Поліція, на яку ми не заслужили

 Бензину на новенькі «Пріуси» вистачає на тиждень, нові копи починають розбігатися, ті що залишилися стрімко корумпуються. «Пріуси» б»ють ударними темпами, гублять табельну зброю й взагалі чомусь працюють не краще за попердніх пузанів у ментівській формі. Міністр встигає закупити на відомство 56 дорогезних гелікоптерів-мрію кожного олігарха, а невдовзі після низки скандалів йде у небуття, залишивши у спадок тотально корумповану деморалізовану структуру.

На одному з цих гелікоптерів б»ється черговий міністр із почетом. В могилу за собою забирає кілька дітей з садку, на який гепнувся гвинтокрил, декількох калічить. Потім з»ясовується, що потреби у недешевих польотах на гелікоптері у міністра не було, а обслуговування цієї надзвичайно складної й дорогезної техніки велося на рівні обслуговування сільського трактору.

Наступник забороняє літати на гелікоптерах – це єдина його реформа. Він нічого не чіпає, система вправно продовжує заробляти копійку й смоктати страшні гроші з бюджету. Ефективність виконання покладених законом завдань наближується до нуля, але оновлені поліцейські начальники не втрачають у прибутках: кришують все що можна, кожна справа за першої можливості продається, решту не розслідують, статистика підганяється.

Якщо хтось збирається звинуватити автора у паплюженні світлого образу нашої оновленої поліції, не поспішайте. Просто спробуйте пояснити мені три випадки, які сталися з автором буквально протягом декількох днів поспіль.

-------

   Київ. Заповзятлива тітонька скуповує декілька квартир в дореволюційному будинку на вулиці Басейній – це самий центр міста. Спочатку ліпить грандіозний балкон на будинку-історичній пам»ятці, потім встановлює якусь клуню, яка перекриває внутрішній дворик. Потім у тій клуні відкриває бар, а захоплений дворик без усіляких дозволів перетворюється на літній майданчик того бару. Вечорами там відбуваються гіпер-гучні ді-джей сети, від яких скаженіють мешканці всіх будинків навкруги. Весь будинок буквально гуде от витребеньок діджея, мешканці насолоджуються густими клубами драпу, що курять відвідувачі бару. Звоню в поліцію, заявляю, що у самовільно захопленому дворі відбувається несанкціонований масовий захід й торгівля алкоголем, поєднані із дуже гучною музикою. Звернення зафіксоване, але патруля немає. За годину дзвонить представниця оновленої поліції й заявляє, що вони не зможуть мені допомогти. Це як? Низка грубих порушень Адмінкодексу – як на долоні. А що ми можемо зробити?.. Скласти протокол, вилучити апаратуру, розігнати збіговисько – хіба я маю вас вчити?! Вибачте, ми безсилі…

----

Повертаюся з Карпат. У Львові маю пересісти на потяг до Києва. Як давно не був у Львові – місто стало геть європейським, це одразу кидається в очі, ледве виходиш з вокзалу. Треба щось перекусити. Навколо - купа кафе на будь-який смак. Заходжу в чебуречну, виходжу на вулицю з найсмачнішим чебуреком у світі, починаю їм насолоджуватися за столиком біля кафе. Атмосферу псує зграє напівбомжів, які не криючись бухають посеред майданчику, де розташовані магазини, заклади громадського харчування, маса людей… Поводяться як вдома, не криючись розливають якесь пойло, лаються, встигаючи між цим керувати підлітками-жебраками, які чипляються до перехожіх та відвідувачів кафе. Враження від європейського Львова починає псуватися… Доївши чебурека, купую банку пива й сідаю у привокзальному сквері в очікуванні потягу. Потягую пиво, намагаючись цього не афішувати. На протилежній стороні площа помічаю цілий бойовий загін в пікселі – 6-8 здорованів зі зброєю рушать вулицею. Що відбувається: затримання озброєного злочинця, спецоперація? Раптом двоє здорованів відокремлюються від загону й поспішають до моєї скромної персони. Один з них щось мені говорить, але зрозуміти його не можна – обличчя у балаклаві. Що сталося, шановний: ви на спецзавданні, зібралися у тил ворога? Але ж це – центр Льова – стягніть балаклаву, вам й мені буде зручніше. Сміливець наважився зняти балаклаву й повідомити, що алкоголь тут пити заборонено й я маю вилити своє пиво. Розливати пиво серед міста? Це негігієнічно, а головне – не йому вирішувати що мені робити з напоєм, який я придбав за свої кревні. Звертаюся до бійця, який забув представитися: що саме не так – я порушую громадський порядок, заважаю людям відпочівати, лаюся, демонстративно розпиваю алкоголь? Ні, банка схована за рюкзаком, оточуючі не висловлюють претензій. У подібній ситуації востаннє довелося опинитися багато років тому. Але ж то була нереформована міліція. Невже зграї реформованих здорованів нема чим зайнятися? Раджу їм звернути увагу на групу бомжів неподалік, які чомусь не привертають їхньої уваги й судячи з усього є завсідниками цих місць. Враження від Львова остаточно спаплюжене, я забираю рюкзак, пиво й рушу подалі від грізних людей в балаклавах.

----

Біля школи неподалік мого будинку дуже вузький тротуар. Й на ньому угнездилася дебела тітка з цибулею-квітами-кабачками. Стоїть наче монумент саме на перетині тротуару із виходом зі школи. Об»їхати її мамашам з колясками, та й просто обійти – непроста задача. Роблю зауваження, прошу прибрати товари й себе в інше місце. Тітка впирається – «їй так зручно». Викликаю поліцейський наряд, проінформувавши, що відбувається несанкціонована торгівля, чітко описую місце правопорушення й з почуттям виконаного громадського обов»язку рушу по своїх справах. За три дні мені дзвонять з поліції (напевно ж доповісти про вжиті заходи за моїм зверненням)… Дзуськи! В мене починають уточнювати (!) місце знаходження тієї торговки. Німа сцена. Цікавлюся: а коли я заявлю, що людину вбивають – патруль теж за три дні приїде? Що це взагалі – знущання над громадянами, спосіб «закрити» заявку задля покращення статистики, аби й надалі отримувати оплату за«абонемент» з десятків торговців, які перетворили пішохідну зону нашого масиву на суцільний шанхай?..

Національна поліція, а МВС тим більше – це дороге задоволення для податкоплатника. За оті грубі гроші, що «споживає» ця мілітарізована структура, усі ці пріуси-гвинтокрили-балаклави хотілося б відчувати результати своїх «інвестицій», а не дізнаватися про нові скандали й спостерігати зухвале нехтування безпосередніми обов»язками. Якщо структура не справляється, можливо варто її розігнати, роздати громадянам зброю аби ті власноруч захищали свої права? До речі, існує ідея перевести ці правоохоронні послуги на комерційну основу. Ухвалити відповідне законодавство, створити приватні агентства на кшталт охоронних фірм й доручити їм виконання тих функцій, які нині ігнорує поліція. Система може виглядати подібною до надання гарантовано безкоштовних послуг в системі охорони здоров»я. Громадянин звертається до приватної структури зі скаргою, заявка виконується – приватний поліцейський отримує оплату з дежрбюджету. Це може здатися безумною ідеєю, але багаторічне спостереження за невпинною деградацією правоохоронної системи підводить до думки, що гірше не буде. Гірше вже нема куди.