 

Я вважаю, що якщо ви людей по руках і ногах зв’язали, якщо люди виходять на 14–годинну робочу зміну, не маючи права якось відстоювати своє право на що завгодно, то будьте люб’язні мотивувати людей хоча б грошима.

Багато командирів — це люди, м’яко кажучи, без досвіду роботи, некваліфіковані, які вважають допустимим на власний розсуд, якщо йому людина не мила, різати їйзарплату. Це у нас називається не зарплата, а зарплата + багатопроцентна премія. На премію тебе спокійно можуть обділити.

Є, там виходить десь 4000 самої зарплати, решта — це премія. Премію можуть різати, залежно від того, наскільки сильно там проштрафився, десь зловили без бронежилета. Постійно їздить моніторинг, моніторять в основному поліцейських, одягнених за наказом.

За порушення дисципліни, звичайно, знімають певну кількість грошей. Прийшов, припустимо, з порушенням форми одягу, вночі застукали тебе, що спиш у машині, запізнився на роботу. Це порушення дисципліни.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Фактично, патрульні поліцейські зіткнулися з тими ж викликами, з якими стикалися багато років до них молоді міліціонери — поступово вони вигоряли, працюючи понаднормово без гідної оплати праці; їхнє життя не було застраховане; їхні робочі потреби не були забезпечені. Відсутність другого комплекту форми; відсутність кімнат для роботи з документами, паперовий документообіг замість обіцяного електронного; ремонт автомобілів за свій рахунок — усе це відтворює вже наявну до того систему відносин, поступово веде до вимивання найбільш мотивованих та професійних співробітників, зростання розчарування, байдужості, корупції, жорстокості.

Коли приходить неякісна форма, як це відбувається, залишається тільки здогадуватися. Може, за залишковим принципом. Те, що не встигли розпиляти. Я не знаю, мені це невідомо. Форма огидна. Вона не те, що не якісна, вона огидна. Перша форма була дійсно 5.11. Вона ж не всім залишилася 5.11. Хто пізніше приходив уполіцію, їм уже дісталася якась вітчизняна.

Відносно машин, начебто щось лагодиться, але що і як — бог його знає. Я припущу, що хтось дуже добре заробив, тому, що за ті гроші, які були витрачені на ToyotaPrius, можна було купити в п’ять разів більше Lanos, які можна ремонтувати, які вміють у нас лагодити, до яких можна в будь-якій точці країни купити за червонець мішок запчастин — це не є проблема. Але чомусь поставили непридатні до ремонту Prius.

А ви розумієте, що слова «погоня» і «Prius» — речі взаємовиключні? Навіть якщо взяти, наприклад, американську поліцію, то у них службовий автомобілі — це величезні «Додж» із 5–літровими моторами, на яких можна дійсно когось наздогнати, з силовими бамперами. А у нас — це електромобілі, на яких потрібно їздити, щоб в економному режимі, 40 км/год. Кого можна на 40 км/год наздогнати?

Якимось дивним чином патрульний несе матеріальну відповідальність за автомобіль. І, звичайно, він тричі подумає, чи потрібно йому виконувати покладені на нього зобов’язання чи ні, або нехай цей порушник їде далі. Тому що, якщо він цей Priusдесь пошкодить, то він за нього зі своєї зарплати у 8 тисяч гривень буде виплачувати до повноліття своїх дітей і онуків.

Нас безкоштовно забезпечують формою, видають службові машини незалежно від того, хто улюбленець, а хто ні — забезпечити всіх. Ці машини заправляють. У цьому плані, в принципі, забезпечення достатнє, але є купа нюансів: на початку нам не видавали відеореєстратор на машини, ми купували його самі, потім реєстратори видали — ми почали купувати самі флешки до цих відеореєстраторів. Зараз видають дуже мало бланкової продукції. Ми ксерокс робимо самостійно: видають по одному бланку — канцелярією нас реально не забезпечують. Якщо з формою щось трапилося, то, ясна річ, нам ніхто нову не видасть. У тієї форми, що видають,огидний вигляд, її соромно на себе надягати, більшість із нас купили собі нову якісну форму за свої гроші, тому що нам же в ній і ходити.

Патрульних намагаються переконати, що вони несуть відповідальність матеріальну за пошкоджене на службі майно. І хоча машина застрахована, відділ автогосподарства вимагає гроші на ремонт додатково. Був момент, що мийка за свої гроші. Були моменти, що говорили, будете гуму за свої міняти. 

Проблема не в патрульних. Просто треба було починати не з патрульних. От уявімо ситуацію, ми 100 % правильно, без корупції робимо свою роботу, ловимо вбивцю, маніяка, п’яного за кермом, він приїжджає в прокуратуру або суд і там все вирішує. Наша робота, як мінімум, марна. Це раз, по-друге, жахливий набір — кого попало набрали, людей із дуже поганою базовою підготовкою у плані загальних знань і взагалі інтелекту. Багатьох набрали, які взагалі не вміють із людьми розмовляти. Рапорт пишуть з такими граматичними помилками, що жах просто. Навчання критично не вистачає. Жахливий відбір, жахливе навчання. Дуже велика проблема, я вважаю, вигоряння професійне і те, що немає підтримки ніякої. Ти хочеш працювати правильно, але тебе викликають до суду, ти програв одну справу, іншу, тобі дзвонять, погрожують якісь братки, що ти когось зловив, а у тебе немає ніякої підтримки. Ти не захищений ніяк соціально, у тебе немає страховки ніякої.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Некомплект, який в зв’язку щ цим все зростає, поліція намагається закривати збільшенням навантаження на співробітників, що залишилися, і постійним набором нових рекрутів. Однак суспільство непогано поінформоване про умови праці та рівень заробітної плати в поліції, і тому планка професійного відбору, яка стояла спочатку досить високо, сьогодні постійно знижується. 

