Збройовий барон

«У торгівлі зброєю немає більше політики. Я продаю і лівим, і правим, і пацифістам теж. Проте вони не надто постійні клієнти» – так описав свою діяльність персонаж голлівудського фільму «Збройовий барон» Юрій Орлов. Схоже, за таким самим принципом діяв і його однофамілець – 60-річний росіянин Олег Орлов, фігурант найгучнішого скандалу, пов’язаного з контрабандою української зброї. На початку цього місяця Олега Орлова задушили в Лук’янівському СІЗО. Людина, яка могла підтвердити причетність багатьох високопосадовців до нелегального експорту військової техніки, забрала в могилу таємницю цих оборудок.

 

Ракетний удар

 

Орлова звинувачували у двох злочинах. Перший – контрабандне постачання восени 1999 року радіолокаційної станції П-14Ф в Еритрею, що воювала з Ефіопією. У підроблених документах була інша інформація – нібито техніка призначалася Румунії.

 

Друге звинувачення – незаконний продаж стратегічних ракет. У 2000–2001 роках було здійснено нелегальні постачання крилатих ракет Х-55СМ і Х-55 у Китай та Іран. У ці країни потрапило по шість ракет, а в Іран додатково – система наземного забезпечення КНО-120.

 

Українське  слідство встановило, що фінансовий зиск для України був нікчемний – практично весь прибуток дістався ділкам. Крилату ракету продавали за ціною іномарки, тоді як її реальна вартість, за оцінками, становить понад мільйон доларів.

 

Такі операції ніяк не могли пройти без безпосередньої участі співробітників «Укрспецекспорту», причому – з керівної ланки.

 

Справу було порушено в лютому 2004 року. Улітку 2005 року у закритому режимі відбувся суд. Обвинуваченого – колишнього співробітника СБУ, генерального директора ТОВ «Укравіазамовлення» Володимира Євдокимова було засуджено до 6 років ув’язнення.

 

Євдокимова заарештували ще в квітні 2004 року. Тоді ж звинувачення в контрабанді було висунуто посередникам у цій операції – російським громадянам Олегу Орлову та Ігорю Шиленку.

 

Як встановив закритий суд, на початку 2000 року Орлов і Шиленко звернулися в «Укрспецекспорт» нібито від імені російської держкомпанії «Росвооружение» (у 2000 році «Росвооружение» перетворилося на компанію «Рособоронэкспорт») з пропозицією про купівлю 20 ракет Х-55. Вони надали контракт, заздалегідь затверджений російською стороною, і сертифікат кінцевого користувача. Як встановила експертиза, ці документи були фіктивні, а підписи на них – підроблені.

 

Фінансова афера

 

Згідно з наданими в митницю документами, літак зі спецвантажем мав прямувати в Росію. Проте насправді у квітні 2000 року він здійснив політ із України в Китай. За «спецвантаж» замість «Росвооружения» розплатилася американська фірма Technicality Inc.

 

У травні 2000 року з рахунку Technicality Inc. у Central European International Bank (Будапешт) дочірній структурі «Укрспецекспорту» – компанії «Прогрес» було перераховано 600 тис. доларів. У свою чергу на рахунок Technicality Inc. надійшли кошти від двох кіпрських фірм – 500 тис. доларів від Inwestworld Ltd. і 200 тис. доларів від EMM Arab Systems Ltd. Після Китаю нереалізованими залишалися ще 14 ракет.

 

На початку 2001 року домовилися про продаж шести Х-55 Ірану. Коли всі формальності в Службі експортного контролю залагодили, в травні 2001 року літак, що належав дубайській філії казахстанської авіакомпанії  GST-AERO Air Company, з вантажем із шести Х-55 вирушив до Ірану. За місяць туди ж було відправлено комплекс КНО-120. Із «Прогресом» знову розрахувалася фірма Technicality Inc. Загальна сума становила 800 тис. доларів. Для прикриття використовувався фіктивно укладений договір між іранською компанією SATAK Co. Ltd. of NIOC і компанією S.H. Heritage Holding Ltd. Хайдера Сарфраза, зареєстрованою на Кіпрі, нібито з метою постачання в Іран устаткування для нафтопереробних заводів.

 

Ланцюжок смертей

 

Широка громадськість дізналася про ці операції навесні 2005 року від Генпрокурора України Святослава Піскуна та голови СБУ Олександра Турчинова, після чого це підтвердив Президент Віктор Ющенко.

