Деструктивна проповідь

Ми можемо накликати долю. Як ми знаємо по собі, людина є слабкою і жалюгідною. Але кожен може вилізти зі своєї нори й піти туди, де його помітять ангели. Кинутися долі під ноги, щоб вона спіткнулася і змушена була потягти нас за собою.

Але є проблема: найбільш нещасні мусульмани живуть у Мецці. Вони не можуть здійснити хаджу. Нещасні християни в Єрусалимі для них неможливе паломництво. Ми більше ніколи не втечемо за пороги. Тепер там Автозаз, Дніпрогес, Євген Альфредович Червоненко, все що завгодно, окрім свободи. Світ звузився. Він однаковий в усіх своїх частинах.

Залишається паломництво в себе. Звернутися до чуда. Спробувати робити звичайні речі незвичайним способом. Бо незвичайного не залишилося. Ми маємо осягнути територію, на якій перебуваємо, як виключну і викорінити на ній буденність, політику та економіку.

Кожне нове покоління християн, у межах догматів, має нове віровчення у відповідь на нові загрози. Церква живе у вічно змінному буремному світі. Мало даностей. І на це Христос прямо вказує, коли каже, що все, що робиться за обовязком, все, що робиться за законом не враховується. Любіть Бога і живіть за поняттями.

Люди, які за божественним натхненням укладали Біблію не потрудилися видалити звідти протиріччя. Бог не дає нам костилів у вигляді визначеності. Ми не можемо нічого довести. Ми змушені будувати своє спасіння на порожнечі. Питання в тому, будемо ми будувати на порожнечі, як на мильній бульбашці, чи на світовій порожнечі? Чим ми її наповнимо - чудесами чи відходами? Україна матеріалізує цю метафору, адже вона порожня, вільна від газу, нафти, вже майже зовсім вільна від вугілля, від європейських цінностей і азіатських традицій.

Бог являвся на Землю і ходив поміж нас бо те, що відбувається між нами йому цікавіше ніж те, що відбувається в галактиках. І зіткнення зірок його менше турбує, ніж наші сварки. Христос каже, що він між нами. Коли ти дав покази на товариша і підписав протокол, ти застучав Христа, і коли ти не подав бомжу, ти не подав Христу. Вибудовування стосунків між нами дуже важливе, позаяк це важливо для Господа. Для того, щоб врятувати галактику він не спустився з небес. Він прийняв мученицьку смерть заради тебе, негіднику, і заради твого сусіда алконавта. І вибирати собі друга або вибирати собі ворога треба розуміючи, що ти вибираєш друга і ворога Господу, який між вами.

І от ти бачиш поряд з собою Христа і кажеш: зачекай, я маю виконувати свої обов'язки офіціанта в Макдональдсі. "Залиш телевізор і йди за мною" - каже Христос. А ти кажеш: "Я ще недодивився ток-шоу з Азаровим. Христос казав, що приніс нам меча. Він не казав, що приніс лопату. Він казав "царство" і нічого не казав за демократію. Коли Христос тобі каже одне, а старший менеджер інше, слухай менеджера і забудь за небо.

Уявімо, що тобі подарували тиждень в Парижі. За цей тиждень ти повинен встигнути пройти Лувр, музей армії, оперу, Мулєн-руж, закохатися в дівчину, що торгує квітами на Монмартрі, з'їсти традиційного супу з цибулі і зробити безліч іншого, бо Париж - це всесвіт. Не встигнеш за 5 років, не те що за тиждень. Безсенсово їхати туди на кілька днів, щоб працювати, та організовувати власну буденність, адже там завжди свято.

Наше життя ненабагато довше тижня, а треба встигнути дуже багато. В Світі, який більший за Париж. Проте зазвичай життєзабезпечення займає стільки часу, що на життя не лишається. Не лишається часу на власну місію, на естетичні захоплення, на природу, на кохання, на війну, на пригоди, взагалі ні на що. Розбійнику, що був розіпятий праворуч від спасителя, знадобилося 10 хвилин, щоб увійти в Царство Небесне. А нам не вистачає життя. Все менше хвилин до армагеддону. Не варто витрачати час на адмін. реформу, вибори, ВТО, Конституцію. Лише на спасіння. На війну за віру та її естетичне оформлення.

В душі важко розрізнити фізіологічне і божественне. Небесне неявне. Душа не є, вона стає. Де перестає бути механіка і зявляється душа? Де зявляється осібне? Перед обличчям смерті, коли ми робимо вибір, коли ми переходимо на територію невизначеності, коли ми ризикуємо творити нове. Душа дуже легко руйнується звичайним страхом. То чому ж ми думаємо, що вона здатна пережити смерть? Абсолютна більшість з нас після смерті не потрапляють на небеса. Тому що нема чому потрапляти. Несформована душа. Душа народу не твориться роботою, а твориться повстанням. Вона проявляється не в накопиченні, а в розтраті.

Отже ресурси не потрібні. Ризикнути своїм життя у певній ситуації може майже кожен, а ризикнути грошима продати квартиру, машину і віддати всі гроші на зброю для бідних не здатен майже ніхто. Скільки потрібно було Моцарту, щоб творити свої симфонії? Він жив у бідності і помер у злиднях. Скільки потрібно було Наполеону, щоб почати Італійську кампанію? Він сказав солдатам: грошей нема, але там за Альпами найбагатші пасовиська в світі. Скільки грошей потрібно було Христу? Ніскільки! Гроші були потрібні Іуді.

Для того щоб тут і зараз почати робити великі справи нам не потрібні гроші і ресурси, потрібно тільки відмовитися, піти в радикальне заперечення, сприйняти віровчення всерйоз.

Україна священна земля прикордоння. Це територія чуда і чудо тут відбудеться. І нічого, крім призначення, тут не повинно бути, ніяких Кабінетів міністрів, адміністрацій президента та райвідділів внутрішніх справ. І люди не повинні тут займатися життєзабезпеченням. Ми маємо виконати функцію фронтової розвідки в Армагеддоні на боці сил Світла.

Амінь!

"Братство"