Одна з основних проблем патрульних –— дефіцит співробітників. Через брак служба поповнюється екс-даішниками. У загальних рисах можна сказати, що прохідний бар’єр знизився. Коли ми проходили відбір, була дуже висока планка. Тест на логіку — максимально 60 балів, а брали від 47 і вище. І я знаю, що були розмови, що зараз 25 — це навіть дуже добре. І люди, які не могли пройти відразу тест, що не дотягували, пішли зараз. Йдуть найкращі, тому що створюються такі умови. Наприклад, негласний план за кількістю виписаних постанов. Тому, якщо все буде просуватися такими темпами, ми дуже швидко повернемося до того, з чого починали. І ми вже близькі до дореформеного стану. Дуже близькі.

(з інтерв’ю з  колишнім патрульним Богданом Пацканем, ресурс 112[2])

Ще одним відомим описаним чинником, який сприяє зростанню порушень прав людини в поліцейській діяльності, завжди була гонка за показниками. Саме необхідність «дати» певну кількість постанов, протоколів, затримань, штрафів, перевірок «підозрілих осіб» протягом зміни роками змушувала міліціонера йти на порушення дисципліни і закону — від фальсифікації даних до незаконного насильства. На жаль, «нова» патрульна поліція не стала винятком — через незначний період часу багато «нових» поліцейських зіткнулися з тим, що їм потрібно гнатися за показниками, які їм спускаються начальством.

Ось перші чотири місяці завдань ніяких не ставили, тобто була ще ось та «нова ванільна» поліція: «служити — захищати», «права людини», «все по закону». Усі працювали добре. Ефективністю вважалося якісно виконувати завдання, щоб не було на тебе скарг. Командири говорили: якісно опрацьовувати виклики, звертати увагу на те, на те, бути уважними, звертати увагу на безпеку. Велика частина викликів: сімейні сварки. Але через 4–5 місяців служби вже почалися інші вимоги: більше постанов, більше постанов, тобто більше ПДР, більше ПДР.

На жаль, начальство, навіть ті хлопці, які прийшли начебто ідейні і не колишні співробітники, багато хто з них дуже швидко скотилися до старих поглядів, старихпріоритетів. Що я маю на увазі. Якщо десь в інших країнах на певній ділянці не відбувається правопорушень, значить, інспектор, який відповідає за цю ділянку,добре і якісно виконує свою роботу. У нас, якщо не відбувається, значить, не працюєте. Якось так виходить, що навіть нових і незіпсованих людей усе одно система зіпсувала і вклала потрібні для себе погляди.

Усе залежить від керівника, починаючи від роти, батальйону, управління. Треба розуміти, що рота роті ворог, а батальйон між батальйонами — це взагалі інші держави. Десь робиться наголос на щось, десь не робиться. Одні кажуть: оглядайте більше людей підозрілих, інші кажуть: робіть більше упор на штрафи для водіїв. У кожного свої пріоритети. 

Знімають премію за те, що не виписав необхідну кількість, норму постанов. Або карають якимось чином: якщо не виписав десять постанов за зміну — йдеш на наступну зміну в нічну пішки. Ну, пішки нікому не подобається ходити довго.

Із тих, хто прийшли спочатку, в кращому випадку залишилася  половина. Дуже багато пішло. Причому першими почали йти найбільш ініціативні, реально кращі. Ініціатива карається, просто на корені взагалі. Командир говорить: сьогодні вам треба 20 постанов написати. Якщо ми кажемо: що це за маячня. Ми що, даішники? Тебе відразу запитають: ти що, найрозумніший? І ось ти вже йдеш у піший патруль на тиждень, сидиш у будці КПП або працюєш на мийці.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Також, усупереч запевненням керівництва, патрульні не були абсолютно вільні від тиску зверху — і поступово демонстрована спочатку принциповість у переслідуванні VIP-порушників правил дорожнього руху зійшла нанівець. Одним із важливих аспектів, за який реформа поліції піддається критиці, є те, що з появою «нової» патрульної поліції сама система правоохоронних органів і відносин серед них зовсім не змінилися, а це означає, що керівництву патрульної все ще потрібно мати хороші відносини і з суддями, і з прокурорами, інакше матеріали патрульної поліції можуть бути просто заблоковані або розглянуті необ’єктивно.

На жаль, діяльність «нової» патрульної поліції здійснювалася в абсолютно невизначеному правовому полі.