 

Учасників оборудки заклав такий собі український бізнесмен Сергій Петров, один із керівників консалтингової компанії Far West Ltd., який посварився зі своїми колегами по бізнесу. У жовтні 2003 року він звернувся до правоохоронних органів Німеччини, звинувативши колишніх компаньйонів у порушенні чинних міжнародних угод і режимів санкцій.

За заявою Петрова спецслужби Німеччини спільно із французькими колегами в грудні 2003 року допитали керівників Far West Ltd. Ті геть усе заперечували, пояснюючи звинувачення психічною  неадекватністю Петрова. Через місяць Сергія Петрова підірвали в авто в ПАР.

 

Крім того, у цій справі фігурують ще двоє небіжчиків: екс-глава «Укрспец­експорту»  Володимир Мальов (загинув у ДТП у березні 2002 року) і громадянин Австралії іранського походження Хайдер Сарфраз. Останній у січні 2004 року також загинув у дивному ДТП: машина його турецького партнера, члена керівництва Far West Ltd Угура Мехмеда (він же Руслан Саїдов), виявилася несправною.

 

Після порушення кримінальної справи Україна оголосила Орлова в міжнародний розшук. Раніше це зробив Казахстан. Як власник компанії «Данфорд Авіа-Прогрес» бізнесмен із 1993 року займався експортом із країни зброї. З 1994 року Казахстан, здебільшого безуспішно, торгував списаними МіГ-21, довівши їхню ціну до 100 тисяч доларів за одиницю. Проте, як стверджують казах­станські газети, Орлов під час загального безладу «штовхнув» і казахстанські МіГ-29, які до застарілих типів озброєння віднести ніяк не можна, а їхня ціна – мінімум 10–15 мільйонів доларів.

 

Цікаво, що це зовсім не заважало відставному армійському генералові бувати в кабінетах вищих чинів Міноборони Росії, а в квітні 1995 року стати дійсним членом Академії військових наук Російської Федерації.

 

На той час, коли до розслідування долучився Інтерпол, Орлов проживав у Чехії – у Карлових Варах. 2004 року він попросив надати йому політпритулок у цій країні. Діставши відмову, намагався виїхати в Об’єднані Арабські Емірати, але його заарештували в празькому аеропорту «Рузинє».

 

Наприкінці 2005 року мала відбутися екстрадиція Орлова в Україну, однак у нього несподівано стався інсульт, унаслідок якого йому відібрало мову. Після цього його в стані важкої депресії поклали у психіатричну лікарню в місті Брно. На симуляцію це мало скидалося. За деякою інформацією тут було вчинено замах на його життя. Тому в Україну в лютому 2006 року Орлова доправили в суворій секретності.

 

Невідомо, що нового він міг розповісти слідчим. Після його смерті розслідування всіх обставин справи залежить від свідчень його партнера – Ігоря Шиленка, екстрадийованого в Україну з Кіпру в січні 2006 року.

 

«Холодна війна»

 

А тим часом міжнародний скандал із продажем крилатих ракет не вщухає. Україна в цій ситуації ви­явилася крайньою.

На початку 2006 року Ізраїль звернувся до укра­їнського уряду з проханням висунути Ірану вимогу повернути ракети. Наявністю такої зброї в Ірані стурбовані також у США. Адже під ударом можуть опинитися ключові союзники Пентагону – Ізраїль та Японія.

 

Не змусила себе довго чекати й Росія. У липні того ж року міністр оборони країни Сергій Іванов жорстко звинуватив Україну в грубому порушенні режиму контролю за ракетними технологіями та в неналежному розслідуванні згаданої справи.

 

У такий спосіб міністр спробував вивести себе з-під удару. Адже раніше в західній пресі не раз ішлося про те, що ракети продавали за безпосередньої участі чиновників із «Рос­оборонекспорту» та представників російських спецслужб.

 

Одночасно в російські ЗМІ «злили» інформацію про те, що Олег Орлов нібито давно працював на американську розвідку, як доказ – його син навчається у військовій академії в США. А всю операцію нібито розробили для компрометації Росії.

 

Не виключено, що саме ракети Х-55, вивезені з України, могли стати зразком для створення їх іран­ського прототипу. Як стверджують ізраїльські військові, такий уже існує. Ще в серп­ні 2005 року повідомляли, що дві з поставлених в Іран ракет піддали реверсивному інженерному аналізу. Таким терміном позначено виконання повного розбирання цих ракет – із здійсненням обмірів, зважуванням елементів, узяттям проб матеріалів, виконанням деяких видів випробувань тощо.

З огляду на це цілком імовірно, що «ракетну карту» знову розіграють, намагаючись чинити тиск на Україну.