У більшій частині випадків навіть не складається протокол затримання. Це пішло з самого початку, тому що перші місяці два вони взагалі не складалися. Бланки зі словом «міліція» вже вивели, тобто нічого було використовувати, а бланків зі словом «поліція» ще не було. Тупо протоколів затримання не було.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

З цього вони почали свою роботу і багато в чому продовжують донині. Правові лакуни, викликані тим, що для запуску «нової поліції» не притягувалися юристи-професіонали, привели до того, що патрульні шість місяців працювали взагалі без закону, який регулює діяльність поліції (фактично поза правовим полем), а в щоденній роботі стикалися з ситуаціями, коли не могли нічого зробити або не знали, як себе поводити.

Я іноді приїжджаю на виклик і бачу людину, яку і людиною дуже важко назвати. Вважає, що він чоловік, він самець. Він може дозволити собі бити дружину, дітей своїх, зазвичай дівчаток. Я до скреготу емалі на зубах стримуюся і я розумію, що просто написати на нього папірець нічого не змінить. 

Чи буде законним насильство, якщо людина пристає в тролейбусі до жінки, а патрульний, наприклад, його скручує і надягає наручники? Усе залежить від того, як прокуратура на це подивиться. При якихось моментах він зобов’язаний, але все дуже розмито. Усі наші закони написані розмито.

Ми його попередили кілька разів, одягли на нього наручники. Це знову ж таки з якого боку дивитися, з точки зору закону, це незаконно. Ми одягли наручники незаконно, він нічого не робив. Але це був факт його напоумити. Коли одягли на нього наручники і винесли в коридор, тоді він каже: «Хлопці, я все зрозумів». Але ми домоглися бажаного результату. Я його попередив – якщо ми ще раз приїдемо сюди на виклик, я за себе відповідати не буду. І більше ця жінка не дзвонила. Тобто незаконно, але як поліцейський я їй допоміг, я вважаю. Ось у чому проблема того, що нам дали. Нам кажуть – ви повинні якось хитрувати.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Так, наприклад, основним юридичним робочим інструментом патрульного залишається Кодекс України про адміністративні правопорушення, який визначає, що є адміністративним правопорушенням, які повноваження поліції в різних ситуаціях, які ключові процедури і санкції застосовуються. Однак більшість експертів схиляються до думки, що кодекс, прийнятий у радянські часи (в символічному 1984), суттєво застарів і не відповідає реаліям сучасного життя. Так, наприклад, поліція не має інструментів впливу на людину, яка практикує сімейне насильство, можливості оскаржити рішення суду або виступати в суді з доказами у справі. І в той же час суддя має можливість звільнити від відповідальності будь-яку людину, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Чому, коли збільшують штрафи, у патрульного не спитають, що зробити для того, щоб легше працювалося на дорозі. Чому вони самі все вирішують? Їм нагорі простіше збільшити штрафи, написати дурницю, ніж запитати у патрульних: хлопці, ви нам напишіть, що краще поміняти в законодавстві, ми подумаємо, як це зробити. І спільними зусиллями зробимо загальну картину дороги. І ви будете бачити, тут треба ось це доповнити, тут ось це. Ми подивимося, суперечить це європейським конвенціям чи ні. Якщо не суперечить – все, працюйте. 

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Відсутність інструментів впливу на порушників або нерозуміння, як ними користуватися, часто приводило до того, що поліцейські не могли законно впливати на порушників правил дорожнього руху чи сімейних насильників. У цьому випадку вони або ігнорували деякі правопорушення, або, час від часу, знаходили «свої», менш законні способи впливу або «виховання», пов’язані з насильством або перевищенням повноважень.

«17 жовтня 2015 року в Малинівський РВ м. Одеси надійшло повідомлення оператора«102» про те, що по вул. Космонавтів чоловік поводиться агресивно, погрожує матері, вимагає горілки і спирту. Виїхавши туди, співробітник патрульної поліції побив сина господарки. Через кілька годин після візиту поліції потерпілий був госпіталізований в МКЛ № 11 м. Одеси, де, не приходячи до тями, помер. За попередніми даними експертів і слідчого, смерть Бондаренко В’ячеслава настала від побоїв. За фактом смерті було відкрито кримінальне провадження за частиною 2 ст. 121 — «Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого катування, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого… що спричинило смерть потерпілого»

(з повідомлень засобів масової інформації) [3]

Проблема в тому, що немає ніякого механізму боротьби з цим. Заяви від жінок або від дітей, або від батьків, над якими відбувається насильство. А ми ніяк не впливаємо на дільничних, ніхто в результаті туди не приходить. У кращому випадку, я знаю, їм подзвонять і спитають: «Ну, шо, як там справи? А, все, помирилися». До речі, половина жінок на наступний же день або через день забирали заяву. Тобто «Ми просто посварилися, погарячкували, помирилися, ну, все, забираємо заяву». У підсумку, щоб урятувати ситуацію, патрульні що роблять: беруть мужика, вивозять його в ліс, здійснюють над ним деякі дії. Намагаються якимось чином виховувати.

Хлопці приїхали на конфлікт між сусідами. Один сусід б’є іншого. Чоловік поводився агресивно, не реагував на зауваження, почав кидатися на патрульних. На нього були одягнені наручники. Чоловік виявився колишнім співробітником. Хлопці отримали перевищення повноважень і перебувають під слідством.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Істотною помилкою досконалої при запуску патрульної поліції стало також навмисне, штучне її дистанціювання від «старої» міліції. Ця помилка вплинула на систему поліції в цілому. Патрульна служба не могла і не була окремим правоохоронним органом і може виконувати свої функції, тільки як частина загального правоохоронного механізму. Це означає, що для ефективної роботи «нові» патрульні мають постійно взаємодіяти з іншими службами та підрозділами, підтримувати з ними гарні робочі взаємини, а з огляду на незначний період підготовки — і переймати досвід практичної діяльності. Однак тривалий час риторика нового керівництва Міністерства внутрішніх справ і Національної поліції були направлені на те, щоб підкреслити успіхи і переваги «хороших нових» поліцейських і протиставити їх невдачам, «продажності», «непрофесіоналізму» «поганих старих» міліціонерів. На жаль, це було підхоплено засобами масової інформації та соціальними мережами, незважаючи на те, що не цілком відповідало дійсності (в рядах поліції була і залишається велика кількість людей, які чесно виконують свою роботу і воювали в АТО).

Припустимо, ми привозимо чоловіка, він щось порушив, вони мають на нього скласти матеріали якісь. Ми його привозимо в райвідділ і не можемо проконтролювати, що вони там зроблять. Ми не можемо там перебувати 3 години, черговий дзвонить і каже «Швидше, викликів багато». І все, ми його залишили в райвідділі, вони на нього мають складати матеріали, а ми поїхали на наступний виклик. Але в ряді ситуацій вони їх відпускали. Наприклад, є така людина, яку я і мої напарники затримували 19 разів, весь час грабунки, крадіжки мобіл.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Особовому складу поліції також довелося пройти через численні, слабо продумані і неефективні процедури люстрації та атестації, які часто завдавали працівникам поліції додаткового стресу і приниження. Крім того, тривалий період патрульні отримували заробітну плату, яка істотно перевищувала середню зарплату інших поліцейських. Як і будь-яке інше порушення прав поліцейського, все це вкрай негативно впливало на мотивацію поліцейських, посилювало відтік професіоналів із системи і створювало небезпечну основу для депрофесіоналізації системи і подальшого зниження ефективності і зростання порушень прав людини.

Справжнім випробуванням на новизну підходів у реагуванні на поліцейську жорстокість і порушення прав людини для патрульної поліції і її керівництва стала «загибель пасажира БМВ». Уночі 7 лютого 2016 року в ході поліцейської погоні за легковим автомобілем, у якому, крім водія[4], знаходилися ще троє пасажирів, патрульний Сергій Олійник зробив кілька десятків пострілів по салону автомобіля. Частину пострілів було зроблено на ходу з вікна патрульного автомобіля, частину — вже після зупинки транспортного засобу. Підсумком погоні стало поранення двох пасажирів і загибель 17-річного Михайла Медведєва, який сидів на передньому пасажирському сидінні. Показово, що першою реакцією керівництва МВС та Національної поліції не стало проведення об’єктивного і незалежного розслідування. Замість цього в соціальних мережах і засобах масової інформації розгорнулася інтенсивна кампанія по захисту дій патрульного. Ще до перших висновків експертизи і початку розслідування, численні коментарі та інтерв’ю керівництва поліції і Міністерства внутрішніх справ, а також радників міністра внутрішніх справ, народних депутатів і лідерів громадської думки були спрямовані на те, щоб виправдати застосування зброї на ураження і дискредитувати постраждалих. Тиск посилився, коли прокуратура ознайомилася з записами індивідуального відеореєстратора того, хто стріляв, зібрала свідчення його колег і звинуватила патрульного Олійника в скоєнні кримінального злочину по ч. 3 ст. 365 КК України (перевищення службових повноважень), а Печерський райсуд м. Києва обрав для нього запобіжний захід — утримання під вартою. Глава МВС Аваков, голова Нацполіціі Деканоїдзе, нардепи Геращенко, Найєм, Тетерук, Береза, Кривошеєв, Ємець, Луценко, Ар’єв, Гончаренко, мер Києва Кличко та інші відвідували судові засідання і просили суд дозволити їм узяти на поруки співробітника патрульної поліції. Спотворення обставин справи, використання засобів масової інформації для тиску на розслідування дозволило навіть зібрати в Києві мітинг на підтримку дій патрульного, на який прийшло кілька тисяч людей. Через тиждень після події вже було очевидно, що запуск поліцейської реформи і нової патрульної служби абсолютно не означає, що зміниться система розслідування незаконних дій поліції. Справа «загибелі пасажира БМВ» розглядалася традиційно для «міліцейських» справ — розслідування стало затягуватися, і в міру того, як знижувався громадський інтерес до нього, суд і прокуратура ставали все м’якішими до поліцейського: його випустили на волю, і він відновився на службі. Фактично це повторює поворот у гучній справі «студента Індила». Там працівник міліції Сергій Приходько, засуджений за смерть студента Ігора Індила в 2012 році[5], після початку реформи успішно пройшов переатестацію і продовжив службу в Шевченківському райвідділі поліції м. Києва[6].

Ще одним, абсолютно очевидним показником того, що запуск «нової» патрульної поліції зовсім не означає зміни підходів до розуміння відносин між громадянами і поліцією, стали дії МВС та Національної поліції після загибелі двох патрульних у стрілянині у Дніпрі (26 вересня 2016)[7]. Міністр внутрішніх справ, представники МВС та керівництво поліції негайно виступили з пропозицією прийняти «презумпцію правоти поліцейського». Концепція передбачала зміну цілого ряду нормативних актів, розширення повноважень поліцейського і встановлення апріорної правоти будь-яких учинених ним дій. Обговорювати законність дій поліції пропонувалося потім через якийсь час, у судовому порядку.

«Спочатку підкоряйся поліцейському, потім — оскаржуй…. Презумпція правоти поліцейського повинна працювати, як це відбувається в Німеччині, США, Великобританії, Франції, Італії, Канаді».

«Поліція, яка змінюється, реформується, має і буде отримувати і більше прав, і більше довіри суспільства. Іншого шляху побудови ефективної правоохоронної системи немає… Презумпція правоти поліцейського — один з інструментів побудови системи колективної внутрішньої безпеки».

(із повідомлень міністра внутрішніх справ Арсена Авакова в соціальній мережі Facebook, 2016)

Серед пропонованих на розгляд у парламенті юридичних новел можна виділити зміни до 185 ст. адміністративного кодексу України, які вносили образи в список дій злісної непокори розпорядженню або вимозі поліцейського. Один з авторів створення нової патрульної поліції і закону про Національну поліцію, Хатія Деканоїдзе виступила за зміни до статті 263 КУАП «Терміни адміністративного затримання», і наполягала на необхідності збільшення терміну затримання правопорушника в поліції з трьох до 24 годин[8].

Коли говорять, що треба «збільшити повноваження», самі не розуміють, про що вони говорять, чого конкретно вони хочуть. Ця проблема має комплексний характер, і підходити до неї треба теж комплексно. Не тільки збільшувати повноваження патрульних, але щоб цим повноваженням відповідали обов’язки інших людей, звичайних громадян, тобто двосторонній підхід до вирішення проблеми. Але при збільшенні повноважень має бути збільшена відповідальність за порушення цих повноважень. Моя думка, що корупційні та перевищення, тортури, нанесення тяжких тілесних і т. д., мають нести за собою не звільнення зі служби, а реальний термін у в’язниці, також як і більшість грабіжників і розбійників, які теж ходять на вулиці з умовним терміном.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Трохи пізніше, коли суспільне обурення трохи стихло, Національна поліція зробила ще одну спробу розширити свої повноваження при взаємодії з громадянами. Так, пропозицією Національної поліції стала зміна статті 266 КУАП і відмова від двох свідків «при огляді водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння», що фактично позбавляло громадян будь-яких гарантій безпеки в ситуації «віч-на-віч» із працівником поліції на дорозі[9].

Я скажу так, що в якийсь момент, коли вже починаєш втомлюватися від людей, від хамства, коли до людини підходиш і нормально починаєш спілкуватися, а вонавідразу кричати і матюкатися починає, цілком можуть у якогось співробітника просто нерви здати, це постійний стрес.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Чим більше я тут працюю, тим більше хочеться вдарити людину. Насправді, я не прихильник, має все бути в рамках закону.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

 На жаль, загальна ейфорія після запуску нової патрульної поліції сприяла тому, що практично шість місяців ніхто не задавався питанням про те, як у ній працює система покарань і заохочень, як саме відбуваються розслідування скарг на дії патрульного, ким і які рішення приймаються по їх завершенню, які висновки робляться керівництвом за підсумками, що змінюється в підготовці і діяльності. У відповідь на поданий Харківським інститутом соціальних досліджень на початку 2016 року запит керівництво Національної поліції повідомляло, що у 2015 році (тобто, фактично за 6 місяців з моменту запуску) до дисциплінарної відповідальності не було притягнуто жодного співробітника патрульної служби. Офіційно це пояснюється тим, що «Дисциплінарний Статут ОВС України поширився на патрульних тільки в 28 грудня 2015 року та це дало формальне право говорити про дисциплінарну відповідальність патрульних». Таким чином, 6 місяців 2015 року жодної скарги на дії патрульних не розглянули і не оцінили належним чином — для цього не було підстав. А скарги, до речі, надходили: за 2015 рік їх було 723.

Я так скажу, їх не приховують, просто тут працює така система: якщо людина не поскаржилась, значить, усе нормально.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

У міру зростання кількості нових патрульних і їх контактів із населенням кількість скарг на їхні дії росла (рис. 2.1.1). Так, у 2016 році кількість скарг перевищила кількість патрульних і досягла майже 10 тисяч, а до жовтня 2017 року перевалила за 16 тисяч. У середньому, в неповному 2017 році на кожного патрульного вже припадає 1,32 скарги (рис. 2.1.2).

Рис. 2.1.1 Співвідношення кількості патрульних поліцейських та скарг на їхні дії у 2015–2017 рр. (згідно з даними Національної поліції)

Рис. 2.1.2. Динаміка кількості скарг на одного патрульного у 2015–2017 рр.

Серед найбільш типових порушень, пов’язаних із незаконним насильством, самі патрульні виділяють необґрунтоване і непропорційне застосування спеціальних засобів і незаконне застосування сили.

У нас була така ситуація, коли дістали з машини наркомана, а він дві особи шприцами вколов. Він лежав у наручниках, і на відео бодікамера знімала, як його било 5 осіб. Усіх усунули, на всіх порушили ЄРДР, аж до людей, які просто стояли поруч. Один ховається, щодо двох не знаю, ті, які просто стояли поруч, їх спочатку звільнили, потім через суд вони відновилися, довели. Найголовніше, ніхто навіть слова не сказав. Усі мовчали.

Задув когось баллоном — маєш відписатися за це. Але щоб нічого не пояснювати, ти просто купив новий балон, поклав. Усе, я нікого не задував, і можеш не відписуватися. Якщо людина не поскаржиться і не скаже, що такий-от мене задув незаконно, усе в порядку. А незаконне застосування газу — це взагалі повсюдно. Деякі вважають, якщо ти приїхав, а людина п’яна, матюкається і не згодна з тобою, то це привід, щоб «заспокоїти» його. Хоча там є чіткі підстави для використання балончика.

(з інтерв’ю з патрульними поліцейськими)

Разом із цим особливості розслідування порушень патрульних такі, що скарга практично не залишає стін поліції. Так, найчастіше скарга потрапляє до відділу моніторингу, який розглядає її і приймає рішення про те, дисциплінарне чи кримінальне це порушення. У разі, якщо визнається, що дії патрульного, на якого скаржаться, носять ознаки кримінального злочину, матеріали передаються до прокуратури. Особливостями цієї системи є те, що відділ моніторингу комплектується патрульними і фактично вони розглядають скарги на своїх колег. Природно, це веде до того, що завжди є ризик того, що скарги на дії патрульних або визнаються необґрунтованими, або розглядаються в межах дисциплінарних проваджень (рис. 2.1.3).

Це всередині структура. Вона називається моніторинг. Тобто приходять скарги, їх спочатку читають, дивляться, чи зможуть задовольнити скаргу, чи за законом зроблено, а потім дивляться саму ситуацію, чи чинили співробітники згідно із законом. Як практика показує, спочатку скаржаться нам, потім ідуть, скаржаться далі по інстанціях. Там так і пишуть, відеозапис у цьому випадку є доказом. Дивляться, чи діяли співробітники відповідно до закону чи ні.

Відео з нагрудних камер вибірково моніторинг дивиться. Їх там 2–3 людини цим займається. А патрульних в області більше тисячі, і на кожній камері 10 годин запису. Це неможливо все переглянути. Дуже багато, що пропущено.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Більш того, за словами самих патрульних, більшість дисциплінарних стягнень, які на них накладаються в процесі роботи, не пов’язані зі скаргами громадян, а стосуються різних аспектів внутрішньої дисципліни.

Командир на місяць повинен стількись людей позбавити премії. В основному 90 % віднімається з дисциплінарки: не привітався, не віддав честь, кепку криво одягнув, не послухався там, в пішому патрулі не на той квадрат пішов, заснув на зміні, з перегаром прийшов.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

Це означає, що кількість притягнутих до дисциплінарної відповідальності патрульних офіцерів за результатами розгляду скарг громадян нижча від зазначеної в офіційній статистиці.

Патрульна поліція — це великий запас довіри. Цю довіру вони в деякій мірі виправдовують, але є хлопці, які не тієї життєвої позиції. Я помічаю всі зведення, які проходять, дача хабара або перевищення, 90 % — це колишні співробітники. Це хлопці, які вже знають, як це робити. І природно, цим усім вони можуть заразити партнера свого. А для хлопців, які тільки прийшли, які не знають цього, недостатня зарплата, забезпечення і умови праці, для них має роль додатковий стимул, поштовх для того, щоб переступити цю межу. Але багато хто боїться. Почуття страху їм заважає. Якби був жорсткий контроль за цим, маю на увазі, показові арешти, звільнення, в тюрму посадили. Тоді б це, на мою думку, дуже навіть працювало.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

 Рис. 2.1.3. Співвідношення кількості скарг та кількості патрульних, притягнутих до дисциплінарної відповідальності у 2015–2017 рр. (згідно з даними Національної поліції)

Частина скарг усе-таки досягає прокуратури, яка за допомогою Управління внутрішньої безпеки проводить свої розслідування. Проте рішення за підсумками справи, як і раніше, залежить від багатьох чинників, серед яких не останнє місце посідають відносини керівництва поліції і прокуратури на місцевому рівні. Таким чином, система розгляду скарг на дії патрульних багато в чому відтворює систему, яка десятками років існувала в українській міліції. Сумно констатувати, але й сам проект «нова патрульна поліція» цікавив керівництво Національної поліції та Міністерства внутрішніх справ недовго. Коли період запуску «нової» патрульної поліції в різних великих населених пунктах пройшов, умови роботи почали змінюватись не тільки для самих патрульних. Змінилася і риторика керівництва Нацполіціі щодо своїх підлеглих.

Це абсолютно нова якість людей. 70 % із вищою освітою. Новий рівень мотивації —до 10 000 гривень зарплата. Це реальний внесок у боротьбу з корупцією. Тому що я не можу займатися антикорупційною боротьбою з міліціонером, який отримує 2000–3000 гривень. Це маячня! (2015 рік)

(Арсен Аваков, Міністр внутрішніх справ України[1] )

Яка країна, така і зарплата. Якщо країна може дати стільки, потрібно взяти і сказати спасибі. Не хочеш? Клади посвідчення — і до побачення, оголошуємо конкурс на заміщення (2017 рік)[2]

(Сергій Князєв, керівник Національної поліції України)

На жаль, коктейль із тих же старих інгредієнтів (куди входили правова невизначеність, брак підготовки і оснащення, порушення прав самих патрульних, гонка за показниками, відсутність незалежної системи збору та розслідування скарг) веде тільки до тих самих результатів — «нова» патрульна поліція все частіше працює в «старому» стилі. Справдилися найгірші з прогнозів скептиків і, в підсумку, зовсім інші, нові люди, які до цього не працювали в системі, приходять до того ж самого, що й їх попередники. Ми все частіше і частіше змушені отримувати повідомлення про відтворення практик і патернів, які були притаманні «старій» поліції.

На залізничному вокзалі Києва було проведено спецоперацію із затримання 5 працівників патрульної служби, які тривалий час здійснювали напади на подорожніх громадян та пограбування. Як повідомили УНІАНу прес-службі прокуратури Києва, ці працівники поліції під час несення служби на території вокзалу під різними приводами доставляли до поліцейського приміщення громадян, які подорожували або перебували напідпитку. Застосовуючи щодо затриманих спецзасоби (кайданки, сльозогінний газ), а також фізичне насильство, поліцейські грабували їх. Зазвичай здобиччю зловмисників ставали гроші, мобільні телефони та інші цінні речі.

(з повідомлень засобів масової інформації, вересень 2017)[3]

У Києві патрульні поліцейські побили чоловіка, який намагався зняти на камеру мобільного телефону незаконні, на його думку, дії правоохоронців.

(з повідомлень засобів масової інформації, січень 2017)[4]

У жовтні 2016 в Хотині співробітники патрульної поліції безпідставно зупинили авто, відмовилися представлятися і показувати свої службові посвідчення та висували незаконні вимоги — вимагали вийти з машини та пред’явити документи. Хоча один із хлопців був неповнолітнім та інвалідом, проти нього було незаконно застосовано фізичну силу, в результаті чого у підлітка стався напад та хлопця було терміново госпіталізовано. Тим не менше, патрульні склали протокол про непокору «законним» вимогам поліцейських і направили справу до суду. 2 червня 2017 р. Хотинський районний суд визнав дії патрульних поліцейських незаконними та зобов’язав поліцейських заплатити грошову компенсацію за розбите скло і нанесену моральну шкоду потерпілим.

(з повідомлень засобів масової інформації, жовтень 2016)[5]

 Що ж не було зроблено для того, щоб цей проект виявився життєздатним, і має бути зроблено, щоб нова патрульна поліція не стала повним аналогом патрульної міліції, що існувала до неї?  Ми вибрали п’ять основних, на наш погляд, чинників:

1.Системні зміни в діяльності поліції

Незважаючи на те, що засоби масової інформації і політики продовжують говорити про «успішність» реформи поліції, ніяких системних кроків, які б безповоротно змінили систему, поки що не було зроблено. На жаль, поліція залишається вкрай централізованою інституцією, в першу чергу орієнтованою на її керівництво і досягнення позитивних показників. Більшість проблем поліцейської діяльності, як і раніше, залишаються невирішеними. Особливо це стосується тих, що пов’язані з корупцією; процедурами атестації, відбору і призначення на керівні посади; відносин з населенням та застосуванням незаконного насильства; відносин з прокуратурою; прозорістю фінансування. Думка населення все ще не стала критерієм оцінки ефективності поліції. Сам поліцейський, як і раніше, практично позбавлений можливості відстоювати свої права і з часом перестає бачити у правах цінність узагалі. Як і 10 років тому, в МВС та Національній поліції здійснюються розрізнені регіональні проекти, спрямовані на реформування, але їхня тривалість у більшості випадків обмежена фінансуванням, яке надають міжнародні фонди чи донори. Таким чином, патрульна поліція була паростком, який намагалися прищепити до старого, глибоко хворого дерева в надії, що він сам його і вилікує, однак експеримент не виправдав сподівань. Сьогодні вже ясно, що для того, щоб нові патрульні і будь-який інший міліціонер працював по-новому, мало надії на ентузіазм нових поліцейських, потрібно міняти всю систему.

2.Система збору скарг і повідомлень про порушення та реагування на них

Нової, чіткої, прозорої системи збору скарг і повідомлень на порушення та акти насильства з боку поліцейських так і не було створено. З різних причин (політичних, юридичних) ці функції в принципі не виконувалися якийсь час. Пізніше їх почали виконувати ті ж самі органи, що роблять це і в інших підрозділах поліції: інспекція по роботі з особовим складом, внутрішня безпека, а також прокуратура. Вони не отримали ні нових інструментів роботи, ні нової парадигми збору і реагування на скарги. Відповідно, ця робота виконується тими ж гравцями, в тій же низькоефективній манері, що і багато років тому. «Залучення громадськості до розслідування випадків поліцейської жорстокості», запропоноване в п. 18 Стратегії розвитку органів внутрішніх справ (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів № 1118-р від 22.10.2014 року), так і не стало реальністю. Найбільш негативними наслідками такої зневаги, найважливішим аспектом реформування стало не тільки продовження традицій безкарності в поліції, що ведуть до зниження довіри суспільства, а й те, що керівництво поліції фактично позбавляє себе найважливішого джерела інформації про проблемні зони. Адже пропонована багато років Міністерству внутрішніх справ незалежна система збору та розслідування скарг на дії поліції могла б на регулярній основі висвітлювати «темні кути» і проблемні зони.

3.Забезпечення діяльності та дотримання прав патрульних

На жаль, фактори, вплив яких отруював життя і роботу кільком поколінням працівників міліції з кінця 80-х — початку 90-х, усе більше впливають на роботу і поведінку нових патрульних поліцейських у 2017. Теза «ми не можемо сподіватися на дотримання прав громадян без дотримання прав поліцейських» актуальна як ніколи, і слід розуміти, що все, з чим доведеться зіткнутися патрульним, так чи інакше позначиться на громадянах. Що це означає для простого українця? Для нього зростають шанси стати жертвою незаконного насильства від патрульного поліцейського, що працює понад норму без справедливої ​​матеріальної компенсації, позбавленого вільного часу, життя і здоров’я якого не застраховані, а потреби повсякденної роботи не забезпечені. Сюди слід додати те, що багато патрульних не бачать перспектив зростання і підвищення кваліфікації і в той же час не були в достатній мірі навчені. Щоб уникнути негативного впливу цих факторів на персонал патрульної поліції, потрібна справедлива і прозора система призначення в чергування й оплата праці. Необхідно, щоб поліцейський мав можливість підвищувати кваліфікацію і вчитися. Також потрібно достатньо часу на відпочинок; медичне страхування і забезпечення формою, інвентарем; приміщеннями для роботи, зберігання особистих речей і занять. Якщо скоротити список, то потрібно все, що обіцяли патрульним і суспільству в період запуску нової поліції.

4.Робота з персоналом

Успіх перших кроків патрульної служби — видима зміна кадрового складу; більш ввічлива і доброзичлива поведінка; щире бажання патрульних «служити і захищати» — став результатом серйозної мотиваційної роботи з ними в період навчання. Висока мотивація, бажання будувати нову поліцію деякий час компенсували труднощі, з якими стикаються патрульні, і забезпечували віддачу і готовність жертвувати заради роботи. Однак сьогодні, через два роки після запуску проекту, первинний мотиваційний запал вичерпався, і немає ресурсів для того, щоб повторити цей феномен із новими рекрутами. Таким чином, якщо ми хочемо професійного, доброзичливого, наполегливого, ефективного патрульного на вулицях, ми маємо підтримувати його повсякденну діяльність; сприяти його професійному зростанню; створювати умови, в яких він відчував би задоволення від своєї праці і бачив перспективу для зростання. Професійна підготовка має бути важливим аспектом роботи, не менш істотним, ніж чергування — як показав досвід, від підготовки, знань і умінь патрульного діяти в різних ситуаціях залежить не тільки ефективність його роботи, а й людські життя. Крім того, мають бути привабливими, чіткими і чесними такі аспекти: оплата праці (включаючи роботу понаднормово); порядок і процедури заохочень і покарань; порядок оскаржень стягнень і можливість відстоювати свої права для самих поліцейських; умови просування по службі. Покарання проступків, і в першу чергу, пов’язаних із порушенням прав людини і жорстоким поводженням, має бути невідворотним. Тільки створивши зрозумілі і привабливі умови служби ми можемо сподіватися на те, що поліцейські будуть «служити і захищати», а не виживати, чекаючи пенсії чи «крутитись» у пошуках корупційних заробітків.

5.Проект нової патрульної не було підтримано юридично

На жаль, одним із найважливіших аспектів, який було недооцінено при запуску патрульної служби, став юридичний. Крім того, що патрульні змушені працювати в застарілому правовому полі, не маючи чітких прописаних інструкцій поведінки в різних ситуаціях, вони ще й отримали недостатньо юридичних знань і умінь щодо їх застосування. Це робить їх фактично безпорадними в ряді ситуацій, з якими вони стикаються в ході роботи, і часто веде до крайнощів — бездіяльності або до перевищення повноважень, застосування незаконних методів впливу, грубості, жорстокості, розчарування в професії.

Також якомога швидше має бути прийнятий найважливіший документ, що регламентує поведінку поліцейського і служить для нього орієнтиром у роботі, — Дисциплінарний статут Національної поліції.

Проект «нова» патрульна поліція дійсно на якийсь час став ковтком свіжого повітря для населення, втомленого від нескінченного негативу, пов’язаного з правоохоронними органами. Люди, які прийшли на службу, показали, що поліцейська робота «з людським обличчям» можлива, що при збігу обставин і чинників поліція може вибирати собі співробітників за принципом «кращих із гірших». Однак, на жаль, ефект виявився нестійким і недовгостроковим — для того, щоб дійсно почати реформувати систему, доведеться зробити набагато більше, ніж залучити туди певну кількість нових людей.

Можу вам сказати: головний потужний і, напевно, єдиний козир нової патрульної поліції — це люди, які прийшли в неї. На даний момент особисто я однією ногою вже у цивілці, тому що, якщо за два роки не зрушило, то вже не зрушиться. Так ось єдине, за чим я буду сумувати, це люди, тому що ніде такого відчуття плеча, як уполіції, немає. Я точно знаю, якщо в рацію крикну: «Мені потрібна допомога», то люди примчать і мені її нададуть.

(з інтерв’ю з патрульним поліцейським)

АНТИДОТ